Передплата друкованого видання на 2022 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Духовний храм - окраса села

У церкві священномученика Йосафата у Жирові ще й досі зберігаються пасторська грамота, підписана Митрополитом Андреєм Шептицьким, та ікона Ісуса Христа ХУІ ст.

Нещодавно село Жирова відзначило 600-річний ювілей. Про святкування цієї знаменної дати читачі мали змогу прочитати у нашому часописі. Однак хотілося б розповісти трохи детальніше про це село, а особливо про духовну святиню - окрасу території - дерев’яну церкву, названу на честь священномученика Йосафата.

 

Ось уже десять років отець Іван Барбуляк опікується парафією і дбає про духовний ріст своїх вірних. Із першої ж хвилини спілкування адміністратор храму люб’язно ділиться своїми знаннями, розповідаючи про історію села та місцевої святині:

 

- Ось подивіться, на тому горбику колись височіла стара церква, - каже о. Іван. - А це зовсім близенько від теперішнього місця розташування храму, буквально навпроти. Приблизно це був 1723 рік. Церкву посвятили на честь Архистратига Михаїла. Відомо, що для її будівництва використовували дерево із церкви сусіднього села Чорного Острова.

Звернемося також до досліджень Василя Лаби. Із його книги «Історія села Жирова від найдавніших часів до 1939 року» дізнаємося, що уже в 1832 році в селі нараховувалося 385 греко-католиків. Проживало тут і чимало поляків. Через сім років вірних зменшилося майже на сотню. Таке явище, на думку дослідника, спричинене великою епідемією холери, яка розгорілася на Прикарпатті у ці роки. Навесні 1848 року, як відомо, було скасовано панщину в Галичині. Громада села Жирова на згадку встановила кам’яний хрест, посадивши навколо чотири смереки.

Дізнаємося із досліджень Василя Лаби і про печатки, якими користувалася громада в ті часи. Зокрема була вона круглою із зображенням косаря, в середині 1890-х років на ній уже з’явилося зображення плуга з колісницею. До кінця ХІХ ст. в селі проживало 700 мешканців. Крім духовної святині, булі в селі школа і корчма. В Жирові активно функціонувала «Просвіта». Саме з її ініціативи було організовано хор, читальню, аматорський гурток.

З історичних джерел відомо про важкі для мешканців села часи Другої світової війни. Молодь поповнила лави УПА, до радянської армії було мобілізовано 50 жирівчан, 20 з яких загинули на полі бою.

Закарбувалися на сторінках історії імена сільчан бійців УПА Дмитра Вербовського (псевдо Гомін), Миколи Завадюка (Смерека), Миколи Зельонки (Хитрий), Василя Іванціва (Тур), Степана Пшеничного (Дніпровий), Володимира Щербатого (Грабчак). Саме вони у 1946 році загинули у нерівному бою в урочищі «За черною».

Не можемо не зазирнути і в історію шкільництва с. Жирова. У 1803 році тут була школа, яка нагадувала звичайнісіньку селянську хату, покритою соломою. У 1884 році розпочалося будівництво нового приміщення храму науки. Тернистими були стежки до знань. Однак завдяки ініціативній громаді на сьогодні у Жирівській ЗОШ І-ІІІ ст. навчається 110 учнів. Обладнано комп’ютерний клас, навчальні кабінети, функціонують тут художній та вокальний гуртки. Учні донедавна навчалися у дві зміни, та завдяки злагодженій роботі вчителів, громади на чолі з війтом Миколою Нагірняком, місцевої парафії відкрито додаткові класи у приміщенні Народного дому «Просвіта».

На території Жирівської сільської ради розташована найбільша в Європі ЛЕП «Західноукраїнська», яка будувалася у 1974році.

Можна писати ще багато про мальовниче село Жирова. Однак все ж таки повернемося до духовного життя громади.

Як розповів о. Іван, у 1900 році парафіяни розпочали спорудження нової дерев’яної церкви. У 1901 році, за дослідженнями В. Лаби, для будови храму було зібрано біля 5000 корон. В селі проживало 579 греко-католиків. Відомо, що при церкві існувало Братство найсвятіших тайн, яке налічувало 244 чоловік. Служби Божі відправляв тут о. Винницький. Василь Лаба, зазначає , що «у 1908 році в Жирові нарешті була збудована нова дерев’яна церква». Мусимо посперечатися з дослідником.

Теперішній парох о. Іван показав нам викарбуваний напис перед вхідними дверми церкви, коли почалося і закінчилося будівництво церкви. А це 1900-1907 роки. Храм названо на честь священномученика Йосафата. Як розповів о. Іван, це був перший український святий, якого канонізувала Католицька Церква. І саме йому, його мученицькій крові ми завдячуємо, що сьогодні визнаємо правдиву Христову віру. Відомо, що його мощі спочивають у базиліці святого апостола Петра в Римі.

У 1912 році, продовжує о. Іван, до Жирова приїжджав слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький, який освятив церкву священномученика Йосафата, а також престол, в який було вкладено мощі св. Симплікія (він був Папою Римським і урядував протягом 468-483 років, заснував перший благодійний фонд допомоги сиротам і потребуючим). У престолі довгий час зберігалася також пасторська грамота, написана на старослов’янській мові і власноручно підписана Митрополитом Шептицьким. На цій архівній пам’ятці вказано в честь кого освячено храм, хто і коли освячував престол, які мощі були вкладені і що це відбувалося за австрійського цісаря Франца-Йосифа І-го та понтифікату Папи Пія Х. Коли було демонтовано старий престол, каже о. Іван, знайшли цю грамоту. Вона була акуратно складена і завоскована поруч з мощами св. Симплікія. Нині мощі вкладено в новий престол, а грамота зберігається у церкві.

Приблизно в 1920-1924 роках у церкві було встановлено іконостас. Відомо, що його пожертвувала Марія Телішевська, розповідає парох, продавши свою землю. А робили це диво три роки батько з сином, прізвища яких, на жаль, невідомі. Та він стоїть і по сьогодні, є окрасою храму.

1957 року церкву в Жирові було розписано, і цього ж року тодішня комуністична влада її закрила.

– Храм хотіли перетворити на музей атеїзму, однак за клопотанням певних осіб тут було створено «дім панахиди». Таким чином вдалося зберегти церкву, зазначає о. Іван.

Отож 32 роки церква була закрита. Мешканці села ходили на недільні Богослужіння в сусіднє село Заліски, до Ходорова. За клопотанням парафіянина Петра Іванціва та інших мешканців села 1989 року у храмі знову звучало слово Боже. Петро Іванців працював старшим братом та паламарем у церкві свщм. Йосафата до 2007 року. Він ще живе у селі, однак здоров’я підводить. Пан Петро був активною людиною. За його служіння було збудовано приборство. Працював він у Львові у вантажному депо. Про те, що він з іншими парафіянами, добивався відкриття церкви, дізналося й начальство. Його усунули.

У 1989-2002 роках парохом села був о. Мар’ян Черепанич, теперішній протопресвітер Ходорівського деканату. З 2002 року не полишає церкву і своїх вірних теперішній парох о. Іван Барбуляк. За його служіння на території храму встановлено фігуру Матері Божої. У 2003 році церкву обгороджено, через три роки - прокладено бруківку.

Пам’ятним для мешканців села був 2007 рік – у Жирові святкували 100-річчя храму. На урочистості запросили владику Юліяна Гбура, першого єпархіального єпископа Стрийської єпархії. Владика освятив новий престол (який пожертвувала родина Володимира Радика) і кивот (пожертвувала родина Кутних). На святкування прибули й священики з навколишніх сіл, які співслужили разом з єпархом.

Десять років отець опікується парафією. Це немоало, адже багато зроблено. В середині храм охайний і прибраний. Кожну святу річ зберігають, при потребі реставрують. Зокрема зі старої церкви Архистратига Михаїла перенесено сюди два бокові престоли, на яких розміщуються зсувні образи Архистратига Михаїла і Миколи Мирликійського, образ Богородиці. Збереглися також ікони Ісуса Христа (ще з 16 ст.) та Пресвятої Богородиці. Не можемо не згадати і про старі розписані хоругви із зображеннями мучениці Варвари та Архистратига Михаїла.

Уже 5 років існує при церкві молитовна група «Матері у молитві». Також є вівтарна дружина. Діти та молодь мають можливість відвідувати недільну школу, яку провадить о. Іван. Паламарем у церкві є добра і чуйна людина Михайло Вербовський, скарбником і членом парафіяльної ради - Микола Гладій, який багато сил і енергії докладає для розвитку парафії. Доброю традицією стало запрошувати хори з інших сіл та міст для обміну досвідом. Співали Службу Божу у храмі не так давно хористи з Ходорова, Нового Роздолу.

Надалі роботи ще багато, особливо, як каже о. Іван, церква потребує ремонту як всередині, так зовні. Отож, побажаймо отцеві, його родині, а також усій парафії, здоров’я, миру, взаєморозуміння, плідної праці. Щоб храм і надалі був окрасою села, духовним невичерпним джерелом.

Ірина Шах.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"

Народний часопис Жидачівщини "Новий Час"

81700, Львівська обл., Жидачівський район, місто Жидачів, ВУЛИЦЯ ЧАЙКОВСЬКОГО, будинок 1

Тел./факс: 032-393-14-01,

068-506-23-83

Відділ реклами: 093-240-40-56

E-mail: info@newtime.lviv.ua

Головний редактор: Андрій Данилець

Редакційна колегія: А. Данилець, О. Франків

Завідувач відділу: Оксана Франків

Відповідальний секретар: Іван Кофлик

Оглядач: Марія Татчин