Парафіяльне життя греко-католицької громади в Люботина на Харківщині

Історія парафії Архистратига Михаїла м. Люботина Донецько-Харківсього Екзархату УГКЦ ще невелика, проте завдяки старанням людей доброї волі й нас з вами вона може отримати продовження.

Про життя та мрії парафіян УГКЦ, що живуть у містечку Люботині Харківської області, нам розповів листом о. Ігор Табака, який є вихідцем із смт. Журавна й останні шість років опікується духовним життям східних українців. Ось його розповідь.

 

Свій початок парафія Архистратига Михаїла бере від молитовної групи, яку 2004 року заснував о. Онуфрій Репецький ЧСВВ, а через рік зареєстрував о. Микола Дуркалець.

Люботин –невелике за східними мірками місто, з населенням близько 25 тисяч чоловік, що знаходиться за 20 км від Харкова. Воно оточене багатьма великими і малими ставками та лісками, що створюють неймовірну красу цього місця. У місті є шість шкіл, одна гімназія та залізничне училище. Також збудовано три православні храми Московського патріархату.

Ментальність людей на Східній Україні дуже відрізняється від Західної. Тут вони не навчені ходити до церкви щонеділі, часто не розуміють, для чого це потрібно. Для них «основне - вірити в душі». Вони часто ховають померлих без священика, в переважній більшості живуть без церковних шлюбів, а дуже часто й без цивільних. Коли до людей звертаєшся: «Слава Ісусу Христу!», вони не знають, що відповісти, хоча на привітання «Христос воскрес!» з легкістю відповідають.

Ми приїхали в Люботин у 2006 р., коли парафія вже була зареєстрована. Попередній священик пробув тут менше року і за сімейними обставини був змушений від’їхати. З усього, що було на парафії, - це будинок з проведеним газом, проте без води. Найбільша кімната була зроблена під капличку, а в меншій жив отець. Сам будинок вимагав ремонту.

По приїзді самотужки розпочали приводити будинок до належного стану, паралельно намагаючись якось налагодити парафіяльне життя. Було остаточно завершено оформлення документів (зареєстровано в усіх необхідних державних фондах, виготовлено печатку), та найважче було зібрати всіх парафіян, які після від’їзду отця Миколи (до того часу, коли ми приїхали, минуло близько пів року) практично залишили церкву. В неділю на Літургію приходило двоє-троє людей, а як було п’ять чи вісім - то це було наче велике свято. Після Богослужіння разом з людьми ми збирались на чаювання, в ході якого проводились різні бесіди, і вони були наче служби агапе (Ага́па, в I-V ст н. е. - вечірнє зібрання християн для молитви). З кожним разом нас ставало більше, і такий уклад парафіяльного життя нас дуже зближував. Поступово люди почали нам довіряти, сприймати мене як свого отця, приходили до сповіді.

Багато хто просто цікавився нашою церквою, та відштовхував їх той факт, що молитва проходить в будинку. Нам неодноразово казали, що вони, може, і прийшли б до храму, але не до хати. Те, що Богослужіння відбувалися саме в хаті, асоціювало нас з сектантами. Це для людини, яка виросла у духовному середовищі, якій з самого малечку прищеплювали любов до Бога і Церкви, не має жодного значення, де молитись, бо важлива сама молитва, а не стіни, в яких це відбувається. А тут все навпаки. Ми розуміли, що не можна чекати, поки збудуємо велику справжню церкву. Отож на третьому році нашого перебування на подвір’ї біля парафіяльного будинку була збудована невелика (4х8 м) тимчасова капличка. Паралельно розробляли проект великого храму.

На сьогодні вірними нашої Церкви уже себе вважають близько 30 чоловік. Та, незважаючи на уже збудовану капличку, все одно важко привернути людей до Греко-Католицької Церкви. Вони просто бояться йти до нашої Церкви. Час від часу я маю освячення будинків, похорони, під час яких є змога провести якусь катехизацію, розповісти про Церкву. Після таких речей нерідко люди просять про особисту зустріч чи навіть про сповідь, яка може тривати кілька годин, бо людина сповідається в 30-40 років вперше у своєму житті. Люди приходять до Церкви, ми спілкуємось, вони щиро дякують, обіцяють приходити… І зникають. Коли пізніше зустрічаєшся з людиною, виявляється, що її залякали. Вона на радощах всім розказує про те, як їй було добре, а з нею починають вести роз’яснювальну роботу про те, куди вона потрапила. Це секта, не християни, тим паче не церква. Навіть інколи називають нас сатаністами. Виявляється, священики православної церкви в храмах прямо говорять: «Ви туди не ходіть, бо будете прокляті, це сектанти».

Одного разу вчителька, яка є нашою прихожанкою, запросила мене до школи і протягом року раз у місяць я мав змогу спілкуватись з дітьми. Проте на наступний рік, коли після літніх канікул я хотів повернутись, мені просто вказали на двері і сказали, що таким, як я, тут не місце. Вони всі християни, а я католик, і мене ніхто там не чекає. Та два роки тому мені вдалося потрапити в іншу школу на околиці Люботина, дирекція якої радо пішла мені назустріч. Було дозволено спілкуватись щотижня із школярами 9-11 класів. Також я приїжджаю до них на перший і останній дзвінок.

Три роки тому ми завершили розробку проекту великого храму, який теж буде побудований поряд із будинком, де ми живемо. Вже розпочато роботу над його будівництвом. Наш Владика Степан Меньок допоміг отримати з-за кордону для початкових робіт кошти, проте зараз ці організації відмовляють нам у підтримці. Ми писали листи-прохання про допомогу також і до українських фірм. Деякі радо нам відповідали, і хоч небагато, але все ж таки перераховували кошти на будівництво храму. Та в більшості випадків, звертаючись до когось на Заході України про допомогу, отримуємо відповідь: «Ми підтримуємо Церкву тут, для чого нам Схід.» На Сході ж все навпаки: «Ми підтримуємо християн, а ви католики». Та все ж таки віримо, що коли Господь дозволив розпочати будівництво, то допоможе і закінчити. Ми надіємось, що цей храм для багатьох людей цього міста стане місцем зустрічі з Богом, місцем, де вони знайдуть мир і спокій для своєї душі, де зможуть почути рідну українську мову і відчути себе справжніми українцями.

Ми просимо всіх людей, які будуть читати ці рядки, в першу чергу про молитву за нашу Церкву тут, на Сході України, за цих людей, за їхнє навернення і за всіх наших священиків, які намагаються цим людям допомогти. А також просимо вас про молитву щодо будівництва храму у місті Люботині.

Якщо ж Ви маєте можливість і бажання допомогти побудувати у м. Люботині греко-католицьку церкву, надаємо наші банківські реквізити:

р/р 26009114412 в ХОД «Райффайзен Банк Аваль»

МФО 380805

Код ЄДРПОУ 33814575.

Релігійна громада (парафія) Архистратига Михаїла Української Греко-Католицької Церкви Донецько-Харківського екзархату

Наші телефони: тел. 0972161496,  057-741-09-81.

З молитвою і вдячністю, о. Ігор Табака та парафіяни храму Архистратига Михаїла м. Люботина Харківської обл.

Надрукувати