Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Красується величаво храм св. Парараскевії у Молодинчому

Подаю історичний спогад, присвячений 25-ій річниці освячення Греко-Католицької Церкви Св. Великомучениці Параскевії в селі Молодинче, яка зазнала знущань під час панування безбожної московської влади темряви.

У чудовому мальовничому місці розташоване село Молодинче. З південної і західної частини село оточують ліс, сіножаті і поля. Розділяє село на дві частини невеликий потічок, який несе свої чисті води у неспокійний і бурхливий Дністер. Біля села проходить залізничне сполучення Львів-Станіслав (тепер Івано-Франківськ). На високому пагорбі східної частини села розташований храм святої Параскевії, збудований на початку 18 століття в гуцульському стилі, який мав змогу вмістити до 250 чоловік, що забезпечувало релігійні потреби громади.

Та у 1914 році вибухнула Перша світова війна, яка принесла мешканцям села великі людські і духовні втрати. При обстрілі російських військ з артилерії австрійські вояки підпалили храм і частину сільських будівель. Деякий час всі Богослужіння проводилися у місцевій школі.

У 1916 році на державні кошти Австрії на місці спаленого храму була збудована невеличка церква. Першу Святу літургію і посвячення проводив священик Глинський. Але задовольнити потреби парафіян села маленька церква не змогла, бо не вміщала великої кількості віруючих. Тоді громада у 1920 році внесла свої пожертви. І церква була реконструйована (розширена).

Хто хоч раз побував у селі, напевно, пригадає собі невелику церковцю, що зачаровує своєю скромністю і простотою. Час непідвладний, а вона стоїть як неопалима купина, як правдивий свідок страшних і жахливих подій Другої світової війни.

Люблю постояти в храмі і вслухатися в тишу. Дивно, чому тут ніколи не чути відлуння, яка невидима сила наповнює простір і поглинає звуки? Можливо, сюди з глибини віків прилітають душі наших предків. Тих праведників, які століттями жили на цій землі, приходили до цього святого місця з щирими молитвами, вирощували хліб, ростили і виховували дітей, не осквернялися пияцтвом, прокльонами. Душі тих невільників, які зложили свої кістки в далекому Сибіру, і душі тих борців за волю рідного краю - розстріляних, розтерзаних по катівнях.

Село завжди славилося добрими ґаздами і національно свідомими синами і дочками, які черпали силу і наснагу у святому храмі. Церква, як добра мати, завжди залишалася надійною опорою для своїх вірних. Велика роль і заслуга в духовному вихованні дітей та молоді села була священика Миколи Дереша і його дружини Ярослави, які протягом багатьох років були організаторами та наставниками товариства "Просвіта" і Союзу українок. Але настали страшні роки Другої світової війни, і багато священиків вимушені були залишити свої парафії перед безбожною більшовицькою навалою, яка нищила нашу релігію, храми, а греко-католицьких священників вивозила на каторжні роботи у Сибір.

У вересні 1944 року на парафію прибув священик Йосип Плашкевич, який проводив Богослужіння до 1950 року. Чорні сили добре розуміли, в чому сила духу. Вони прагнули будь-що підрубати той духовний корінь, який живив людські душі. І вони зробили найстрашніше - весною 50-го року фальшиво звинувачують священика ГІлашкевича у зв’язку з українським підпіллям і військовим трибуналом у Дрогобичі засуджують на 25 років сибірських таборів.

Парафія залишилася без священика, але ненадовго, почав приїжджати з іншої парафії священик Кушнір. І Богослужіння продовжувалось до 1962 року . Але місцевій безбожній владі не подобалося, що храм живе і люди моляться за порятунок від комуно-безбожної тиранії. Наприкінці 1962 року безбожники закривають церкву, але люди таємно відкривали її, молилися і просили у Всевишнього порятунку. Церкву було пограбовано - забрали багато книг і Святе Євангеліє. На теренах села було знищено пам’ятні хрести і фігури. І все це робилося місцевою владою, партійними активістами села, які за отримані срібняки і титул партійця готові були розіп’яти рідну матір. І потонуло село в темряві страху, байдужості та брехливої облуди. Люди жили, обробляли землю, вирощували добірні врожаї. Але не помічали, як кам’яніли, охолоджувались їх душі.

Та Боже провидіння ні на мить не опускало нашу церкву. Впали з дверей храму замки, а з людей - облуда. І заспівали церковні дзвони, не вдалося безбожникам знищити вічне джерело, з якого ми черпаємо перлини нашої духовності, бо, як сказав Спаситель світу Христос, звертаючись до апостола Петра: "Ти, Петре, - скеля, і на цій скелі збудую Мою церкву й адові ворота її не подолають".

В 1990 році (1 квітня) відбулася в селі і в серцях парафіян радісна подія: відкрито храм, освячено і відправлено Святу Літургію священиками Богданом Нудом і Афанасієм Лужицьким в знак подяки Всевишньому за Його ласку і милосердя. І розквітла квітка віри, надії і любові до Бога. Боже слово і наука, засіяні в наші душі душпастирями Дерешом, Плашкевичем та іншими, дали добрі сходи. І переповнилася церква вдячними молитвами і співом. Любов до нашої греко-католицької церкви ми прийняли до наших сердець з молоком матері. Стоїть вона на горбочку і виглядає своїх дітей. Подивіться, як вона радіє, коли її подвір’я звеселиться гомоном голосів, і як вона сумує, коли самотньо дивиться своїми віконцями вслід тим, хто обминає її. Прислухайтесь серцем - вона кличе: "Діти мої , чого ви обминаєте мене, куди ви йдете, чи не я ваша мати, чи не я хрестила вас, чи не я вас вінчала, чи не я плакала за вами, коли ви проводжали у вічність своїх рідних? Поверніть до мене. Прихиліть свої сиві голови до мого порога. Не треба слів подумайте лишень: "Ненько, ми прийшли до тебе". Я не дорікну вам, тільки поблагословлю вас і скажу:" Боже, оце мої діти".

Люди! Ваші серця почують цей голос. Озирніться! Придивіться, як довго проводжає вас поглядом ваша ненька -церква. Вона стоїть і плаче за вами, й лише липа, яка росте біля церкви, час від часу шелестить своїм листям, ніби хоче заспокоїти зболіле материнське серце.

На пожертви парафіян села церкву було відремонтовано, придбано іконостас, Святе Євангеліє, шопку та інші речі.

Не забувають ці протоптані стежини до святого храму доньки отця Дереша. Хоча вони далеко від нашого краю, але душею і серцем завжди з нами. Надзвичайно важливою сьогодні є постать духовного наставника, котрий повинен скеровувати у правильне русло людські наміри і діла. Добра порада й розрада , щирі слова духівника є тим лікарем, котрий рятує людські душі у шаленому вирі життя. Завдяки о. Зоряну та о. Юрію Мончаку при церкві був організований церковний хор, який своїм чарівним співом і молитвою прославляє нашого Творця і його Святу Матір.

Нехай промінь Господнього світла провадить парафіян і Вас, отче Юрію, по світлих стежинах Христового виноградника.

Завжди в свята та неділі дзвони своїм мелодійним звучанням закликають парафіян до святого храму на молитву. 1 красується величаво храм Св. Параскевії на радість та славу Господню і нам всім на спасіння.

Павло Шинальський.

Молодинче -Ходорів.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"