У фойє Жидачівської районної ради від 5 січня відкрито виставку, присвячену непересічній особистості української науки, літератури, публіцистики, визвольної боротьби – Олегу Ольжичу (Кандибі).

У 2014 році в Україні вшановували 70-ту річницю смерті Олега Ольжича. Він загинув насильницькою смертю у концентраційному таборі Заксенгаузен 10 червня 1946 р.

Фундація імені Олега Ольжича виготовила пересувну виставку «Державу не твориться в будучині, Державу будується нині…». О. Ольжич (1907-1944)», у якій висвітлюються основні віхи його життя та діяльності, змагання за Україну й мученицьку смерть. Матеріали виставки розміщені на дванадцяти щитах, кожен з яких присвячений окремому етапу його життєвого шляху. Минулого року ця виставка експонувалася у Музеї визвольної боротьби України.

З ініціативи керівництва Жидачівської РДА за сприяння організації ОУН, мешканці району також мають нагоду з нею ознайомитись.

Відкривав виставку заступник голови РДА Микола Лаврись, який у своєму виступі акцентував увагу на ролі Олега Кандиби в національно-визвольній боротьбі українців за свою державу.

Як доповнення до виставки працівники Жидачівської ЦРБС підготували бібліографічну виставку творів самого О. Ольжича та книг, присвячених його біографії, літературним та науковим доробкам. З біографією Олега Ольжича присутніх ознайомила директор Жидачівської ЦРБС Віра Костирко, з літературною творчістю та публіцистичною спадщиною автора – провідний бібліограф Галина Корнецька.

Ансамбль районного Народного дому виконав музичну композицію. Бандуристка Наталія Стручинська-Павловська виступила із символічною піснею не менш визначного українського поета-патріота Василя Симоненка «Можна все на світі вибирати, сину». 8 січня в Україні на державному рівні також відзначали 80-річчя з дня народження Василя Симоненка.

Біографічна довідка

Олег Ольжич (Кандиба) народився у Житомирі 8 липня 1907 р. Навчався в середній школі (Пуща Водиця) поблизу Києва. У 1923 емігрував разом з батьками до Чехословаччини.

В 1924-29 рр. навчався в Карловому університеті у Празі, на літературно-історичному факультеті Українського Педагогічного Інституту, вивчав археологію в Українському Вільному Університеті. В 1930-1931 рр. - асистент кафедри археології УВУ. Працюючи в археологічному відділі Національного музею, здійснив наукові експедиції по західноукраїнських землях, Німеччині, США і Балканських країнах, брав участь у міжнародних археологічних конференціях.

У 1938 читав лекції у Гарвардському університеті. Опублікував ряд праць з антропології та археології.

З поч. 1930-х рр. О. Кандиба заявив про себе як самобутній і оригінальний поет. Співпрацював у львівських періодичних виданнях «Літературно-Науковий Вістник», «Вістник», «Обрії», «Напередодні», у празьких журналах «Студентський вістник», «Пробій».

З молодих літ О. Кандиба став учасником українського націоналістичного руху. В 1929 - член Організації Українських Націоналістів.

В 1937 очолив культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів. В кінці 1930-х рр. редагував часопис «Самостійна думка», перетворивши його на орган ПУН.

На поч. радянсько-німецької війни 1941-1945 переїхав до України. В 1941-1942 О. Кандиба жив у Києві, налагоджував підпільну мережу ОУН (М) в Україні.

У січні 1944 після арешту А. Мельника перебрав посаду Голови ПУН.

25.5.1944 заарештований гестапо у Львові. В’язень у концентраційному таборі Заксенгаузен. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10.6.1944, закатований гестапо.

О. Кандиба - автор поетичних збірок «Рінь» (1935), «Вежі» (1940) та посмертно виданої «Підзамче» (1946), перевиданих у збірках «Поезії» (1956) та «Величність» (1969), ряду праць з археології.