Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Іван Франко і студенство

Цьогоріч 28 травня минає 100 років з дня смерті, а 27 серпня – 160 років з дня народження Івана Франка. Про цю постать відомо майже усе – мало не по днях відтворено його життєвий шлях і мало не до рядочка проаналізовано його твори. Та великі люди тим і великі, що їхнє життя та діяльність настільки різноманітні і насичені, що завжди є перспектива знайти щось досі незнане. Стосовно І. Франка маловідомою сторінкою є його стосунки з львівським студентством у 1900-1914 рр. У цій статті постараємося відтворити їх на основі архівних документів, тогочасної преси та спогадів очевидців.

На початку ХХ ст. Львів за кількістю студентів був третім містом в Австро-Угорщині. У ньому зосереджувались 3 з 22 вищих навчальних закладів монархії – університет, політехнічна школа й академія ветеринарії. У 1914 р. у них навчалось більше 7,5 тисяч студентів, в основному поляків, євреїв, українців. Останніх нараховувалося близько 1750, з них понад 90 % навчалося в університеті, який тоді вважався найпрестижнішим типом вищої школи. Отож під студентством Львова у нашому випадку найперше слід розуміти власне студентів-українців місцевого університету.

У 1900-1914 роках студентство Львова брало активну участь у суспільно-політичному та громадсько-культурному житті краю. Недарма початок ХХ ст. в Галичині історики вважають “одним з найкращих періодів в історії українського студентства”. У студентські роки формується світогляд, громадянська позиція. Великий вплив на це мають стосунки з відомими постатями, визнаними авторитетами суспільства. До таких на початку ХХ ст. належав й І. Франко. Він тісно контактував з львівськими студентами, часто бесідував з ними на вулиці, розпитував про навчання, допомагав літературою, давав поради студентам-початківцям щодо літературної творчості.

Улюбленим місцем зустрічей Каменяра з студентською молоддю була кав’ярня “Монополь”. Вона функціонувала у 1902-1912 рр. у будівлі, відомій нині як “Будинок книги”. Один з тогочасних студентів, згодом відомий поет Петро Карманський так згадує про ті зустрічі: “Приходив [І. Франко] кожного дня під вечір до нашої кав’ярні “Монополь” незамітно, без шуму, немовби соромився, що важився засісти при одному столі з огрядно одягнутими, якими ми намагалися бути. Випивав своє горнятко чаю, виймав з кишені в камізолі срібну монету і бавився нею. І ждав на нагоду побавитися з нами — молодими. Та приходилося звичайно ждати без успіху. Нам зашивалися роти в його товаристві, бо ми добре знали гостроту його язика та великі відомості, з якими не один із нас не міг суперечити. – Говоріть що! — врешті відзивався Франко, якому хотілося поговорити і забути про те, що після цілоденної мозольної праці в Товаристві ім. Т. Шевченка дожидає його не менш важка робота дома. Він же не дурно таскав під пахвою цілий оберемок всіляких рукописів і коректи! І хтось із сміливіших важився заговорити. Він слухав і ждав. Та коли приловив співрозмовника на якійсь фразі, що йому не подобалася, не втерпів, щоб не пришпилити його звичайним – “дурниці говорите”. І аж тоді розв’язувалась його губа. Ми довідувались чимало такого, чого були б не вичитали ні в одній книжці, ані не вчули від нікого із сучасних”.

І. Франко з власної ініціативи або ж на запрошення молоді відвідував засідання студентських товариств. Зокрема 10 грудня 1884 р. він був гостем на вечорницях, організованих “Музичним кружком” при “Академічному Братстві” – найбільшому товаристві українських студентів Львова кінця ХІХ ст. У рамках видавничої діяльності це товариство видало твори І. Франка.

На початку ХХ ст. найвідомішим студентським товариством стала “Академічна Громада”. На її засіданні 20 січня 1901 р. І. Франко спільно з М. Грушевським та багатьма студентами слухали лекцію професора Петербурзького університету Микола Кареєва на тему “Прагнення російської молоді до самоосвіти”. При товаристві діяли різні гуртки. Засідання одного з них – природничого 7 грудня 1904 р. І. Франко відвідав спільно з відомим істориком та етнографом Федіром Вовком. 13 березня 1913 р. Каменяр мав платний виступ перед студентами-громадівцями на тему “Беата і Гальшка”. До співпраці І. Франка вирішили запросити члени заснованого у 1907 р. товариства “Гурток україністів”.

Одною з пріоритетних проблем суспільно-політичного життя Галичини початку ХХ ст. стала боротьба за відкриття українського університету у Львові. Польська влада всіляко протистояла цьому, тому студенти-українці вдалися до радикального методу – вирішили з січня 1902 р. перевестися на навчання зі Львова в інші університети Австро-Угорщини. В історії цей вчинок відомий як “сецесія (вихід – В.Б.) студентів Львівського університету”. І. Франко бачив у цій події “сумний досвід”, оскільки вона не дала очікуваного результату.

У зв’язку з сецесією припинила діяльність “Академічна Громада”. 7 грудня 1901 р. відбувся прощальний вечір громадівців, на якому з підтримкою дій молоді та визнанням заслуг товариства виступив І. Франко.

У 1903 р. ректором Львівського університету обрано одіозного професора-українофоба Фіялека, відомого переслідуванням студентів-українців. Останні в знак протесту такого вибору обкидали викладача гнилими яйцями під час проведення ним занять. Про інцидент відразу повідомили намісника і міністра освіти. За участь у заворушеннях взято під слідство 16 українських студентів, з яких 13 звільнили через брак доказів, а трьох суд визнав винними в зневазі ректора Фіялека і засудив відповідно до 5, 7 і 10 днів арешту.

Українська молодь і політики визнали дії студентів правильними, засудили поведінку університетської влади. Серед тих, хто став на захист студентів був й І. Франко. Оцінюючи їх вчинок, він писав: “Я на боці студентських дій. Я не хочу неодмінно схвалювати цю демонстрацію і, якщо б мене попросили дати пораду, я би відрадив молоді робити цей крок. Але я не знаю, що би я сам вчинив, якби був молодим і опинився би в подібному становищі… Якщо українська молодь і винна, то на мою думку, в десять разів більше винні ті…, що довели до такого кроку, вина університетських властей, які спровокували молодь”.

У боротьбі за університет певні особи з метою посилення свого впливу на студентство іноді закликали його до радикальних дій, що могло призвести до нових українсько-польських протиріч. Одним із таких “безсовісних інтригантів” І. Франко вважав активного діяча УНДП Михайла Лозинського, який доводив, що українські політики не доб’ються відкриття університету у Львові, а успіх справи залежатиме винятково від самопожертви студентської молоді, її “фактичної сили, вкладеної у боротьбу”. Позиція політика була протилежною до позиції офіційного керівництва партії, але дуже імпонувала радикальному студентському середовищу.

Дізнавшись, що під час урочистої посвяти у студенти українці планували провести чергову акцію протесту, яка могла мати негативні наслідки, І. Франко 14 грудня 1906 р. як “товариш до товаришів” написав лист “До університетської молоді у Львові”. Автор високо оцінює студентів як частину народу, “його найкращу надію”, “будущих просвітителів і світочів”. Він застерігає не слухати “безсовісних інтриганів, засліплених політиків, та тіснозорих доктринерів, які силуються попхнути вас на дорогу безглуздої, антикультурної демонстрації, що може закінчитися тільки одним - вашими терпіннями, тяжкою компрометацією тієї справи, якої ви боронити, і ще гірше, тяжкою моральною втратою для цілого нашого народу”. І. Франко наголошував: “До вас промовляють безсовісні люди, що ви яко молодіж не обов'язані числитися з наслідками своїх поступків і повинні йти за голосом власного чуття. Не вірте тим людям, бо вони лише грають на ваших чуттях, а самі заздалегідь ховаються в безпечних криївках, щоб на вас самих упала одвічальність за їх діло. Вони дурять вас фантомами народної часті, народної гордості, народного права та обов’язку. Закликаю вас на те, що вам найдорожче й найсвятіше, на любов ваших батьків й матерів, на любов до рідного народу, котрою ви чванитесь — не слухайте тих намов і підшептів... Стійте твердо на тім, щоб в боротьбі за такі державні інституції, як університет, ви можете бути ініціаторами, резервою, помічними, але ніяк не першою лінією… Коли в вас є хоч крихта холодної застанови, то ви мусите знати вже й тепер, що наша суспільність не піде за вами на вашу дорогу розпуки, не піддержить вас на ній і ваша самопожертва буде безплідна!... се не героїзм, що ви хочете робити завтра, не народна українська маніфестація, а простий, легкомисний, неодуманий злочин”.

Цей лист є свідченням батьківської турботи та реальної оцінки ситуації. Його тон гострий, застережливий, що не зажди подобається молоді і як правило викликає опір. Це розмів і сам І. Франко: “Маєте право висміяти мої слова, обурюватися і мститися за них”. Проте в ім’я власного народу, України й молоді він готовий був жертвувати власним авторитетом і повагою в студентів. Воістину батьківський вчинок.

Влітку 1904 р. на прохання студентів-українців з Російської імперії, позбавлених можливості вивчати рідну мову, літературу, історію, у Львові проведено українські університетські наукові курси. На них записалися 135 осіб, в основному з Наддніпрянської України та кільканадцять з Москви і Петербурга. Проживати і харчуватися учасники мусили за власний кошт. Прагнучи допомогти їм, І. Франко запропонував поселитись у своєму помешканні, проте від цієї пропозиції відмовилися через хворобу його дружини.

Відкриття курсів відбулося 10 червня в урочистій атмосфері. Після привітання М. Грушевського вступну лекцію про предмет історії літератури прочитав І. Франко. Курсанти мали прослухати 90 годин лекцій з українознавчих дисциплін, в т.ч. 18-годинний курс української літератури від найдавніших часів до кінця ХІХ ст. І. Франка.

Учасник курсів Д. Дорошенко, згодом відомий історик і політичний діяч, у спогадах пише про розчарування від одноманітних нудних лекцій М. Грушевського та С. Томашівського і відзначає надзвичайно цікаві лекції І. Франка. Один із слухачів згадував: “В особі лєктора ми мали перед собою визначний тип літературного критика, котрий сполучив почуття артистизму з провідною національно-суспільною думкою, опертою на непохитних щиро-демократичних підвалинах. Цікавий по змісту, ясний і переконуючий виклад, завдяки першорядним лекторським здібностям д-ра Франка захоплював і примушував до пильної уваги”.

Курси стали однією із спроб у час територіального роз’єднання українських земель підтримувати стосунки між наддніпрянцями і галичанами, що формувало б в українців почуття соборності. Внесок у цю велику справу зробив й І. Франко. І не лише організацією і проведенням курсів. У зв’язку із революційними подіями в Російській імперії у 1905 р. він написав “Отвертий лист до галицької української молодіжи”, в якому наголошував, що перед українською інтелігенцією “відкривається велике завдання — витворити з величезної етнічної маси націю, а без власних шкіл, освітніх традицій тощо це є важко втілити.

Каменяр закликав українську молодь виконати “велику історичну задачу — допомогти росийській Україні в тяжких переломових хвилях і потім, у початках, у закладинах великої праці — здвигнення нашої національної будови в усій цілости, … віддячитися росийській Україні за все те духове й материяльне добро, яке вона доси давала нам”. І.Франко наголошував, від того наскільки совісно, обдумано і розумно молодь виконає цю місію, у великій мірі буде залежати майбутнє української нації і закликав “…до інтезивної, невсипущої праці над собою самими! Здобувайте знанє теоретичне і практичне, гартуйте свою волю, виробляйте себе на серіозних, сьвідомих і статочних мужів, повних любови до свого народа і здібних виявляти ту любов не потоками шумних фраз, а невтомною, тихою працею”.

Студентство високо цінувало Каменяра, визнавало його беззаперечний авторитет. Виявом шани і поваги стало проведення студентськими товариствами ювілеїв його літературної діяльності. Так у 1898 р. “Академічна Громада” організувала святкування 25-ліття письменницької діяльності І. Франка. З цієї нагоди відбувся святковий концерт і товариство видало збірку поезій ювіляра “Мій Ізмарагд”.

Особливого розмаху набуло відзначення у 1913 р. 40-ліття літературної творчості Каменяра, організоване Українським Студентським Союзом (УСС) – інституцією, яка координувала діяльність усіх українських студентських товариств Австро-Угорщини. У зверненні до студентів УСС зазначав, що “в тій незвичайній людині [І. Франку] замикається велика частина нашого культурного розвою за останні 40 літ, але ніхто не поспішав відзначати його заслуги”. Тому “для зложення поклону Великому Українцеві” товариство скликало з’їзд українського студентства. Таку ініціативу підтримали студентські товариства Києва, Одеси, Петербурга, Миргорода, Кракова, Чернігова, Грацу, які надіслала на його адресу вітальні телеграми.

З’їзд українського студентства відбувся 2-7 липня 1913 р. На ньому із доповіддю “Українська молодь за останні 40 літ на тлі діяльності І. Франка” виступив К. Заклинський. З ініціативи Просвітнього гуртка “Академічної Громади” в червні 1913 р. було організовано хор, який на честь І. Франка влаштовував популярні концерти по сільських читальнях.

Отже, І. Франко підтримував тісні стосунки з студентами Львова. Зустрічався з ними періодично, був гостем у студентських товариствах, допомагав порадами. Він сприяв налагодженню контактів між студентами Наддніпрянщини і Галичини. Каменяр підтримував боротьбу студентів за український університет, давав конструктивні поради, застерігав від необдуманих дій. Він усіляко схвалював тогочасну суспільно-громадську активність студентства, зазначав, що “рух молоді є цінним фактором розвитку і утримання громадянського духу”, й “того ніхто не заперечить, хто вірить в аксіому, що яка молодь, таке й майбутнє народу”.

Стосунки з І. Франком впливали на формування світогляду і громадянської позиції молоді, яка сприймала його не лише як талановитого письменника, але й як визнаного суспільством авторитета. Виявом шани і поваги студентства до Каменяра стали вшанування ювілеїв його літературної діяльності.

Василь БЛАГИЙ.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"