Передплата друкованого видання на 2021 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

«Слово, зачате пером і запліднене мислю, несе свою службу довіку»

16 жовтня у Жидачівській центральній районній бібліотеці відбулась, мабуть, найочікуваніша серед поціновувачів слова зустріч із автором вже народних книг, закарпатським письменником Мирославом Дочинцем та успішним підприємцем, засновником одного з кращих у Галичині видавництв «Апріорі», письменником Юрієм Николишиним.

Двері «Літературної вітальні» в новому сезоні гостинно відкрили її незмінні господині методист районного методичного кабінету, вчитель-словесник Ольга Прокопів та працівниця бібліотеки Галина Дереш.

Український Пауло Коельйо наділений мудрістю ворона, десь так стисло можна означити найчитанішого літератора сучасної української прози Мирослава Дочинця.

Пишуть, що Мирослав Дочинець «зумів вгадати запити типового читача» і став мало не «комерційним містифікатором української літератури» головно завдяки своїй книзі «Многії літа, благії літа». Про те, як зізнається сам автор, ним керує не матеріальна вигода, а радше потреба того, «щоб написане не мертвим саваном лягло в гробівець памяти, - а живою водою на людський хосен і спожиток». Бо як переконаний: «Слово, зачате пером і запліднене мислю, несе свою службу до віку».

Так на світ з’явилися одне за одним його діти-книги: «Многії літа. Благії літа. Заповіді 104-річного Андрія Ворона - як жити довго в щасті і радості» «Вічник. Сповідь на перевалі духу», «Криничар» «Горянин. Води Господніх русел».

Зрештою судіть самі…

Кажучи про написані книги Мирослава Дочинець зазначає:

- Все це не моє. Хист, який даний – це дар, доручення тобі якогось ремесла, ти просто ним служиш, відпрацьовуєш. Кожен з нас має цей хист і не обов’язково в письменстві.

У книгах все сказав. То, що хочете почути? Може те, що між рядками? Але цього ніхто вам не скаже і я цього не знаю звідки береться ця іскра, чому це слово викликає довіру. А це найголовніше: не красиво писати, не мальовничо, не гарною мовою – все це схоластика. Найважливіше в книзі – це те, що між рядками. Слова книгу можуть заглушити, замордувати, завадити книзі. Найкраща книга, де менше слів, найменше літературщини. Слово дійсно має якусь магію. Слово – велика сила, великий дар, який нам спущений з Неба. Добра книга – не та яку ми читаємо, а яка нас читає, зчитує наше серце. Лише книга дає нам внутрішню свободу.

Ви хочете почути як я пишу, про кого, для кого я пишу? Та в мене немає відповіді. Це, мабуть, у нас генетично закладено, що народжуємось із якимось неспокоєм, щоб схопити момент істини, краси цього світу. Відколи себе пам’ятаю, ще не знав читати, але слово мало на мене вже вплив. У Закарпатті особлива мова, я виростав у цій стихії говорів, чув цю музику. В моїх книгах лише маленька дещиця подана, щоб показати енергію, щоб читач відчув цей дух наших Карпат, нашого краю. Дехто думає, що я пишу діалектизмами, для мене немає такого слова – це жива мова, це справжня мова не рафінована. Українська мова має неоціненні скарби в різноманітності говірок і якщо б їх об’єднати воєдино всі ці потічки, джерела… У мене є товстий словник синонімів. Я ним не задоволений, до кожного слова 5-6 синонімів-відповідників, в мене більше, я їх дописую, дописую, не вистачає місця на берегах.

Закарпаття жило постійно в чужинницькому середовищі: чехи, угорці, ромуни, росіяни, українці. Не треба боятися різноманітності, бо це наша історія. Якби наша влада все це багатство використала і як стрічки вплела в український букет – це було б велике чудо. Натомість Україна зараз розхристана, розірвана, її нарід штучно розмежовують, вбивають клина. Бо це комусь вигідно не тільки Москві, а й Америці, Європі. Вигідно, щоб ми були безформним буфером між цими двома світами. Але ми ще не сказали свого останнього слова. Ми ще будемо годувати планету.

Часто журналісти запитують: «Чому ваші книги читаються? Ви їх не рекламуєте, не влаштовуєте промоції для їх популяризації.» А хіба хліб треба рекламувати, горілку треба рекламувати, бензин треба рекламувати? Не треба, бо це є пальне, це продукт, який людині потрібен. Так як нашій фізіології потрібні хліб, м'ясо, вино, так нашій душі потрібні вітаміни, обов’язкове підживлення, тільки через книгу.

Патріотизм у кожному з нас. Скільки ми його маємо, скільки має його кожна родина, стільки має його Україна. Patria – з латини «батько», «Бог». Скільки в нас є Бога, стільки в нас є батьківського в душі. Ніякі гасла тут не працюють.

Про мої книги. Про що вони? Книга народжується як дитина. Мабуть, про основне – про служіння в цьому світі, про те як наша душа знаходиться себе в цьому світі. Мене не історія цікавить як така, мене цікавить історія душі. Душі тонкої, шляхетної, душі працьовитої, яка дала колись собі запитання: «Звідки я? Що роблю на цьому світі? Куди йду? З чим я прийду і що залишу?». «Вічник» і «Криничар» - це вже книги як духовні брати. Написані в різні часи та про різні історії, але в них є стрижень національного духу.

Якось один з читачів відповів чому мої книги треба читати: «Тому що ці книги учать як не бути дурним і бідним». Я сам здивувався.

Це дуже важливо, особливо для нашого народу, який розвивався із почуттям меншовартості, страху. Страху, що в тебе відберуть те, чого ти не маєш. Найбільший страх – це страх страху.

«Горянин» - книжка, яка для мене найважливіша. Тут найбільше правди життя і духу. Книжка крик, але ця книжка говорить про дуже цінні речі. Книга, яка підносить нашу душу до висот. Людину можна знищити фізично, але не духовно, якщо вона має стрижень, коли вона має великий родовий захист. Кожен з нас ходить із генами тисяч і тисяч предків. І як би ми знали наскільки важливо молитися за померлих, наскільки це помічно молитись за тих, хто не може за себе помолитись. Це родове дерево в нас і воно тримає нас. У цій книзі герой оберігає від ріки те, що лишилося в нього найдорожчого – цвинтар на якому поховані його предки. Ця боротьба зі стихією природи і те, як ті, кого він оберігає, допомагають йому.

Здавалося би світ у книгах Мирослава Дочинця такий простий і зрозумілий, адже тут зібраний досвід, що передається з роду в рід, але чомусь ми губимо життєві орієнтири й змушені знову й знову шукати зміст життя, робити переоцінку цінностей. Благо, що в цьому нам допомагають книги, зокрема такі які виходять з-під пера закарпатського літератора.

Своєрідним феноменом у видавничій справі є видавництво «Апріорі», яке за короткий час своїми якісними книгами, альбомами завоювало довіру та любов читачів. «Все руйнується тоді, коли немає ідеї. Гроші самі по собі нічого не варті, вони потрапляють у пісок, якщо немає конструктивного духу, немає творчості», - каже засновник видавництва, письменник Юрій Николишин. Цьогоріч він дебютував у літературі своїм романом «Бота Фікс». Книга про Божу частку, що є в кожній людині, що допомагає жити, творити. Автор каже, що кожна людська душа – це колайдер, який може виявити в людині ту духовну частку. «Цією книгою хочу показати молоді, що не треба боятися ставати успішними, щоб впевнено йшли до своєї мети. Й вони відчують як Бог їм допомагає. Сила книги ніколи не помре і ніщо її не замінить», переконаний Юрій Николишин.

В цьому може переконатися кожен з нас хто віднайде серед тисячі книг свою і прочитає її до кінця.

За розмовою не зчулися як кілька годин промайнуло, ніби мить. Та в душі залишилася вдоволеність, відчуття збагачення.

Окрасою «Літературної вітальні» стали виступи ансамблю народної музики Жидачівської дитячої музичної школи під керівництвом Мирона Жовтого, вокального ансамблю Гніздичівської ЗОШ «Солов'ї» (керівник Михайло Кузишин). Життєву мудрість героя твору «Вічник» М. Дочинця зумів передати в живому прочитанні Ігор Лалак. Відгуками про прочитане, здобуте ділились Роман Чорний, Оксана Пшик, керівник відділу освіти Роман Свередюк. Гість заходу, організатор «Книжкової толоки» Любов Хомчак запросила на чергову книжкову толоку, що відбудеться 25-26 жовтня у м. Стрию в Народному домі.

Мирослав Дочинець

Народився 3 вересня 1959 року в м. Хуст Закарпатської області, в сім'ї вчителів.

Професійну журналістську роботу розпочав 1982 року.

1990 року заснував у Мукачеві газету «Новини Мукачева». 1998 року заснував у Мукачеві видавництво «Карпатська вежа», в якому як головний редактор і директор підготував і видав упродовж п'яти років понад 100 видань.

Автор книг: «Гірчичне зерно» (1989), «Оскал собаки» (1991), «Мукачево і мукачівці» (1994), «Мункачі з Мукачева» (1995), «Роса на фігових листках» (1995), «Він і вона» (1996), «Дами і Адами» (2002), «Гра в ляльки. Жіночі історії» (2003), «Куфрик з фіглями» (2003), «Карпатський словоблуд» (2004, у співавторстві), «Енциклопедія Мукачева в іменах» (2006, у співавторстві), «Руки і душа та інші невигадані жіночі історії» (2011), «Многії літа. Благії літа» (2010, книжка ввійшла до шістки найпопулярніших видань за рейтингом «Книжка року-2010» ), «Вічник» (2012, Книга висунута НСПУ (2011 р.) на здобуття Національної премії Т. Г. Шевченка), «Криничар» (2012), «Горянин. Води Господніх русел» (2013).

Юрій Николишин – кандидат економічних наук, засновник видавництва «Апріорі». Автор фотоальбомів «Елегії Львова», «Галицький край», «Загадковий Львів», «Вічна магія Карпат», «Велич Карпат».


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"

Народний часопис Жидачівщини "Новий Час"

81700, Львівська обл., Жидачівський район, місто Жидачів, ВУЛИЦЯ ЧАЙКОВСЬКОГО, будинок 1

Тел./факс: 032-393-14-01,

068-506-23-83

Відділ реклами: 093-240-40-56

E-mail: info@newtime.lviv.ua

Головний редактор: Андрій Данилець

Редакційна колегія: А. Данилець, О. Франків

Завідувач відділу: Оксана Франків

Відповідальний секретар: Іван Кофлик

Оглядач: Марія Татчин