В Орішківцях вийшла книга про село

29 квітня відбулась презентація першої книги про с. Орішківці.

«У долині потоку, що протікає через Кнісело до ріки Боберки, розкинулось село Орішківці… На півночі Орішківці межують з селом Бертишів, на півдні – з селами Ліщин та Калинівка, на сході - з селом Кніселом, а на заході – з Прибіллям». Так розпочинає написання історії села Орішківців молода дослідниця, історик за освітою та фахом, уродженка с. Бертишева Ірина Кобрин-Бачинська.

Дослідниця запрошує читачів зазирнути в далеку й порівняно недавню історію Орішківців, адже з часу першої згадки про поселення минає 566 років.

У своїй першій краєзнавчій книжці Ірина Кобрин-Бачинська, посилаючись на архівні документи, дослідницьку літературу краєзнавця Василя Лаби, періодику, спогади жителів села, подає цікаву розповідь про Орішківці - одне із 113 поселень сучасної Жидачівщини.

Село невеличке, займає територію площею 104 га, у ньому проживає 167 мешканців. Перша документальна згадка, як пише автор, належить до 1445 року. Село неодноразово протягом понад п’ятсотлітньої історії знищувалось через набіги татар, переживало неврожаї, природні катаклізми, не раз за всю історію потерпало від голоду, моровиці, зміни влади, воєн і різного роду грабежів. «1721 рік запам’ятався селянам небувало низькою температурою влітку. За тиждень перед святом Вознесіння Христового пішов несподіваний дощ зі снігом та вітром, аж на пасовиськах позамерзали вівці та коні. Автор наводить місцеві топоніми, назви полів, долин, урочищ, зокрема такі як Мазурське, Воронякове, Золота гора, Грудки, хутір Саламанівка та інш.

Наступний розділ книги присвячений історії церкви. «У 1821 році в парафії Ліщин – Орішківці – Калинівка мешкало 478 українців. У 1912 році в Орішківцях збудована церква Божого Тіла…». Своє поле для будівництва церкви громаді пожертвував Микола Польовий, а поле під цвинтар – Йосип Лаба. Збудував церкву для Орішківців уродженець с. Старих Стрілищ Олексій Ошуст (1873 р.н.). З 1959 року церква в Орішківцях була закрита. Весь церковний інвентар селяни переховували по домівках. У 1970 році закопали церковні дзвони, щоб влада не вивезла їх до району. У 1988-му влітку по стількох роках тиші церковні дзвони знову задзвонили. 1989 року громада відремонтувала храм, реставрувала іконостас. 2005 р. з ініціативи Стефанії Прус збудовано каплицю Пресвятої Богородиці.

Розпочинаючи наступний розділ книги про школу в Орішківцях, Ірина Кобрин-Бачинська подає витяг із «Проекту на знищення Руси» (1717 р.), у якому польська влада писала: «Є найбільш впертими і других в упертості держать ті русини з простих хлопів, що вміють читати своє письмо… Отже, економи і управителі повітів повинні мати накази, аби пильно дбати, щоби хлопські діти до плуга, сохи, рала, ціпа привикали, а не до книжки». У 1920 році в Орішківцях була двокласна школа, навчалось 138 дітей українців та 47 – поляків.

Також дослідниця описує часи заснування у селі читальні «Просвіти» та поширення й підтримання духовних, національно-культурних традицій, про соціально-економічне життя у селі, про масову колективізацію. Автор зібрала чимало матеріалу про національно-визвольну боротьбу, про людей, які ціною життя відстоювали державність України. Ірина Кобрин-Бачинська подає списки родин, вивезених на Сибір, розповідає про утворення збройного зачину УПА, засновниками якого були брати Коцінські та Ольга Герсик. До його складу входило до 20 осіб.

Допомагав впорядковувати книгу також молодий історик Андрій Крайківський. Завдяки цим людям книга наповнена цінним матеріалом, рідкісними світлинами, вміщено також збережені родиною Чайковських листи, які писала до рідних вивезена на Сибір Агафія Чайковська.

Сподіваюсь, дослідницька праця, видана за фінансової підтримки меценатів, не припадатиме пилом, а стане корисною всі, хто цікавиться історією рідного краю.

Оксана ФРАНКІВ.

Надрукувати