Омелян Партицький – педагог…

О. Партицький знаний як громадський діяч, редактор і видавець часописів, педагог, автор підручників, мовознавець, літературний критик, історик, етнограф, письменник. Проте пріоритетною для нього слід вважати саме педагогічну діяльність, оскільки, з одного боку, це був його фах, з іншого, беручи до уваги його заслуги в галицькому шкільництві. До того ж робота педагогом значною мірою спонукала О. Партицького досліджувати історію, займатися краєзнавством, публікуватися у пресі, видавати часопис “Газета Школьна”.

В історії українського шкільництва, на жаль, він є маловідомим. Навіть у фундаментальному дослідженні Степана Сірополка “Історія освіти в Україні” згаданий лише як автор німецько-українського словника і видавець газети, але не як учитель, автор підручників. Відрадно, що вітчизняні науковці дослідили окремі аспекти педагогічного доробку О. Партицького, а в 2006 р. цілісний і всебічний аналіз його педагогічної діяльності, внесок у розвиток української педагогічної думки підсумувала у кандидатській дисертації викладач Прикарпатського університету ім. В. Стефаника Олександра Качмар. Теорію виховання нашого земляка узагальнив і директор Новосільської школи Іван Ольшанецький. Отож, поступово О. Партицький-педагог виходить із забуття.

Вживаємо термін “педагог”, а не “учитель”, хоча вони зазвичай сприймаються як рівнозначні. Однак “педагог” не лише здійснює навчально-виховний процес, а й досліджує теоретичні проблеми педагогіки, розробляє та впроваджує нові форми і методи навчання та виховання. Тобто його діяльність, крім викладацької, має ще й наукове спрямування. Саме так слід сприймати й О. Партицького.

До речі, часто стосовно О. Партицького зустрічаємо термін “професор” замість “учитель” чи “викладач”. Зазначимо, що тоді в Галичині професорами величали не лише викладачів вищих шкіл, які мали науковий ступінь, але й учителів середніх шкіл (гімназій) та учительських семінарій. В основі педагогічної діяльності О. Партицького вбачаємо три важливі складові: викладач, автор підручників та педагогічних ідей.

Викладач

Як викладач О. Партицький починає утверджуватися з 1864 р. на посадах вчителя української мови і літератури в гімназіях Чернівців, Тернополя (1865-1868 рр.), чоловічої вчительської семінарії у Львові (1868-1871 рр.). У 1871 р. переходить на роботу в новостворену Львівську жіночу учительську семінарію, де працює до кінця життя в 1895 р. Він зарекомендував себе високопрофесійним фахівцем, про що свідчать понад сто адресованих йому листів про справи освітянські.

На характер і зміст викладацької діяльності О. Партицького вплинули тогочасна суспільно-політична ситуація в краї і процеси в шкільництві зокрема. Влада Галичини свідомо проводила полонізацію. Хоча українці складали майже дві третини всього населення, більшість галицьких шкіл були польськомовними. Кількість українських шкіл невпинно скорочувалася, з-за найменшого приводу вони перетворювалися на польські, а українські гімназії – на утраквістичні (двомовні). З 1867 р. до 1909 р. у Галичині відкрили 45 середніх державних шкіл, з них всього чотири для українців. Одна національна школа припадала на 820 тис. українців і 30 тис. поляків. Українцям перешкоджали як в здобутті освіти взагалі, так і рідною мовою зокрема. Такі обставини змусили їх боротися за впровадження української мови в навчальних закладах краю.

Серед тих, хто відстоював національні права в шкільництві, був і О. Партицький. Він виступив за впровадження української мови в школах, здійснення реформ в інтересах українців, за підготовку вчителів української мови і літератури та видання українських шкільних підручників і навчальних посібників. Ці настрої очевидно проявлялися й у викладацькій діяльності. Як про наставника-патріота згадує у своєму щоденнику одна з вихованок Уляна Кравченко, без кінця дивуючись намаганням вчителя “українізувати” всіх учениць.

Активна національна позиція викладача О. Партицького не залишилася без уваги місцевої влади. Намісник Галичини Агенор Голуховський запросив його до участі в роботі новоствореної комісії при Крайовій шкільній раді – органі управління освітою в Галичині, яка займалася питанням складання і редагування українських підручників для народних шкіл і гімназій.

Автор підручників

Відчувши з перших днів викладацької роботи проблему відсутності підручників і методичних посібників українською мовою, О. Партицький береться за їх написання. Тому в історію галицького шкільництва він увійшов як автор низки шкільних підручників та посібників: читанок, граматик, різних методичних посібників.

Підготовці власне шкільних підручників передувала праця О. Партицького з укладання серії “Читаночок для сельських людей”. Їх видавало товариство “Просвіта” як своєрідні посібники для виховання селянських дітей через підвищення загальноосвітнього рівня їхніх батьків та опікунів. “Читаночкам” О. Партицького характерне національно-патріотичне спрямування. Цього принципу він дотримувався і при укладанні шкільних підручників.

Отримавши певні навики, враховуючи рекомендації П. Куліша, у 1871 р. О. Партицький підготував “Руську читанку для низших кляс середніх шкіл”, яка, за задумом автора, мала стати загальнонаціональною, а не лише регіональною. Вона мала очевидні переваги над створеними раніше такими ж підручниками.

О. Партицький вибрав для своєї читанки кращі зразки тогочасної української літератури. Від інших вона вирізнялася чіткою структурою, тематичним і жанровим розмаїттям матеріалів (повісті, народні повір’я та легенди, перекази); поезії епічні та ліричні; байки й алегорії, думи і народні пісні, проза, статті наукового спрямування (географія, статистика, етнографія, історія, фізика, фізіологія) тощо. При укладанні “Читанки” він надавав перевагу прозовим творам письменників-наддніпрянців, що свідчить про усвідомлення автором історичної перспективи – соборної України.

Чільне місце в читанці займали матеріали з історії, географії, етнографії рідного краю, які мали сприяти національному вихованню підростаючого покоління. Для цього ж призначався і виданий О. Партицьким у 1872 р. власним коштом “студіум” “Провідні ідеї Тараса Шевченка”, в якому детально проаналізовано життя і творчість поета. “Студіум” відіграв помітну роль у справі системного вивчення життя і творчості Т. Шевченка в українських школах, гімназіях і семінаріях Галичини, в духовному і національному вихованні української молоді.

Крім читанок, педагог працював і над іншими підручниками. Так, у 1873 р. підготував і видав “Граматику языка русского для ужитку в школах людовых”, яка зі змінами і доповненнями перевидавалась у 1880, 1885, 1889 роках. “Граматика” була наближеним варіантом сучасних підручників для початкових шкіл, оскільки охоплювала всі обов’язкові розділи: фонетику (“Наука о звуках”); морфологію (“Наука о словах и о відміні слів”); синтаксис (“Наука о реченнях”); правопис (“О правописи”). Побудована з урахуванням дидактичних принципів: доступності та послідовності викладеного матеріалу, дотичності матеріалу з української мови для наступних типів навчальних закладів, дотримання індукційного методу викладу граматичних правил, поєднання словесних і практичних методів при вивченні мови, вона з погляду методики вважалася однією із найкращих граматик того часу.

О. Партицький підготував також у 1878 р. гарно укладену “Руску читанку для третьої кляси шкіл народних”. У 1879 р. з’явився його “Рускій букварь для школ людових”, який теж витримав кілька перевидань – у 1881, 1882, 1884, 1886 рр.

Шкільні підручники О. Партицького являють собою цінний матеріал для такої галузі педагогічної науки як підручникознавство. Аналізуючи багатопланову діяльність О. Партицького з укладання, редагування і видання українських підручників для галицького шкільництва, правомірно зробити висновок, що його праця в цьому напрямі – помітне як науково-педагогічне, так і суспільне явище в Галичині.

Далі буде...

Василь БЛАГИЙ.

Надрукувати