7-8 липня до Жидачева з’їхалось близько 100 молодих талантів, дітей різних вікових груп з Стрийщини Миколаївщини та Жидачівщини, щоб взяти участь у регіональному молодіжному пісенному фестивалі «Купальські вогні». Ще б пак: головою журі була справжній «Голос країни» Тоня Матвієнко, яка приїхала разом ще з одним улюбленцем дівчат Арсеном Мірзояном – Бабуркою.

Один із критеріїв, що визначають провінційність території, є кількість концертів, які дають протягом року загальновідомі виконавці чи «зірки», як їх тепер величають. Схоже, що цього року таких «зірок» не бракуватиме на Жидачівщині. І які б цілі не переслідували організатори й меценати таких концертів, для мешканців району - це справжнє свято. Після фестивалю ексклюзивне інтерв’ю для «Нового часу» дала Тоня Матвієнко.

- Тоню, окрім особистого запрошення пана Ігоря (організатором та меценатом фестивалю виступив Ігор Осташ) та гонорару, що приваблює в таких заходах?

- Ігор Осташ давній друг нашої сім’ї, це мамин дуже добрий товариш. Я навіть не пам’ятаю відколи, я ще малою була. Що ж до вашого фестивалю, то спокусили мене не гонорари, а діти. Тут гонорар ні при чому, мені участь у дитячому пісенному дійстві цікава, справді цікава. Я хотіла почути дітей, як вони стараються, відчути цю енергетику, пожити в цьому. Хочу бути відповідальною за когось.

- Попри сьогоднішній фестиваль наших читачів, напевно, більше цікавить «Голос країни». Чи стала Тоня Матвієнко популярною після проекту?

- Більше за межами Києва.

- А чому не в Києві?

- Ну Київ – це таке балуване місто.

- А як мама сприйняла Ваше друге місце в «Голосі країни»?

- Мама не бачила мене переможницею. Є батьки, які думають, що моя дитина - найкраща. Моя мама не така. Вона дуже сувора і критична щодо мене. Щоправда, після оголошення результатів мама довго не розуміла, чому так сталося... Вона розуміла, що це було несправедливо. Вона дала мене на «розтерзання» народу України…

- Якщо б Ви стали переможницею, можливо, доля б ваша якось по-іншому склалася?

- Я хочу сказати, як не дивно, дуже добре, що в мене було друге місце, бо той приз, який я повинна була виграти, був би мені, мабуть, колись боком виліз – це точно. Там такий контракт… Не дуже добрий!..

- Що ж то за такий «рабський» контракт? Ви, до речі, про нього знали, коли починали брати участь?

- Знала. Компанія «Unіversal Music» - російська компанія. От уявіть, я їм сказала, що російською мовою співати не буду!..

- Я на жидачівському фестивалі зауважив, що у процесі відбіркового конкурсу Ви використовували методику відбору кандидатів «Голосу країни». Що для Вас важливіше: голос виконавця чи інші дані?

- Якщо мені сподобався голос, я хочу побачити щось іще. Тобто я даю шанс розкритися творчій особистості повністю. Це непогано, це, навпаки, добре. Були пісні, переспівані іншими людьми. Таким я казала: в цій пісні я чула не ваш голос...

- Ви до себе вимоглива?

- Скоріше принципова. Я думаю, що кожен артист у своїй творчості вимогливий до себе і тих, хто з тобою працює. Це і є професіоналізм.

- Повернімося до «Голосу країни». Не лише я, але й багато глядачів зауважили про «предвзяте ставлення», «зарозумілість» окремих суддів. Як не дивно, наших… Чи відчували ви це на собі?

- Ви кого маєте на увазі?

- А Ви про кого подумали?

- Мені важко відповісти.

- А Саша Пономарьов? Пригадуєте: «От ви співаєте, як Ніна Матвієнко, а що ви будете далі робити?»

- Тоді Саша сказав дійсно такі речі, в яких сумнівалися на рахунок мене. Він засумнівався, що моїм голосом можна ще щось інше заспівати. Але потім, мені здається, я довела, що можу співати і англійською мовою, і в різних стилях, тобто я постійно дивувала, і це була відповідальність заслужити нарешті своє ім’я.

- А «Голос країни» це великі гроші?..

- Це дуже дорогий проект. Прямі ефіри. Реклама. Ви не уявляєте, скільки людей було навколо… Це мільйони.

- Мушу запитати: «А де ж ви таке гарне плаття взяли на півфінал? Це Ваша чи реквізит?

- Це все спеціально шили для мене. До прямих ефірів ми виходили у своєму одязі. А вже під час прямих ефірів, ну як і всі дівчата, я з нетерпінням чекала, що ж мені нині пошиють, в що вони мене вдягнуть? Але, повірте, це було все дуже незручне, і от на пісні Барбари Стрейзанд в мене було плаття, в якому не можна було сидіти... Я тоді не перша виступала, а з дванадцятої години у нас був «прогон». Тоді годин шість я просто стояла, щоб не пом’яти плаття, щоб гарно виглядало в кадрі. То було важке випробування, ноги затікали так, що поза сценою їх розтирали і масажували, бо інакше конкурсанти просто падали.

- Тепер про особисте. Коли в Жидачеві дізнались, що приїде Тоня Матвієнко і Арсен Мірзоян, багато хто засумнівався, а чи не пролетіла, бува. між цими молодими людьми стріла Амура? Дехто навіть записав вас у коханці?

- Якщо б Арсен не був одружений, то я б вийшла за нього. А якщо говорити серйозно: чому ми разом, то це скоріше почалось з того, що ми з Арсеном після «Голосу країни» записали спільну пісню «Івана Купала». Так як у нас «Купальські вогні» і мені запропонував Ігор Осташ очолити журі, я порадила запросити Арсена. Після проекту ми дуже добрі друзі.

- А які стосунки з переможцем «Голосу країни» Іваном Ганзерою?

- Я нічого про нього не знаю, я з ним не пересікаюся. На якихось вечірках привіт-пока, одне запитання: «Іване, що зараз відбувається?», він відповідає: «Пишу альбом».

- А з іншими учасниками з проекту підтримуєте зв'язок?

- Буває зустрічаю Ситніка Влада, Наташу Гордієнко, яка, до речі, підписала контракт з «Unіversal Music». Вона мене запрошує на різні вечірки. От і все.

- Мама. Що вона значить для Вас? Чи допомагає в особистій кар’єрі?

- Я горджусь, що вона в мене така є, і я горджусь, що я в неї така дочка. От я всім так заявляю. Я нічого в житті сором’язливого не роблю, щоб її «опозорити», бо я її дуже поважаю і люблю.

- У Жидачеві що найбільше запам’яталось? Я знаю, що Ви вчора їздили на Купала в Рогізно.

- Рогізно запам’яталось. Я дівчина все-таки з Києва, там дуже багато асфальту, машин, в мене нема ні дідусів, ні бабусь. Я дуже рідко буваю поза межами Києва в селах. Тому попросила: зупиніть, сфотографуйте мене тут біля гусей, природи. Як би це не було смішно, але така я дійсно міська дівчина. Там був тин, і чоловік каже: «Ось йдіть до нас у двір, в нас такий гарний кінь». Там такі ворота, таке вікно, такий кінь, голову витягнув. Ми гарне дуже фото зробили, як його годую. Я у вас реально відпочила від суєти. Я побула із землею. Я цього не маю в Києві.

- Кажуть, що після Рогізно у вас закохані всі рогізненські хлопці!

- Мені так приємно.

- Банальне запитання про найближчі плани. Що далі?

- Фестиваль у Славську. Його організовуватиме Андрій Великий з «Львівського радіо», він там ведучий. До речі, там буде і переможець нашого фестивалю… Він поїде зі мною і там виступить, себе покаже.

- А Ви сімейна людина чи все-таки вас тягне на якийсь екстрім?

- Не повірити, і так, і так. Я однолюб - це точно, але я дома не можу сидіти. Мене не вистачає. В мене стільки енергії. Я можу дома все зробити і все одно поїхати. Колись встигала все поєднувати, а зараз у мене немає сім’ї.

- Яка у Вас мрія?

- Бути щасливою. У всіх відношеннях.

- А щодо сім’ї?

- На сьогодні я вільна жінка, маю дорослу доньку.

- Ви дивуєте все більше й більше. Дивлячись на вас, важко уявити «дорослу» доньку. Тоню, побажайте щось нашим читачам і мешканцям району.

- Що я можу побажати. Ніхто вам щастя ніколи не подарує, щастя даруєте ви самі собі. І треба починати з малого – прокиньтеся вранці і скажіть: «Господи, дякую тобі за все. Ми звикли, що завжди Господа просимо, але треба так само йому дякувати. І якщо у вас буде гарний настрій, посмішка – це ваш захист від усього, бо гарний настрій посмішка несе впевненість. Коли у вас гарний настрій і все, що пов’язане з позитивом, у вас почнеться в житті все дійсно змінюватись.

Розмовляв Андрій Данилець.