Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

«Війна закінчиться або в Чопі, або ми їх відженемо на Урал, в Сибір»

У грудні в зоні антитерористичної операції відсвяткував своє 24-річчя Богдан Кузьмик. Хлопець родом із Жидачева, проте вже 5 років проживає у Вінниці. Цього тижня юнак навідався до Жидачева на військкомат та до добрих знайомих волонтерів. Звісно, Володимир Гаврон, Роман Романів не відпустили кіборга з порожніми руками.

Богдан Кузьмик, так і не дочекавшись повістки, сам шукав можливість записатись добровольцем. Його служба почалася з 13 грудня 2014 року.

- Чекав повістку в першій хвилі мобілізації, другій, минала третя. Ходив на військкомат тут, у Вінниці. Марно. Врешті сам почав шукати, куди піти.

- Чому тебе, добровольця, не брали?

- Мені сказали (служив у зенітно-ракетних військах на комплексі С-300), що ти, мовляв, готовий спеціаліст, командиром відділення був, і тебе перевчати на щось інше немає потреби. Чекай.

- Ти ж вирішив не чекати. Звідки таке непереборне бажання?

- Це обов’язок. Бо хто це буде робити? Не думаю, що я професійний військовий, адже у 2009-2010 рр. у нас армія була така, що... Але мулярі, малярі, плиточники, слюсарі воюють, а я хіба не такий самий?

Ми з товаришем в інтернеті знайшли оголошення, що набирають добровольців у 3-ій батальйон 79-ї аеромобільної бригади. Подзвонили, сказали приїхати і у Миколаєві пройти комісію. Прибули у військову частину, нас відправили до офіцера, який займається кадрами. Він сказав, що набору добровольців у цей батальйон немає, хочете - пишіть заяви на контракт. Взяв відношення, приїхав сюди. Через 10 днів повернувся назад, і все. Контракт підписав на три роки і буду його продовжувати далі.

- Ти відчуваєш, що це твоє?

- Це моє. Шкодую, що після того, як відслужив строкову службу, не залишився в армії.

- Розкажи про військові будні.

- Ну як живемо, нормально. Звичайно, страшно, але страшно більше за друзів, не за себе. Я в мінометному розрахунку, на 120-тому мінометі. У нас своя позиція, ми по ній працюємо, контролюємо певний сектор. Під Маріуполем стояли. Останні тижні - це територія довкола Донецька, аеропорту, «покаталися» по довколишніх селах, повоювали. Зловили наводчика в Орлівці.

- Ти на повному державному забезпеченні?

- Форму, що на мені, купив, берці – від волонтерів, каска – добрі люди дали, не волонтери. Приїхав, бо нема. Бронежилет потрібен.

- Держава хоча б зарплату платить?

- Так, платить. Але перші місяці контракту я повної зарплати одержувати не буду. У них там своя процедура: голі оклади, без доплат…

Нема в чому ходити, пішов у хлопців позичив, прийшла зарплата - віддав борг.

- Ти бачиш ситуацію, так би мовити, зсередини. Скільки, на твою думку, може тривати це протистояння?

- Довго. Це війна. А по документах у нас нема війни. А там, там справжня війна. Моя думка, вона закінчиться або в Чопі, або ми їх відженемо десь на Урал, в Сибір. Тільки так. Це триватиме дуже довго - не рік, не півтора. Я роблю ставку, що це 5 років, і може почнуться якісь зрушення.

- Тобто потрібно, щоб керівництво держави робило більш радикальні кроки?

- Я вам скажу, що ми на два фронти не потягнемо. А від них, так, багато залежить.

- Нас лякають, що у Росії мільйонна армія і вони нас просто розчавлять.

- Як дядя Вова казав, той, що Путін, що він Грозний візьме за дві години, а десять років воювали. Вони навіть зі своєю армією до Дніпра не дійдуть. Це якщо не застосовувати ядерну зброю. А так своїми силами вони навіть до Дніпра не дійдуть.

- Тож хлопці налаштовані на довге протистояння?

- Так. Ну я не уявляю, який буде цей день перемоги. Він буде або в Кремлі, будемо пиво пити по 5 грн, і всі кричатимуть «Слава Україні!», або десь в Чопі.

- Проти наших воюють російські військові?

- Бачив документи. Останні два тижні по нас працювала артилерія, міномети. Дві роти з нашого батальйону пішли на зачистку, там виявили російські документи.

- Є різниця в тому. як воюють бойовики і російські військові?

- Мабуть, є, я не експерт, але що ті, що інші воюють ніяк. У них є все, а вони не знають, що з тим робити. З тим, що вони мають, можна працювати більш ефективно.

- Там немає координації?

- Координація, може, і є, але вони не вміють воювати. Вони пробують, «насипають», але мимо. Те, що показують по телебаченню, - це навіть не 10% того, що там робиться.

- Серед наших багато втрат?

- Серед них більше. За два тижні, що ми перебували, 2 хлопці загинуло з 2-го батальйону і 6 поранених. Втрат достатньо.

А те, що вони роблять з нашими полоненими, - це вже не просто жорстокість, там вже навіть людського нічого нема.

- Багато хлопців не витримують?

- Ні. Там колектив. Хоча.., не знаю, як люди потім будуть жити в цьому соціумі. У нас одного комісували. Він водій БТРа, два рази горів. Батько замість сина пішов служити. Він вип’є, з ножем бігає, гантелями кидає. А крики ці по ночах.., спросоння автомати шукають. Нічого доброго в цьому немає.

Те, що сьогодні відбувається в Україні, на східних її теренах, на думку 24-річного кіборга, – «заслуга» покоління наших батьків, які навчилися пристосовуватись, терпіти, боятися, продаватись за гречку чи сто гривень. Цю важку завісу прорвали студенти, фактично діти. І сьогодні відстоювати свій дім ідуть ось такі двадцятирічні хлопці як Богдан.

Оксана ФРАНКІВ.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"