Передплата друкованого видання на 2021 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Іван Марків вночі вантажив руду, а вдень копав людям криниці

За своє життя 67-річний Іван Марків із Старого Села викопав понад 500 криниць. Найбільша глибина, на яку копав криничар, – 26 метрів, і то все вручну.

 

Іван Васильович зустрів мене на автобусній зупинці й запросив до свого дому. Йти довелося добрий кусень шляху, адже господа Івана Марківа на хуторі Гринишино. Дорогою розмовляли про побут. Іван Васильович розповів про своє трудове життя: 27 років пропрацював на одному підприємстві - Подорожненському руднику, а ще перед тим роки роботи на «Сірці» в Роздолі. Тільки кранівником на руднику пропрацював десять років.

 

За свій вік встиг прислужитися рідному селу й людям. Працюючи на руднику в Подорожному, зумів випросити техніку й викопати для свого вжитку два стави, а для села вимостити добротну гравійну дорогу, що служить селянам і по сей день.

У селі ґазду Івана Марківа поважають. І він не омине нікого, привітає добрим словом, розпитає про здоров’я, справи.

Тим часом минаємо сільські вулиці й заходимо у видолинок. Переходимо через потічок.

- Тут була річка? - питаю.

- Та нє, то такий струмок, витікає з Которина й Протіс. Колись тут було повно риби. Бувало йду, несу молоко на молочарню, а вертаюся вже з повним відром риби. Таки руками й ловив, навчили хлопці.

Від потічка з невеликого видолинка піднімаємось знову на горбок.

- Он коло тої двоповерхової хати бачите криницю, - йдучи показує рукою, - то моя робота, а там на хуторі, - показує на інший бік, – тоже багато криниць викопав. Як був молодший, тримав господарку, корову, коней, рибу вирощував, пасіку обходив. Після того, як зламав руку й відлежав у лікарні, мусів коні спродати, бо жінка не годна за ними ходити. Поля менше обробляю, бо нема вже сили.

Так неспіхом за розмовою заходимо на подвір’я. Дорогою зустрічаємо онучку Івана Васильовича Діанку, дідову розраду й потіху. Дівчинка навчається у 6 класі в Монастирецькій школі. Вертається разом з нами додому.

На подвір’ї криничар показує свій перший колодязь. Нітиться, що не дуже доладний, що треба його поправити, дашок зробити та й вже почистити. Але все руки якось не доходять, за домашніми клопотами й часу не настарчиш. Зате воду з криниці підвів просто-таки до хати, вже відром тягати не треба.

Запрошує до господи, просить онучку врізати хліба й загріти чаю з липи. Припрошує до столу й ставить тарелю цьогорічного меду та скибки хліба. У скляночки наливає малинівки.

- А де то ви хочете копати криницю? - питає мене.

- Та я не наймати вас приїхала, а розпитати й в газеті розповісти про це непросте ремесло і людину, яка своїми руками стільки криниць викопала.

- Ага, ну то добре, - усміхається ґазда.

Як вибрати місце й добутися до води, для Івана Марківа не складно, каже, що великого секрету в тому нема. Місце можна визначити за допомогою двох зігнутих алюмінієвих дротів, щось подібне до того, як роблять екстрасенси. Але до того способу криничар вдавався не часто, адже може воду визначити по ґрунтах, та й за роки копання вивчив вже, на якій глибині йде водоносна жила.

- Орієнтуюся по тому, де викопані криниці в сусідів і на яку глибину. Так копав у с. Антонівці. Господарі конче хотіли на городі. Я кажу: «Нащо вам аж звідтам воду тягати, давайте коло хати вам викопаю». Ті вперлися, щоб на городі. Викопав на 13 бетонів – води повно, але каламутна. Так знаю, що в той бік як на Монастирець, Буянів тре копати 22-23 метри, вже ближче до Старого Села – 8-9 метрів.

Якось ще коли був на роботі, то рахував, скільки криниць викопав, то вже тоди нарахував коло 400. В Рясному тільки 30 криниць викопав.

Каже, для того, щоб викопати криницю, не треба чекати літа, то можна й посеред зими робити, бо в землі морозів не відчуваєш.

- Копав у с. Войнилові у священика, - продовжує розповідь. – Вже тре було докінчувати, й священик просив прийти завершити, а той день якраз припав на Йордан. Кажемо, що то на свято якось не пасує робити. Але отець настояв на свому, каже, що посвятить воду й після того приступимо до роботи. Так зробили. Заліз в криницю, копаю, а тут плавун - й три бетони як не було.

Після того Іван Марків зарікся, копати у свята.

Не раз криничар був на волосині від смерті. Так було в Монастирці, коли кусень бетону від кільця відламався й впав на голову, добре, що був у касці. «Десь півгодини після того приходив до пам'яти», - згадує чоловік

Завжди для такої роботи треба мати каску, рольку, шнурок і трьох хлопців, щоб витягували, радить криничар.

- У Войнилові стару криницю тре було поглубити, п’ятеро хлопців страхували. Спускався вниз, а бетон вже від старості вкрився мохом, слизький, незчувся, як з’їжджаю вниз. В голові мелькнула думка: «Вже по весіллю». Через тиждень мав якраз сина женити. Від тої думки зо всіх сил обняв шнурок і не знаю, яким чином повис над самісінькою водою, виліз білий як стіна.

Поки не поглубив один бетон, доти з криниці не вилазив, найбільша глибина, на яку спускався, – 26 бетонів, а найшвидше викопував криницю за один день і одразу 12 бетонів, - веде далі мову.

Цього непростого й ризикового ремесла навчив і свого зятя Івана Попадюка, який теж живе у Старому Селі. Якийсь час копали разом, але останні роки вже Іван Марків до тої роботи не береться, нема сили.

Не може нахвалитися своєю криницею сусід Семко Українець, який саме зайшов на кілька хвилин до Івана Васильовича.

- У мене вода, певно, найліпша у селі, хоч і ніби на горбку, але вода в криниці не пересихає в найбільшу посуху, - додає п. Семко.

Замолоду взятися за копання криниць Івана Марківа змусила біда: старша донька в дитинстві важко захворіла, треба було грошей на лікування. Тож копанням криниць робив добро людям і вирятував доню.

Разом із дружиною Лесею Іванівною, яка походить із Нових Стрілищ, виховали п’ятеро дітей. Сьогодні допомагають у вихованні одинадцятеро онуків, двоє з яких живуть зараз у бабці з дідусем.

На життя Іван Васильович ніколи не нарікав, як би не було важко. Завжди каже: «Де не був – всюди добре».

За своє відкрите серце й добру вдачу заслужив повагу в односельчан, які обирали Івана Марківа депутатом сільської ради.

Часто й сьогодні односельчани приходять до нього за порадою чи просто так у гості поговорити.

- Колись на хуторі була 21 хата, а тепер живуть лише у 14 хатах. Бувало сходились сусіди, було про що поговорити, пожартували, любили поспівати. А тепер нема з ким.

Але журитися нема коли, бо треба ще онукам помогти, на ноги підняти. Тож поки здоров’я Бог посилає, стають із дружиною до щоденної сільської праці.

Дякую за гостинність господаря й хочу прощатися. Але Іван Васильович каже, що проведе, а в селі попросить когось, щоб підвезли до маршрутки. Через Старе Село з Которин до Жидачева автобус їде лише тричі на день - о 6.50, 12.50 та 17.30. Відмовляюся, мовляв, ноги молоді, то зайду швидко, але криничар не хоче навіть того чути. Тож зробив так, як сам розумів.

Оксана ФРАНКІВ.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"

Народний часопис Жидачівщини "Новий Час"

81700, Львівська обл., Жидачівський район, місто Жидачів, ВУЛИЦЯ ЧАЙКОВСЬКОГО, будинок 1

Тел./факс: 032-393-14-01,

068-506-23-83

Відділ реклами: 093-240-40-56

E-mail: info@newtime.lviv.ua

Головний редактор: Андрій Данилець

Редакційна колегія: А. Данилець, О. Франків

Завідувач відділу: Оксана Франків

Відповідальний секретар: Іван Кофлик

Оглядач: Марія Татчин