Україна, освіта і наука, врешті, ми з вами втратили… Втратили багато: на 74 році життя помер Іван Вакарчук – Людина, все життя якої було спрямоване на творення українського інтелекту, європейського за змістом та національного за духом…

Багаторічний ректор Львівського національного університету імені Івана Франка, науковець, міністр освіти України і Герой України. Це те, про що відомо нам усім.

Від нас пішов професор Іван Вакарчук… Він зробив так, що від 2008 року наші діти завершують школу з надією на чесний вступ, і ця надія не марна. Він поставив безкомпромісно питання якості освіти в нашій вищій школі, почав піднімати престиж природничої, математичної та фізичної освіти в школі.

Він повертав українській мові належне їй місце. Івану Вакарчуку було лише 73 роки…

В цьому «поминальному» матеріалі про Івана Вакарчука я хочу розповісти про іншого Вакарчука, такого, яким він запам’ятався мені, бо доля кілька разів зводила нас із цією Великою людиною.

Перший раз це сталося ще в університеті, коли я закінчував журналістику. Ми вже на останньому курсі всі десь підпрацьовували і вважали себе «великими журналістами», які майже закінчили… І саме тоді за невчасно здану дипломну роботу мене і ще декількох однокурсників деканат «відрахував» із факультету. Ми із заявами звернулися до ректорату: як так, це несправедливо. Тоді й довелося перший раз побачити на «комісії» ректора. Він уважно вислухав мої «небилиці», чому невчасно здав дипломну, подивився на заліковку, в якій, до речі, було майже все відмінно, і промовив: «Ну якщо ми таких будемо відраховувати, то кого будемо залишати»… А до мене, звертаючись персонально, промовив: «Успіх приходить лише до відповідальних людей. Пам’ятай про це…». Я ще не раз згадував потім слова ректора, коли щось не встигав, і старався доводити справи до кінця і вчасно.

Друга наша зустріч, яка переросла вже у знайомство, відбулася у 2012 році: в Жидачів, на запрошення міського голови Володимира Левка та громадської організації «ЕКО-Довкілля», прибула делегація Львівського національного університету імені Івана Франка на чолі з ректором Іваном Вакарчуком. Приїхало керівництво Франкового університету у складі проректора з науково-педагогічної та виховної роботи Звенислави Мамчур, проректора з наукової роботи Богдана Котура, декана біологічного факультету, доцента кафедри зоології Ігоря Хамара та директора Ботанічного саду Львівського національного університету імені Івана Франка, кандидата біологічних наук Андрія Прокопіва. Темою зустрічі стало обговорення шляхів співпраці міської ради та університету в розвитку ландшафтного заказника «Базиївка». Оскільки на території новоствореного заказника місцевого значення знаходиться земельна ділянка Ботанічного саду університету, розглядалася можливість облаштування на цій території виробничої бази для подальшого проведення еколого-природничих досліджень гори Базиївка.

Уже згодом частина Базиївки стала філіалом Ботанічного саду з можливістю залучення учнів шкіл до навчання, дослідження у ландшафтному заказнику не тільки з пізнавальною метою, а й з метою професійної орієнтації.

Уже в той час разом із Жидачівською міською радою ми обговорювали створення «Алеї Героїв», яка мала простягнутися від будинку адміністрації через паркову зону біля редакції нашого часопису і виходити на розі вулиці Чайковського. Це був 2012 рік, і Іван Вакарчук став першим Героєм України, який посадив кущ калини. Ми спілкувалися з паном професором, обговорювали і науку, і освіту, і політику (надворі були непрості часи Януковича), врешті в редакції часопису разом із його колегами і мером «підлили» калину кількома краплями коньяку і щороку доглядали за нею. Вже коли калина почала давати плоди, я навіть, заливши їх медом, передав баночку до Львова для пана ректора.

Потім ми ще разів зо два розмовляли, випадково зустрічаючись на заходах в області. Мало хто знає, яку роль відіграв Іван Вакарчук у подіях Революції Гідності 2013–2014 років. Сьогодні про це мало говорять, а в ті буремні дні ректор був одним із координаторів Майдану на Львівщині, і я добре пам’ятаю, як ми приїжджали до Львова на координаційні наради, які проводив Іван Вакарчук у найгостріші періоди протистояння… Думаю, що про цей період діяльності Вакарчука ще напишуть ті побратими, хто був поряд із ним…

Ось таким я запам’ятав Івана Вакарчука: доступним, виваженим, інтелігентним, простим, щирим і людяним…

Кажуть, без верби і калини немає України… У нього є «своя» калина, яку ця Велика людина посадила біля нашої редакції. Сьогодні кущ калини на Алеї Героїв росте поряд з туями, які висаджено на честь Героїв Небесної Сотні. І разом із «залізним деревом» Бориса Возницького (ще одного славного українця) алея в Жидачеві істинно відповідає своїй назві і по суті, і по змісту: Алея Героїв України… А пам’ять про Івана Вакарчука житиме у «Вакарчуковій калині»…

Андрій ДАНИЛЕЦЬ.