Їх без зайвого пафосу можна назвати Героями. Роман Хром’як та Ростислав Волчинський чотири місяці у жахливих умовах, відрізані від своїх, при щоденних обстрілах з «градів», «ураганів», танків і мінометів не просто залишилися живими, а до кінця виконали бойове завдання і не полишили без наказу аеродром Луганська. Пропонуємо нашим читачам відверту розмову про те, що відбувається на Сході України і як нашим хлопцям вдалося вистояти у цьому «пеклі»…

Вони обидва з Жидачева, обидва військові. Ростислава у 2012 призвали на строкову службу, а потім перевівся на контракт. Служив у 80-їй повітряно-десантній бригаді у Львові. Роман служив у Києві і теж перевівся на контракт до Львова.

- Коли потрапили у зону АТО?

- 8 березня виїхали зі Львова. Спочатку ми на тиждень потрапили в Чернігів на полігон. Потім передислокувалися в Миргород, де охороняли аеродром, звідти - в Харків, де пробули два тижні. З Харкова нас відправили охороняти Луганський аеропорт.

- З якою зброєю ви потрапили в зону АТО?

- Штатна зброя - автомати.

- Страшно було?

- Звичайно, спочатку було страшно, але потім звикли. Коли ми приїхали, там сідали приватні і рейсові літаки. Тимошенко бачили, депутатів ВР. Поки не збили наш транспортний літак, сідали ІЛи з нашими військовими, які привозили техніку, боєприпаси і харчі.

- Скільки солдат охороняло аеропорт?

- Спочатку нас було 80 чоловік, потім ще прийшла допомога, в загальному було близько 300 чоловік.

- Звідки ви брали техніку, боєприпаси, харчі, коли вас відрізали від своїх?

- Спочатку скидали з літаків на парашутах, а потім, коли до нас проривалося підкріплення, воно привозило з собою.

- Скільки побратимів, що прийшли з вами за цих чотири місяці було вбито?

- 30 чоловік вбитих та більше 150 поранених.

- Хто у вас був старший?

- Полковник Ковальчук, він з нашої 80-ї бригади.

- Ви багато побачили. Чому Схід взявся за зброю? Які люди там воюють проти нас?

- Люди різні, дуже різні: хтось був на боці сепаратистів, за ДНР, ЛНР. Можна сказати - «симпатики». Їх було небагато. Проте все змінилося, коли почали завозити з Росії зброю. Тоді почалася війна. Людей накрутили до такого стану, що коли ми приходили в села, вони у нас запитували: «А ви в нас не будете стріляти?..»

Люди там вірять телевізору, радіо. І це все російське: там немає українських каналів. Про все дізнаються через п’яте-десяте, і здебільшого це перекручена інформація. Їхні стріляють по їх же будинках і звалюють на українську армію. А вони вірять…

- Як довго це ще може тривати і що, на вашу думку, треба зробити, щоб завершити АТО?

- Треба сконцентрувати війська, відтиснути все до кордону, зачищати все повністю і там тримати. В іншому випадку нічого не вийде. Росія їх підгодовує, і вони ще довший час, якщо не перекрити кордон, будуть воювати.

- А чи є чим українцям воювати?

- Є. Люди є, люди хочуть воювати. Техніка є.

- Що собою зараз являє Луганський аеропорт?

- Вже нічого. Ми останні виходили. 30 серпня підірвали злітну смугу, на ній вже ніхто не сяде. Наші сили не могли дозволити, щоб тримати аеропорт до кінця. На нас наступали 72-а московська дивізія. До мене на пост заїхав бензовоз. Вони переплутали дорогу. Ми взяли в полон трьох солдат, які служать в 72-й дивізії, а по документах проживають в Росії. Розповіли, що мали 20 танків, БТРи, піхоту. З нами воювала регулярна армія, а якщо точніше – елітні російські війська. Думаю, вони нас запам’ятають.

- Сьогодні ви дома. Що далі плануєте?

- Дали відпустки10 днів, а потім назад в частину. Нас будуть доукомплектовувати, далі - бойове злагодження, і думаю - знову в зону АТО.

Розмовляв Андрій Данилець.