Анастасія Бережнюк – призер Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури

Учениця 8-го класу Жидачівської гімназії ім. О. Партицького Анастасія Бережнюк стала призером Всеукраїнської предметної олімпіади з української мови та літератури, що проходила в Запоріжжі.

До цього Анастасія перемагала на обласних етапах міжнародного конкурсу знавців української мови ім. П. Яцика та Міжнародного мовно-літературного конкурсу ім. Т. Шевченка. Вона є учасником і всеукраїнських етапів цих конкурсів, наразі їх підсумки ще підбиваються.

Допоки її однолітки відпочивали на весняних канікулах, Настя Бережнюк активно готувалася до олімпіади з української мови та літератури й блискуче продемонструвала свої знання, зайнявши на всеукраїнському етапі третє місце у своїй віковій групі. Про враження від олімпіади та мандрівки козацькою Хортицею Настя поділилась з читачами «Нового часу».

- За ліком це вже котрий конкурс у твоєму житті?

 

- Не рахую всі ці конкурси… Участь у них беру з п’ятого класу, відколи мій вчитель Михайло Степанович Костик запримітив у мені цю іскорку, цей потяг до української мови, українського слова. З того часу не сходжу із цього шляху. Переді мною стоїть мета –долати труднощі, щоб досягти абсолютної вершини.

- Досконало володіти українською мовою?

- Гадаю, ніхто не може досконало опанувати її, але прагну до цього.

- Розкажи про саму олімпіаду.

- Всеукраїнський етап олімпіади тривав тиждень. Олімпіада ж відбувалася у два етапи: одного дня писали завдання з української мови, наступного – з української літератури. Вразила організація заходу, такої ще ніде не бачила. Все було чітко й злагоджено, всі розуміли, що і як мають робити.

В аудиторії за конкурсантами спостерігали лише двоє людей, контролю надмірного не було. Думала. атмосфера буде більш строгою, «жандармською». Натомість я себе почувала вільно, розкуто, що сприяло написанню роботи. До прикладу, у Львові більше контролювали, ходили між рядами.

Хоча потреби наглядати за нами не було, адже кожен розумів, що списувати немає сенсу, адже ми всі вже переможці. А це просто ще одна нагода перевірити себе.

- Щодо завдань, як ти оцінюєш їхній рівень?

- Як на мене, завдання середньої важкості, щоправда, з літератури були запитання, відповідаючи на які складалося враження, що ті, хто їх готував, не розуміли, що, окрім літератури, учні вивчають й інші предмети. Тобто запитання стосувалися таких деталей, дрібниць, що важко було одразу зорієнтуватись.

- Ти не єдина представляла Львівщину?

- Так, від Львівщини їхало 6 учасників. Відчувався дух команди, ми були дружні, згуртовані. Також їхав і мій «конкурент», учень із восьмого класу однієї із шкіл, але між нами не відчувалося конкуренції. Ми вболівали й переживали один за одного. Така командна підтримка додавала наснаги. Також заприятелювала із дівчинкою з Яворова, за цей час ми здружилися. Тішуся, що завдяки участі в цій олімпіаді я знайшла таку щиру, непідкупну людину, справжнього друга.

- Чим для тебе запам’яталося Запоріжжя?

- Саме місто не справило особливого враження. Здавалося, що Запоріжжя – це тільки спальні й промислові райони, мало руху.

Болісно було дивитись на Дніпро. Така величава ріка, а її так загромадили технікою, кранами, станціями. Всі соки з неї вибрали. Все це трохи пригнічувало.

Але це враження змінювали самі люди, щирі, привітні. Коли їхали туди, то був стереотип, що в Запоріжжі розмовляють лише російською і ставляться до нас як до «западенців». Насправді це не так. Всі, з ким ми зустрічалися, були захоплені тим, що ми зі Львова, розпитували, ділилися враженнями.

Перебування у місті було досить насиченим, нам організували три екскурсії, одна з яких до Запорізького національного університету, також ми зустрілись із учнями гімназії. Припускала, що обласні школи добре обладнанні, але те, що побачила, перевершило всі мої сподівання: в кожному класі плазмові телевізори, кабінети, наприклад, хімії обладнанні сучасним устаткуванням. Виглядало все розкішно. Це дійсно школа майбутнього. Але яка б це була школа, якби у ній нас прийняли непривітно? Нас зустріли учні 11-го класу, запросили на розмову за чашкою чаю. Ми багато спілкувалися.

Звичайно, найсильніше й найнезабутніше враження справила екскурсія на Хортицю. Останнім часом посилено вивчаю історію України, мене цікавили всі факти, пов’язані з Хортицею, тому під час екскурсії ловила кожне слово. Тут справді відчувається дух козацтва.

- Знаю, що ти, їдучи в Запоріжжя, мала особливу місію – передати цінні подарунки.

- Так. Вчитель української мови та літератури Ольга Мирославівна Прокопів спакувала мені цілу «торбу» книжок. Це справді були гідні подарунки для запоріжців: книги видавництва «Апріорі», книги Марії Чумарної. Також усім дітям подарували збірку поезій учнів Жидачівщини «Поетичні намистинки Жидачева».

- Окрім української мови та літератури, які твої уподобання?

- У всьому намагаюся тримати певний рівень, але перевагу все ж надаю історії, українській мові, іноземній мові (англійська, німецька).

- А ось чим любиш займатися, так би мовити, для душі?

- Люблю співати. Співаю кожного дня. Також, коли є час, люблю погратися із молодшою сестричкою, люблю гуляти з нею на вулиці, досліджувати природу.

Окрім призового місця на Всеукраїнській предметній олімпіаді з української мови та літератури, Настя Бережнюк зайняла друге місце у номінації «Крок до поетичної творчості». Також її робота була визнана одною із кращих на Львівщині у творчому конкурсі книжкової толоки «Книга, яка змінила моє життя».

Попереду на юну Анастасію та її вчителя й наставника М. Костика чекають нові вершини. Тож побажаємо цьому творчому тандему учня та вчителя плідної співпраці та нових здобутків.

Оксана ФРАНКІВ.

Надрукувати