Передплата друкованого видання на 2021 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Споріднений з Ван Гогом

До 90-річчя від дня народження Володимира Йосиповича Патика

Мистецтво – найбільш таємнича і складна сфера людської діяльності. Якщо людина не має таланту, її ніякими силами, погрозами, заохоченнями неможливо примусити написати геніальну музику, скласти пісню, яка переживе не одне покоління, намалювати дивовижну за красою картину.

Митець потребує Божого благословення, як твердили древні греки, присутності музи, яка нашіптуватиме йому те, до чого сам він не додумався б. Ось чому геніальні митці говорили, що твори їм диктує Бог.

Такою людиною, без сумніву, є В.Й. Патик, наш односельчанин, класик і творець історії мистецтва, Народний художник України, лауреат Шевченківської премії, легендарна і титанічна особистість, що формувала прогресивну художню і національну свідомість в умовах тоталітарного режиму, митець, який більш ніж п’ятдесят років був і залишається візитною карткою галицької школи малярства, чиїми ідеалами є краса природи і жінки, людська доброта і правда.

 

«Володимир Патик усе, що бачить, переносить на полотно. Дуже чітко. Реальність передана через призму художника. В. Патик не йшов на повідку у публіки, він скоріше сам міг нав’язати думку. Публіка освічена прийняла його. А для багатьох художників він знакова особистість», - вважає мистецтвознавець Андрій Дорош. «У поезії є Павличко, а у малярстві – Патик», - зазначає Ірина Вільде.

 

Саме з нагоди 90-річчя від дня народження нашого славного краянина Чорноострівський НВК 12 червня гостинно зустрічав усіх шанувальників творчості митця.

З нетерпінням очікували ми на приїзд відомого художника, але, на жаль, через хворобу Володимир Йосипович не зміг завітати в рідне село. Тож в гості до нас приїхали його дружина п. Романа, син Остап, також художник, племінники Галина та Володимир.

Біля каплички Пресвятої Богородиці отець Тарас відслужив молебень за здоров’я п. Володимира.

Хлібом-сіллю зустрічали учні шановних гостей у мистецькій вітальні «Споріднений з Ван Гогом (Мистецька спадщина В.Й. Патика)».

Чому споріднений з Ван Гогом? Відповідь на це запитання дає сам митець: “Мотив квітучих соняшників мене переслідує все моє творче життя. Любуюсь ними, коли квітнуть біля хати або на полі, як золоте море, і навіть коли стоять почорнілі на осінніх городах, як воїни після бою. Майже щороку малюю натюрморти із соняхів - можливо, поштовх цьому натхненню дали геніальні твори Ван Гога”. Ще у митця є переспів на одну з картин Ван Гога . “Позували” художнику старе крісло і мештик дружини (нідерландський митець, як нам відомо, зробив ставку на поношений черевик).

Готуючись до зустрічі, старшокласники провели велику дослідницьку й пошукову роботу. Працювали в бібліотеці, перечитали багато літератури. Гості були приємно вражені, що про їхнього чоловіка, батька у школярів так багато знань.

А народився В. Й. Патик 9 жовтня 1926 року в старовинному селі Чорний Острів у селянській сім’ї, де, крім нього, було ще троє дітей: Григорій, Софія та Ганна. Володимир був наймолодшою дитиною. Його мати, Марія Павлівна, та батько, Йосип Григорович, - люди сільські, тож виховували дітей в любові та пошані до праці, не забували і про їх навчання. Тому Володимир після шести класів сільської школи у 1939 році, уже по розпаді Польщі, у сьомий клас пішов учитися до Ходорова, щодня долаючи сім кілометрів туди і сім назад.

За годинник правив місяць, і з ним були проблеми, бо іноді він обманював, і хлопець приходив до школи о четвертій ранку, безмірно дивуючи сонного шкільного сторожа.

Володимир хотів малювати з раннього дитинства. Ще у дошкільному віці він малював на шматках газет усе, що було мило дитячим очам. У 1939 році, під враженням від історичних подій, уже малював бої. Для себе вирішив: ”Не робитиму нічого іншого - буду художником”. Аби показати батькам свої мистецькі спроби, на Великдень хлопець розмалював знадвору хату скибками буряка, за що добряче дістав від мами. А ще любив ходити до церкви на хори і довго роздивлятися «Страшні суди», на яких так багато можна було побачити.

У Ходорівській школі в той час, коли там навчався, директором був Дмитро Макогон, батько відомої письменниці Ірини Вільде. Її мати викладала німецьку мову. А малювання вів Зеновій Кецало, тепер знаний художник-графік. Він і став першим учителем професійного рисунка і живопису для Володимира.

У 1941-1944 рр. Володимир Патик навчався у художньо-промисловій школі у Львові (тепер Львівський коледж декоративно-ужиткового мистецтва імені Івана Труша).

До речі, дуже цікава історія, як юний хлопець, що жив тоді у нашому селі, уперше вирушив до Львова на даху залізничного вагона. “Перед кожним мостом батько мусів нахилятися, інакше знесло б голову, - згадує син Остап. - А ще треба було на повному ходу зістрибнути на землю і не розбити при цьому трилітрового бутля з молоком”. Потрапивши до Львова, юний Володимир настільки був вражений красою та величчю міста, що хрестився до кожного купола будинку. Думав, що церкви стоять.

1947 року у Львові відкрився Інститут декоративного і прикладного мистецтва, і Володимир вирішив туди вступити. Екзаменаційна робота, намальована темпераментно і соковито-барвисто, дістала схвальну оцінку, і його прийняли на живописний факультет. На той час, окрім присланих на роботу недавніх випускників Київського інституту Р.Сильвестрова - В. Любчика, Ю. Щербатенка, тут викладали львівський художник Р.Сельський та закарпатець Й. Бокшай. У кожного з них Володимир Патик знаходив щось таке, чого б і сам хотів навчитися, пізнати та засвоїти для вироблення власної майстерності. Багато почерпнув від Р. Сельського, глибока обізнаність якого з тогочасним західноєвропейським мистецтвом (він учився і працював у Парижі), неперевершений хист та артистизм живописних творів, шляхетність поведінки викликали повагу та захоплення. Сельський не виправляв робіт студентів, тільки відбирав найкращі із запропонованих ескізів. Бувало, студенти питали, як малювати, коли бачиш стовбур дерева фіолетовим». Малюй так, як бачиш»,- відповідав він. Своєму вмінню художньо бачити так, а не інакше, В. Патик багато в чому завдячує саме Р. Сельському.

В інституті Володимир навчався з великим запалом та бажанням, заняття улюбленою справою приносило радість. Він щиро захоплювався тим, що малював. Натуру зображав соковито і пишно, в кольорах; образи були сповнені квітучої молодості. Але в ті часи така емоційна наповненість кольору офіційно йшла врозріз із загальноприйнятими методами викладання, і на третьому курсі його, а також Карла Звіринського (майбутнього славетного художника) виключили з інституту за формалізм. Щоправда, через семестр поновили, але позбавили стипендії та гуртожитку.

«Із сумним гумором батько часто згадує про ті часи, - розповідає син Остап, - коли жилося дуже скрутно, без грошей, у холодній кімнаті. Від знесилення важко було вийти на третій поверх. Тоді нарешті зрозумів, що малювати мусить, як велять, сіро. Цю істину засвоїв, бо дипломну роботу (плафон у Палаці піонерів) комісія оцінила на відмінно. Але жодні штучно нав’язані обмеження не змогли стримати бурхливий малярський темперамент Володимира Патика, пригасити його яскраву творчу індивідуальність».

Не забував митець і про своє рідне село. Часто навідувався додому. І тоді за столом збиралася вся родина. Під час літніх відпусток активно допомагав колгоспові «Молода гвардія» в культурно-масовій роботі. А в 1986 році художник відвідав і нашу школу.

В. Патик об’їздив майже всю Україну, бував у Карпатах, далеко на півночі Росії, у Мурманську, малював у Прибалтиці. Сибіру, Середній Азії, і всюди митця захоплювала краса природи, люди та їх заняття. Таким чином вироблялася власна живописна манера Патика, його особливий, темпераментний почерк. Митець вдається до контрасту червоного й зеленого, оранжево-жовтого і синьо-фіолетового, червоного й білого, різноманітних графічних засобів. Володимирові Патику близькі українська ікона і тосканські примітиви, ровенські мозаїки і живописці італійського Проторенесансу.

Від 1966 року В. Й. Патик - Заслужений художник України. У 1999 році Володимирові Йосиповичу присуджено Шевченківську премію за серію робіт «Земля Шевченка» і твори останніх робіт. Його картини виставлялися у галереях різних міст України та за її межами.

Гості свята мали можливість переглянути відео про одну із його виставок, а також «побувати» (правда, заочно) у його майстерні. Була у всіх можливість (знову ж таки заочна) «побувати» і в гостях у знаного художника, де стіни, столи, крісла встелені безцінними картинами.

А як зворушливо-ніжно дружина розповідала про свого чоловіка! До речі, п. Романа - добрий спеціаліст-рентгенолог. У свій час їй пропонували захищати кандидатську дисертацію, але вона відмовилася. «Патик і я - величини неспівмірні, - згадує дружина. - Якби я займалася наукою, а він мистецтвом, то була б занедбана сім’я. Я безмежно вдячна долі, що вона звела мене з цією доброю, мудрою, глибоко порядною, обдарованою людиною. Він ввів мене у чарівний світ образотворчого мистецтва, у коло непересічних постатей».

Пригадала п. Романа також історію знайомства та одруження з молодим художником. «В далекому 1958 році, - розповідає вона, Володимир закохався в мене з першого погляду, побачивши на виставці своїх робіт. На тій виставці він сказав, що хоче намалювати мій портрет і запросив до своєї майстерні. Потім випадково побачив мене в місті і повторив запрошення. Я погодилася. Одягнула сукенку з червоними і чорними квадратами і пішла позувати малознайомому художнику. Патик поглянув на мій строкатий одяг і здивовано запитав: «Чого ти так одяглася? Я ж буду малювати твій портрет, а не твою сукенку». Це був початок вересня 1958 року, ми зустрілися в парку. Володимир показує мені маленьку валізочку, а в ній – повно грошей. Разом із художником Зеновієм Кецалом він розписував церкву у Ходорові і отримав чималий гонорар. Ось тепер, каже, є гроші, можна і одружуватися. Мене огорнули сумніви. Ось так буденно, без жодної романтики. А я з дитинства мріяла про принца на білому коні. Повертаючись з парку, зустріли Зеновія Кецала. Він глянув на мене і промовив: «Ось тепер я знаю, на кого подібні ангели у Ходорівській церкві!» Після цих слів сумнівів вже не було. І 13 вересня 1958 року ми зареєстрували свій шлюб».

На жаль, після операції у Володимира Йосиповича стався мікроінсульт. Тримати пензель у руках не може. Але його картинами продовжують захоплюватися. Не так давно син художника був у Китаї, возив туди виставку робіт батька. Китайці побачили Україну його очима.

Насамкінець свята всі гості переглянули презентацію полотен «Малярський всесвіт В. Патика» та презентацію фотографій «Володимир Патик - наш славний краянин». А рідні відомого художника подарували Чорноострівському НВК одну із його робіт.

За словами митця, за творче життя «вимальовано 500-600 кг фарби, замальовано 1875 м полотна і зрисовано 1,5 т паперу… І зараз я живу з повним відчуттям смаку до праці, до життя, до кохання, з незаземленими мріями… і не визнаю паспортного віку».

А я сподіваюся, що ця зустріч не тільки відкрила для багатьох постать Володимира Йосиповича Патика, а стала першим кроком тривалої подорожі в неповторний світ художника.

З. Пундор, учитель української мови та літератури, художньої культури Чорноострівського НВК.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"