Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Перехресні стежки: друга наречена?

Ми розстались, мов незнані,

А мені ти на прощанні

І руки не подала.

Іван Франко.

Кожний, хто закінчував середню школу знає, що Ольга Рошкевич була першим захопленням Івана Франка і вони готувались до майбутнього подружнього життя. Однак після першого тюремного ув’язнення, батько Ольги, священик, категорично був проти такої перспективи. За твердженням дослідниці життєвого і творчого шляху І.Франка Лариси Боднар, другою нареченою була Ольга Зілинська. (Лариса Боднар. Друга наречена. Дзвін. 2005, №9). З нею він познайомився приблизно наприкінці 1883 р., коли вона приїжджала у Львів для складання кваліфікаційного екзамену. „Приїхала до кваліфікованого іспиту моя сестра Ольга Білинська. А з нею неначе святочний настрій увійшов у хату, – записала пізніше у спогадах 1883-1884 рр. сестра Ольги Марія, яка в той час, як пише вона сама, – жила на „станції” з товаришкою Ю. Карачевською по вул. Академічній. Туди часто заходив Франко з моїм свояком В. Коцовським”. (Марія Білецька. Картина з життя Івана Франка. Іван Франко у спогадах сучасників Львів, 1956, 153-154 с).

Там, на Академічній, у винайманому помешканні сестри Марії познайомились Ольга з Франком в один із таких візитів. „Франко розпитував про умови життя вчительки на селі, цікавився іспитом, виявив готовність помагати в підготовці до нього”, - стверджує Марія Білинська у згадуваних уже спогадах (с.154).

Візити почастішали, молода компанія весело проводила осінні вечори: дискутували, пили чай, співали. Було весело, але час спливав. „По іспиті Ольга мала вертати на посаду” (с. 154). День перед від’їздом Ольги до Цішок (шлях до села описаний дещо вище) прийшов Франко, розпитував її, які б вона бажала одержати пересилкою від нього книжки, хотів, щоб вона думку про них висловлювала в листах.

Імовірно, що власне там, на Академічній, в чужому помешканні, зародилась та друга любов, яку пізніше Франко чомусь намагався замовчувати, але про це ще попереду.

Франко намагається щось більше довідатись про Ольгу, і тому в листах до своєї знайомої вчительки-поетки Уляни Кравченко цікавиться: „Чи знайома Вам трохи дещо учителька панна Ольга Білинська? (лист від 23.12.1883 р. (т. 48. К. 1986. 394 с). Через короткий час в листі до цієї ж Уляни Кравченко Франко знову шукає інформації про об’єкт свого захоплення: „А щодо Ольги Білинської, то я питався Вас, чи не єсть вона Ваша колежанка. Єсть се сестра (нерідна) одного з моїх добрих знайомих (В. Коцовського – прим. авт.), і я запрошений до неї на свята, а впрочім, дано мені свободу приїздити, коли хочу...”. Цього листа Іван Франко датував 26 грудня 1883 р. Чи була поїздка Франка до Цішок на Різдвяні свята, сказати трудно, свідчень не знайдено, але те, що листування було, – очевидно, бо уже навесні 1884 р. він неодноразово бував у селі, все більше захоплювався Ольгою, а вона ним. „Не знаю, яка сила тягне мене до Цішок”, - писав Франко в одному з листів до Ольги. Про це згадує її сестра Марія (с. 156). Після знайомства він дарує Ользі оправлені в однім томі дві книжки – „Жіноча неволя в руських піснях народних” і „Захар Беркут” – з таким написом:

Тобі, що власною рукою

Собі здобути вміла долю,

Робітниці на світла ниві,

Я шлю „Жіночу сю неволю”.

Най світло, сіяне Тобою,

Поранньою заблисне зорею,

Що нам віщує дні щасливі!

На жаль, не виявились пророчими Франкові слова „про дні щасливі”, вони були дуже короткі, хоч складалось все ніби добре, йшло до весілля... Ольга готує шлюбну сукню, запрошує свого обранця якнайшвидше приїхати до неї у Цішки, „котрі стужилися за певним Іваном”. (Лариса Боднар. Дзвін. 2005, №9), радиться з панею Дуткевич (дружина отця Т. Дуткевича) про організацію весілля. Франко на чергове запрошення Ольги приїхати в село відповідає неприїздом. Ольга турбується, чому наречений не приїхав, „чи просто боявся негоди, чи щось інше”. (Дзвін, 2005 р., №9). Мабуть, „щось інше”, бо опублікований у черговому номері „Зорі” вірш „Думки” (первісна назва „Олі”) своїм змістом ніби пояснює, чому він боїться одруження з Ольгою:

Коли часом на вулиці побачу

Вдову убогу, сиротя мізерне,

Що к мені руку простяга жебрачу,

В німім благанні очі к мені зверне,

Тремтить в лахмітті, босе, на морозі,

Сльотою бите й гордуванням ситих, -

Огнем на серце капають ті сльози,

Той жаль голодних, нищих і невкритих.

І думаєсь мені: „Недовго, може,

Коли мене важка прийме могила,

І ти отак підеш на роздорожжє

О хліб просить, моя дружино мила!

І зжовкне, зв’яне те лице, що нині

Так любим сяйвом, щирістю ясніє,

Погаснуть очі, що сміялись к мені,

Жура зв’ялить тебе, моя надіє!

(Іван Франко. Зібрання творів у 50-ти томах. Том І, с. 95-96).

Що було причиною розриву насправді – лише догадка. Ольга Білинська, очевидно, не могла після цього залишатись у Цішках і переходить на вчительську працю у село Добрівляни на Бібреччині (нині Жидачівський район). Цікаво, що на 1.1.1939 р. у Добрівлянах, за статистикою В. Кубійовича, мешкало, як і в Цішках, 870 осіб). Франко і Білинська бачились ще раз уже в Добрівлянах. Хто був ініціатором зустрічі, сказати трудно, але вона була суха, напружена, вимушена. „Кожна тема обмежувалась питанням та короткою відповіддю. Нестриманий, безнадійний настрій запанував. По довшій мовчанці Франко вийшов із хати,” – так передала атмосферу останньої зустрічі І. Франка з О. Білинською її сестра Марія зі слів останньої (157 с).

За домовленістю між Франком та Білинською, вони знищили листи один до одного... „Час, як ревнива жінка, спеціально затирав всі сліди по ній і по цій любові...”, - так резюмує з приводу драматичного завершення нещасливого кохання між Іваном Франком та Ольгою Білинською франкознавець Роман Горак (Культура і життя. № 45-46, 16.11.2005 р).

Тарас Шах, заслужений учитель України м. Бібрка.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"