Передплата друкованого видання на 2021 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

«Ми втримали 29-тий блокпост»

Михайло Гнатів з с. Букавина нещодавно, 27 січня, відсвяткував свої 24 роки. Відсвяткував в окопах.

У січневі дні 2015 року українські військові обороняли 29-тий блокпост. Велися запеклі бої. Сепаратисти робили неодноразові спроби захопити стратегічне перехрестя, але щоразу їхній наступ «захлинався» від шквальних обстрілів у відповідь артилерії військових 24-тої механізованої бригади, ЗСУ, Національної гвардії. З боку терористів у наступ пішли навіть танки… Та мужність українських військових не дала ворогові захопити позиції на 29-тому блокпосту. Серед тих відчайдушно-відважних бійців 24-тої механізованої бригади був і наш краянин, житель с. Букавина, що на Ходорівщині, Михайло Гнатів.

 

Михайло сподівався, що його військова муштра закінчиться тими дев’ятьма місяцями строкової служби. Тому одразу після звільнення почав шукати роботу й незабаром таки знайшов на м’ясокомбінаті в Ходорові. Та не встиг хлопець й трьох місяців пропрацювати, як йому принесли повістку. Виявилось, що він більше потрібен державі на передовій, аніж у далекому тилу.

 

Як обов’язок сприйняв Михайло виклик до військового комісаріату. Незабаром вже проходив навчання у лавах 24-тої механізованої бригади.

- Навчання проходило у Яворів на полігоні, після - полігон у Верблянах. Навчали, готували до різних ситуацій. Найбільше, думаю, на війні знання приходять. Але ліпше б того взагалі не було.

1 листопада виїхали. Було різне - важче, краще… Спершу стали на позицію біля 25-того блокпоста. Тільки почали облаштовуватись, робити оборонні позиції, бліндажі, як через тиждень нас перекинули в інше місце.

Потім - на 29-тий блокпост (дорога Бахмутка, Донецьке, Світличне, Жолобок), там ще були хлопці з 14-того батальйону. Нас міняли почергово.

Якщо коротко - б’ють безбожно. Ми стріляємо, попадаємо. Але вони ж стріляють із житлових будинків. Переважно з Донецька. Знали, звідки стріляють, і стріляли по них. Команди не було йти в наступ.

Потім, пам’ятаю як зараз, двадцяте число було (20 січня), по рації передають, що 31-ший пост відступив під натиском танків біля Кримського. Всі зайняли оборону. Туман безбожний, нічого не видно. Дивишся - і нічого не бачиш. А танк чути. Він гуде страшно, на 5 км чути. Чуємо, що їде. По рації передають: «Тримати оборону!» З одного боку нас семеро зайняли свою оборону. Сидимо, чуємо, вже кулі свистять. За бліндажами поховалися, чуємо свист куль. По рації передають - піхота йде. Стріляємо, але ж нічого не видно, туман... Потім кажуть, що то з танка стріляють кулеметом. Вибіг на дорогу. Танка не було видно, вистрілив з гранатомета навмання, бо чую, що вже близько. Не знаю, чи попав. Побіг по інший снаряд, зарядив, вибіг знову. Вже бачив танк. Довго не цілився, бо танк наближався. Спереду попав, в нижню частину. Йому нічого. Тоді з танка вистрілили. Снаряд попав в установку, нас повідкидало. Слава Богу, нікого не зачепило, просто відкинуло ударною хвилею. Ми почали відступати на іншу позицію. З протитанкових засобів лише я мав боєприпаси на цій позиції. Ще мав один снаряд. Попав краще, але без толку. Почав теж відступати по окопах. Тоді наша артилерія вела обстріл. Ще хтось з наших вів вогонь по танку, але чи попав - не знаю.

На другий день сказали, що це танки Т-80, не дуже розбираюсь. Кажуть, його зупинити попаданням у передню чи бокову частини майже неможливо.

Крім того, що танки їхали, ще й міномети били. Одним словом, страшно було. Молився. Думав, що вже на іншому світі. Та то кожен так думав. Але вижив… Вижив, та й добре.

Але знаєте, найбільше зачіпає, що в новинах кажуть, що то «Донбас» (добровольчий батальйон) відбив 29-тий блокпост, а його там і близько не було. А в новинах передають, що якби не вони… Ми ж самі відбиваємо, своїми силами, відбиваємо як можемо.

Наступного дня (чи то на психіку так тиснуть) вони постійно зі своїх позицій включали той звук ревучого танка, той безбожний звук. А знаєте, на психіку діє. Всі хлопці з бліндажів виходять, бо команда «До бою!», і з мінометів б’ють. Так нас тримали в напрузі два дні, потім ми на це не куплялись. Ми втримали, 29-тий пост тримається.

Пізніше нас перекинули. Нас відсунули у тил до Новотошківки, хоча який там тил… Там бойовики обстрілювали мирне населення: будинки зруйновані, люди без рук, без ніг. Зачіпає найбільше те, що люди, які там живуть, впевнені, що то українська армія їх обстрілює, що то українці на них нападають…

У двадцятих числах лютого Михайло повертається у частину. Бо потрібно міняти інших хлопців. «Вони теж змучені, треба міняти», - з турботою в голосі каже 24-річний Михайло Гнатів.

За словами бійця, хлопцям на передовій потрібен одяг, тепле взуття, а ще більше - тепловізори чи хоча б прилади нічного бачення. Жидачівські волонтери В. Гаврон та Р. Романів передали Михайлові взуття та інші потрібні речі.

Оксана ФРАНКІВ.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"

Народний часопис Жидачівщини "Новий Час"

81700, Львівська обл., Жидачівський район, місто Жидачів, ВУЛИЦЯ ЧАЙКОВСЬКОГО, будинок 1

Тел./факс: 032-393-14-01,

068-506-23-83

Відділ реклами: 093-240-40-56

E-mail: info@newtime.lviv.ua

Головний редактор: Андрій Данилець

Редакційна колегія: А. Данилець, О. Франків

Завідувач відділу: Оксана Франків

Відповідальний секретар: Іван Кофлик

Оглядач: Марія Татчин