Передплата друкованого видання на 2021 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Автографи поезій Тараса Григоровича Шевченка «Три літа»

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

(Т.Г.Шевченко).

У ці дні все людство нашої планети відзначає знаменну дату – 200-річчя з дня народження великого сина українського народу, геніального поета і художника, Тараса Григоровича Шевченка.

 

Серед найкращих своїх імен людство називає ім'я великого сина України – Тараса Шевченка, – непримиренного борця за волю свого народу проти царського свавілля, кривди, неправди і національного гноблення.

 

Важко назвати поета, який би стільки значив у житті свого народу, як Тарас Шевченко. Печать Шевченкового духа, за висловом Івана Франка, лежить на всіх ділах і діях, на всіх сторонах суспільного і культурного розвитку українського народу, вона позначила всю нашу історію з середини ХІХ століття і до наших днів.

Поет народився в сім'ї знедолених панщиною кріпаків у селі Моринці на Звенигородщині. Маленький хлопчик, син кріпака, день у день бачив «неволю, роботу тяжкую», бачив як матір «ще молодую у могилу нужда та праця положила», як батько, «не витримавши лихої долі, умер на панщині».

Про життя і творчість цієї геніальної людини є багато спогадів у нашій і зарубіжній літературі. Я хочу торкнутись рукописної збірки Тараса Григоровича Шевченка «Три літа», до якої він переписав свої твори періоду трьох літ: 1843-1845 років, твори у яких з особливою силою відбився протест проти самодержавно-кріпосницького ладу. Власною рукою поета накреслені тут такі його шедеври, як «Сон «, «Кавказ», «І мертвим, і живим, і ненародженим», «Великий льох», «Холодний яр», невмирущий «Заповіт» та ін.

Альбом «Три літа» має трагічну історію. Ця збірка десятиліттями перебувала у сховищах ІІІ відділу «власної його величності канцелярії», а далі – понад півстоліття – в архіві апартаменту поліції.

Царизм вживав усіх заходів, щоб полум’яне Шевченкове слово не дійшло до народу. Сторінки «бунтівної» збірки були старанно прошиті, пронумеровані, опечатані сургучною печаткою. Тільки після подій 1905 року Шевченкові автографи були передані до Чернігівського музею українських державностей, але широкого доступу до них не було.

Зараз збірка «Три літа» зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка національної Академії наук України.

Глибиною революційної думки, вогнем своїх закликів до знедоленого українського народу поезій Шевченка справляли приголомшливе враження.

»Тарас Григорович, – розповідав у своїх спогадах Микола Костомаров, – прочитав мені свої ненадруковані вірші. Мене обдало жахом… Я побачив, що муза Шевченка роздирала завісу народного життя. І страшно, і солодко, і боляче, і захоплююче було заглянути туди. Тарасова муза прорвала підземне склепіння, кілька віків замкнене багатьма замками, запечатане багатьма печатями, засипане землею. Тарасова муза сміливо ввійшла зі своїм невгасимим світочем і відкрила за собою шлях і сонячному промінню, і свіжому повітрю, і допитливості людській. Горе сміливцю-поету! Він забуває, що він людина, і якщо першим зважується ступити туди, то може впасти…»

«В Шевченкові, – писав П.Куліш, – публіка бачила поетичного діяча народної свободи”. Ще яскравіше висловив це М. І.Костомаров, зазначивши, що Шевченко був “не лише живописцем народного побуту, не тільки співцем народного почуття, народних діянь – він передусім народний вождь, натхненник нового життя, Пророк».

У середині 40-х років ХІХ століття Федір Сірко писав: «Шевченко передавав свої думки просто серед народу… Збирав він округ себе цілу громаду людей, розказував їм про українську історичну старовину… Як цариця Катерина завела на Україні кріпацтво, як земля українська дісталася в руки її любовникам і байстрюкам». Найбільше доводилося Шевченкові говорити про кріпацтво сучасне, про те, що терпить народ від панів, чиновників, царів… Дуже вже це нагадує і про сьогоденні події. Хіба теперішні чиновники не подібні до тих, про яких Шевченко говорив у ХІХ столітті?

У другій половині 40-х років ХІХ століття авторитет Шевченка, як поета і громадського діяча, був досить високим і на західноукраїнських землях. Особливо яскраво виявилася суспільно-політична роль поезії Тараса Шевченка у часи розгортання революційного руху 1848 року в Австро-Угорщині. Вірші Шевченка читалися в багатьох гуртках з величезним захопленням.

Твори Шевченка, що увійшли до збірки «Три літа» мали величезне значення для формування першої в Україні таємної політичної організації – Кирило-Мефодіївського братства. Відомо, що Шевченко через Миколу Савича передав у Париж Адаму Міцкевичу автограф поеми «Кавказ».

5 квітня 1847 року Тарас Шевченко був заарештований на правому березі Дніпра, біля Києва. Біограф поета О.Кониський зазначає, що на Шевченка тут чекав сам київський губернатор Фундуклей у супроводі численної зграї жандармів і поліцаїв. Серед речей, відібраних у поета, були “рукописная книга с малороссийскими собственного его сочинение стихами под заглавием «Три літа», связка стихов, писем и разных бумаг», «маленький альбом со стихами и рисунками».

Розповідають, що коли 5 квітня Шевченко, в оточенні жандармів, перепливав на поромі Дніпро (а прямував він до Києва на весілля до свого побратима Миколи Костомарова), один із його знайомих пошепки запропонував поетові кинути його збірку “Три літа” у Дніпрові хвилі. Але Шевченко сказав: “Не треба, нехай забирають”. Поет вірив, що його твори стануть таки зброєю народу, що прийде час, коли ці твори візьме народ. Минули століття, а поезія Шевченка і сьогодні закликає народ до нових революційних звершень.

Київський жандармський полковник Бєлоусов доповідав по інстанції про те, що у Шевченка знайдена «тетрадь, самим им написанная, с возмутительными стихами». В стихах под названием «Сон» дерзко описывается высочайшая его императорского величества особа и государыня императрица”. 6 квітня заарештованого Тараса Шевченка під вартою жандармів поштовим трактом відправили до Петербурга, в III відділ власної «його величності канцелярії», тобто в найсуворішу царську катівню.

Твердість, незламність Шевченка, виявлені ним під час слідства, яскраво позначились в його віршах, написаних у казематі III відділу (17 квітня – 30 травня 1847 р.).

Ось деякі з віршів, написаних поетом у цитаделі в Петербурзі: «Ой одна я, одна», «За байраком байрак», «Мені однаково, чи буду я жить в Україні», «Калина», «Не кидай матері», «Три шляхи», «Вечір» («Садок вишневий коло хати»), «Пустка» та інші.

Серед справ усіх «братчиків» було виділено справу Шевченка. Про нього сказано: «Шевченко… сочинял стихи на малороссийском языке самого возмутительного содержания… По возмутительному духу и дерзости, выходящей из всяких пределов, он должен бить признаваем одним из самых важных предступников».

Вирок: «Художника Шевченка, за сочинение возмутительных и в высшей степини дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский отдельний корпус, с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, добы от него ни под каким видом не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений».

Цар Микола I затвердив вирок і щодо Шевченка додав: «Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать». Це був жорстокий вирок оскаженілого від люті ката.

Про арешт Шевченка й інших членів Кирило-Мефодіївського товариства стало відомо в Галичині. У львівській газеті «Dnevnyk ruskij», що видавалась І. Вагилевичем, у статті «Слово о Русі і її становищі політическом” (1848 р.) згадано про Шевченка як «мученика народної справи».

Минали десятиліття. Полум’яні твори Великого Кобзаря, його вогненна збірка «Три літа» знаходиться за гратами, в жандармських архівах. Але рукописні списки з цих творів продовжували поширюватись в народі, підіймали його на боротьбу. Ще за життя поета, в 1859 році, в Лейпцігу, вийшла збірка «Сочинения Пушкина и Шевченка», в якій вміщено кращі твори із циклу «Три літа». В цій збірці були опубліковані такі твори Шевченка: «Кавказ», «Холодний яр», «Як умру, то поховайте», «Розрита могила», «За думою дума…», «І мертвим, і живим…». У примітці до «Кавказу» редактор писав: «…Стихи Шевченка – выражение всеобщих накипевших слез; не он плачет об Украйне – она сама плачет его голосом».

Кожен рядок Шевченкової збірки “Три літа” пройнятий великим гнівом поета до царського режиму, безмежною любов’ю до поневоленого українського народу. Це священні творчі документи поета, гордість і слава українського народу.

І ось Шевченко у неволі, в Орській фортеці. З великим болем і сумом він пише:

… Як же жити

На чужині на самоті?

Що робити в заперті?

Якби кайдани перегризти,

То гриз потрохи б… Так не ті,

Не ті їх ковалі кували,

Не так залізо гартували,

Щоб перегризти. Горе нам,

Невольникам і сиротам

В степу безкраїм за Уралом!

(1847 рік).

Поезії Шевченка часів заслання яскраво розкривають причини душевних мук поета:

Заросли шляхи тернами

На тую Вкраїну,

Мабуть, я її навіки,

Навіки покинув.

Творче натхнення ніколи не покидало поета. Він і в неволі думав про народ, про його історичну долю, про його сучасне і майбутнє. Вже у 1847 році, по приїзді до Орської фортеці, у цій «покинутій Богом пустелі», Шевченко починає «мережати» свої «захалявні» книжки. Їх було разом 27. Про це сам поет розповідає:

І довелось знов мені

На старість з віршами ховатись.

Мережать книжечки, співати

І плакати у бур’яні,

І тяжко плакать…

Як відомо, 23 квітня 1850 року, за доносом прапорщика м. Ісаєва, поета було заарештовано і ув’язнено. Під час арешту Шевченко встиг передати «захалявні» книжки (за 1847-1850 рр.) на збереження своєму другові Михайлові Лазаревському. Лише через сім років, у 1858 році, перебуваючи в нижньому Новгороді, поет одержав «захалявні» книжки і тоді ж розпочав творчу переробку та переписку «невольничої поезії» в новий альбом – «більшу книжку».

У цих книжечках кожна сторінка любовно оформлена поема, акуратно обведена рамкою. Кожний рядок, виведений нервовим, дрібним і стислим почерком, несе в собі ритм серця поета-подвижника, його нестримний гнів і безмежну любов до України. Поет писав:

… Друже-брате!

Ще прийде ніч в смердячу хату.

Ще прийдуть думи. Розіб’ють

На стократ серця, і надію,

І те, що вимовить не вмію…

І все на світі проженуть.

І спинять ніч. Часи літами,

Віками глухо потечуть.

І я кровавими сльозами

Не раз постелю омочу…

Ці рядки несуть у собі незгладимі сліди сліз і муки патріота-борця. Перед безсмертним подвигом Тараса Григоровича Шевченка ми благоговійно схиляємо чоло.

А завершити хочеться словами поета-Пророка:

Воскресни, мамо! І вернися.

В світлицю – хату, опочий!

Бо ти аж надто вже втомилась,

Гріхи синовні несучи.

Василь Грицишин

с.Зарічне – м.Івано-Франківськ.

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"