Передплата друкованого видання на 2021 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Брати-підпільники “Граб” і “Юрко”

Випадків, коли родичі – брати і сестри, батьки і діти – брали активну участь у національно-визвольній боротьбі ОУН і УПА, жертвували здоров’ям і життям для здобуття української держави, – дуже багато. Такими були, зокрема, й брати Михайло та Осип Барани з с. Молодинче на Ходорівщині (тепер Жидачівський р-н) Обоє відіграли важливу роль у націоналістичному русі, виконуючи відповідальні функції у мережі ОУН та командуванні УПА.

 

Старший, Михайло, народився 15 вересня 1908 р.; молодший, Осип (Йосип, Йосиф) – у 1914 р. Батьки Антон (Антоній) та Явдоха (Євдокія) були добрими господарями і національно-свідомими громадянами, а тому намагалися дати синам освіту. Михайло у 1933 р. закінчив Греко-католицьку Малу духовну семінарію в Рогатині, склавши 27–29 червня іспит зрілості. Ця школа давала гімназійну освіту з релігійним ухилом. Йосип, за деякими відомостями, здобував агрономічну освіту. При цьому допомагали батькам на господарстві.

 

Обоє від початку 1930-х активно розбудовували ОУН у південній частині Бібрецького повіту, до якого тоді належали Молодинче і загалом Ходорівщина. Одночасно вели активну легальну культурно-освітню працю.

У зв’язку зі шкільною акцією ОУН восени 1933 р. в Ходорівщині польська поліція затримала більше сорока молодих націоналістів. Зокрема, 28 жовтня в Молодинчому арештували М. Барана. Частина затриманих була обвинувачена в приналежності до ОУН і постали перед окружним судом в Бережанах 19–29 березня 1934 р. На лаві підсудних опинилися Микола Левицький, Петро Олійник, Михайло і Осип Барани, Микола Труш, Антін Шидловський, Михайло Гетьман, Григорій Левицький і Степан Коваль.

В акті оскарження, зокрема, вказувалося, що Молодинче стало осередком протипольської діяльності ОУН на терені всього повіту.

М. Баран, який на суді фігурував як абсольвент (випускник) гімназії, відкинув звинувачення в приналежності до ОУН. Ствердив лише, що належав до Студентського гуртка в Ходорові і що виголошував реферати в читальнях “Просвіти”, маючи на це дозвіл від керівництва місцевої філії товариства. Відкинув закиди обвинувачення і О. Баран.

За приналежність до ОУН та поширення підпільних видань тоді А. Шидловський засуджений до 4 років ув’язнення, М. Труш – до 3,5; М. Левицький, П. Олійник та М. Баран – до 3, О. Баран та М. Гетьман – до 6 місяців, Г. Левицький до – 5 місяців; С. Коваля звільнено.

Завдяки амністії М. Баран вийшов на волю з в’язниці у Плоцьку 3 січня 1936 р. Після звільнення повернувся до культурно-освітньої та підпільної діяльності, співпрацюючи з Миколою Пухалем та П. Олійником (на той час – окружний провідник ОУН, згодом – відомий к-р УПА на Волині “Еней”). Згодом Михайло розпочав навчання в торговельній школі у Львові, мешкаючи в Академічному домі – гуртожитку українських студентів, який фактично був головним осередком націоналістичного руху. Під час канікул 1938 р. перевіряв читальні “Просвіти” на Ходорівщині, виголошував реферати і, як нотувала польська поліція, “розвивав політичну діяльність у читальні «Просвіти» в Молодинчі”.

За це М. Баран був вдруге арештований 16 вересня 1938 р., але невдовзі, 17 листопада, через брак доказів звільнений. Під час обшуку, який відбувся 17 жовтня, поліція вилучила тільки легальні матеріали: протиалкогольну листівку німецькою мовою; брошуру “Політична агітація”; чотири друковані публікації та три брошури, видані Українською господарською академією в Подєбрадах (Чехословаччина); листівку Союзу українських соколів зі З’їзду соколів в Празі; фотографію з урочистостей на Маківці; чотири рукописи “підозрілого змісту”.

Натомість О. Баран таки постав перед польським судом навесні 1939 р. Процес розпочався 20 березня перед окружним судом в Бережанах. На лаві підсудних опинилися 28 українців із Ходорівщини, обвинувачених на приналежність до ОУН, недозволений перехід на Карпатську Україну та намагання вступити там до українського легіону. Всі заперечили висунуті звинувачення і не призналися до вини, причому деякі відкликали зізнання на слідстві як такі, що складені під тортурами.

28 квітня 1939 р. суд виніс вирок. Микола Левицький (теж з Молодинчого, згодом крайовий референт пропаганди Львівщини) заочно засуджений до 13 років тюрми (він 14 квітня втік під час конвоювання). Інші учасники процесу отримали терміни: Богдан Прокопів – 9 років тюрми; Дмитро Лушпак – 8; Антон Хомусяк і Василь Телішевський – 6; Микола Тітик – 5; Антон Николин і Нестор Пухаль – 4; Григорій Телішевський і Осип Пастернак – 3; Максим Шевців – 2,5; Олекса Шальвіра, Григорій Пухаль, Петро Дубовський, Дмитро Кучер, Ілько Цибран, Михайло Николин, Степан Николин – 2 (з відтермінуванням кари на 5 років). Виправдані через брак доказів Осип Баран, Василь Вишиваний, Григорій Гамкало, Микола Ганущак, Михайло Кондрат, Петро Кудлик, Микола Самокішин, Олекса Сомик, Василь Спас, Михайло Щепний.

На початку Другої світової війни у вересні 1939 р. М. і О. Барани на чолі бойової групи ОУН роззброювали польську поліцію, організували похід до Ходорова для звільнення українських політв’язнів з тюрми, творили українську адміністрацію. Але невдовзі після окупації Західної України радянською владою брати перейшли у підпілля.

З вибухом німецько-радянської війни і проголошення відновлення Української Держави Актом 30 червня 1941 р. обоє творили українську адміністрацію на Ходорівщині, проводили збори і святкування з нагоди відновлення незалежності. Коли ж німці почали переслідувати членів ОУН, брати знову перейшли на нелегальне становище.

Відомо, що Михайло Баран під псевдонімом “Граб” від червня 1942 р. виконував обов’язки обласного провідника ОУН у м. Львові (у підпільному устрої це місто мало тоді статус області).

Перед призначенням “Граба” обласним проводом м. Львова керували Михайло Марунчак (літо 1941 р.; виїхав на навчання в Чехію), Дмитро Клячківський - “Зуб” (серпень-грудень 1941 р., призначений крайовим провідником на Волині) і Михайло Медвідь - “Микита” (січень-червень 1942 р., призначений військовим референтом крайового проводу ОУН у Дніпропетровську).

“Микита” разом із Миколою Гошовським - “Спартаком” (заступник керівника відділу зв’язку організаційної референтури Проводу ОУН) мешкав у конспіративній квартирі Петріва на другому поверсі будинку за адресою: вул. Жулінського, 7 (тепер вул. Академіка Філатова). Туди ж після від’їзду М. Медведя вселився і М. Баран -“Граб”.

Михайло Степняк - “Сергій”, тодішній крайовий провідник ОУН і безпосередній зверхник М. Барана, згодом описував його так: років 27–28, середнього зросту, міцної статури, широколиций.

Підпільна праця у Львові тривала недовго. З невідомих причин наприкінці серпня 1942 р. (за іншими відомостями, в кінці того ж року) М. Баран був переведений зі Львова до Коломиї, де очолив підпілля у місті (воно мало статус повіту) і одночасно увійшов до складу окружного проводу. Можливо, переведення було зумовлено фактом, що мережа на Коломийщині була в той час серйозно ослаблена німецькими арештами (приблизно в той час на пост окружного провідника туди скеровано його колишнього однокласника з Рогатинської малої семінарії Григорія Ганчара - “Моряка” - “Зеленого” - “Степового”).

Новим обласним провідником ОУН у Львові став Дмитро Слюсар - “Арпад” (походив зі сусіднього із Молодинчим села Бортники), який на цьому посту працював до липня 1944 р. Згодом Львів у поділі ОУН втратив статус області. Підпіллям у місті тоді керували Богдана Світлик-“Дмитренко” - “Світлана” (ІІ пол. 1944 р.) та “Сидор” (1945–1946 рр.) Відтак організація відмовилася від окремої адміністративної одиниці у Львові через складність забезпечення її діяльності, а підпільну працю доручила периферійним структурам, насамперед із теренів, прилеглих до обласного центру.

На Коломийщині М. Баран користувався псевдонімами “Граб” і “Журавель”. Загинув 4 жовтня 1943 р. об 11-й годині перед полуднем на дорозі зі с. Дятьківці (тепер північно-західна частина Коломиї) до Коломиї. Його зупинив німецький жандарм для перевірки документів. М. Баран почав утікати, оскільки мав при собі підпільну літературу (журнал “Ідея і чин” та ін.). У повстанському звіті зазначено: “вбитий дістав три кулі: два рази в руку й раз в голову”. Похований у Коломиї.

Осип Баран під псевдонімом “Юрко” в період німецької окупації керував зв’язком військової референтури ОУН Львівської області. Навесні 1942 р. організація активізувала працю у цьому напрямку. Із відповідними завданнями крайовим військовим референтом ОУН Західних Українських Земель (ЗУЗ) був призначений Лука Павлишин - “Наборовський” - “Климчук” - “Мавчин” - “Вовк”. Він у квітні-травні 1942 р. сформував крайовий військовий штаб (КВШ), в якому доручив О. Баранові - “Юрку” функції референта зв’язку.

Л. Павлишин згодом на слідстві подав такий опис: “Юрко – Баран Йосиф, референт зв’язку крайового військового штабу ОУН-Захід, уродженець с. Молодинче Ходорівського р-ну. Зустрічався з ним раз у тиждень від квітня 1942 р. до травня 1943 р. 30 років, середнього зросту, блондин, лице видовжене, ніс орлиний, бороду і вуса голить, розмовляє швидко, сірі очі, дивиться з-під лоба”.

У спогадах Л. Павлишин писав, що зв’язківці штабу Мирослав Онишкевич - “Богдан”, Осип Баран - “Юрко” та Лука Лис, “відчутно допомагали у створенні нижчих осередків і штабів. Що найважливіше – вони вміли підбирати і розставляти на пости підходящих людей”.

Зі свідчень члена КВШ Василя Чижевського - “Новика” відомо, що Л. Лис та О. Баран займалися, зокрема, організацією військової мережі ОУН на Тернопільщині.

У червні 1943 р. О. Баран - “Юрко” був причетний до створення одного із найвідоміших повстанських відділів – сотні “Сіроманці”. Очевидно, саме за його вказівкою збірний пункт добровольців був розміщений у лісі біля с. Молодинче. Тут вони таборували 12–20 червня, а відтак під проводом О. Барана вирушили в Карпати. Серед 55 майбутніх новобранців були представники Бібреччини, Рогатинщини, Ходорівщини, Яворівщини і Янівщини.

Слід відзначити, що визначними “сіроманцями” стали кілька уродженців Молодинчого та сусідніх сіл, зокрема Степан Коваль - “Косач” (в майбутньому чотовий і згодом сотенний), його брат Микола Коваль - “Ґотур” (ройовий) – з Молодинчого; Григорій Олійник-“Грім” (політвиховник) і Йосафат Артим - “Тютюнник” (начальник штабу сотні) – з Черемхова; Григорій Базарко - “Сокира” (чотовий) – з Сугрова, Олекса Данчевський - “Смерека” (чотовий санітар) – з Вербиці.

23 червня біля с. Рахиня на Долинщині сформовано командний склад сотні “Сіроманці”, після чого, очевидно, О. Баран його залишив і повернувся до праці у штабі.

Реорганізація роботи ОУН у військовому напрямку привела до створення у липні 1943 р. Української Народної Самооборони (УНС) під командуванням Олександра Луцького - “Беркута”-“Богдана” - “Андрієнка”. КВШ ОУН ЗУЗ став штабом УНС, його очолив Степан Новицький - “Спец” - “Степ”. О. Баран - “Юрко” далі виконував у ньому функції референта зв’язку. Залишився на цьому ж посту і після переформування УНС в УПА-Захід, що сталося у грудні 1943 р. – січні 1944 р.

За твердженням Василя Чижевського - “Демида” -“Новика”, ад’ютанта командира УПА-Захід, О. Баран - “Юрко” в лютому 1944 р. був вбитий німцями.

Краєзнавець Михайло Мандрик у книзі “Повстанська Ходорівщина” підтверджував цю дату і так писав про обставини смерті: “Він їхав на таємну явку, що мала відбутися біля села Водник. Віз його підводою селянин Дирдязь з села Шоломиї (біля Львова). Йосип «Віхола» підійшов до місця призначення, розповідає Дирдязь, і голосно назвав пароль. Але у відповідь пролунали постріли. З кущів вийшло двоє, наказали Дирдязю забрати вбитого, завезти в Шоломию і там похоронити”.

Інший краєзнавець, Олексій Данилишин, додає, що О. Баран загинув від руки німецького агента.

Після загибелі “Юрка” відділом зв’язку КВШ УПА-Захід від лютого 1944 р. до березня 1945 р. керував Володимир-Ігор Порендовський - “Вовк”, відтак, від весни 1945 р. до січня 1946 р., зв’язком займався старшина для доручень штабу Омелян Польовий - “Якір”.

Кому відома інформація про Михайла та Осипа Баранів, їх соратників, просимо писати на електронну адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. або на адресу редакції.

Володимир Мороз.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"