Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Ми пам’ятаємо і шануємо твоїх синів-героїв, Україно!

24 грудня минулого року з самого ранку у с. П’ятничанах зібралися молоді люди - реконструктори із Львівщини та Волині. Переодягнувшись у військову форму часів Другої світової війни, яку використовували підрозділи УПА, вони сформувала боївку УПА. Свій пам’ятний перехід із П’ятничан до Юшківців, присвячений героям Української Повстанської Армії, які загинули на теренах Кологорів, Дев’ятник та Юшківців, почали з підняття на сільський цвинтар цього села. Біля братської могили, в якій лежать поховані воїни Української Повстанської Армії, боївка стала до молитви, потім в пам’ять про повстанців над селом пролунала сальва.

 

Перейшовши лавою через село, хлопці подалась до П’ятничанської вежі. Далі, перейшовши лісок і засніжене поле, попрямувала в село Сенів, а згодом - до села Кологор. Та перш ніж до нього дістатися потрібно було переправитися через ріку Боберку, на якій є тільки один місток. Боївка, розділившись на три групи й старанно виконуючи накази свого командира, обережно з кількох напрямків наблизилася до переправи. Передня стежа помітила з лівого боку від мосту начебто повстанську засідку, але на запит «Гасло» вона не відізвалась. Це стало сигналом того, що це ворожа боївка. Скориставшись ситуацією, боївка УПА захоплює ворога, який не сподівався нападу з тилу.

Далі, без перешкод перейшовши ріку, повстанці попрямували в Кологори. Тут у селі серед своїх людей хлопці сміливо й гордо пройшлися, співаючи «Лента за лентою…» і привертаючи до себе увагу місцевих мешканців, які, підходячи, запитували: «А звідки ви і куди та для чого йдете?» Отримавши відповідь, люди захоплено казали: «Ви молодці, за вами добре майбутнє!».

Повстанці зупинились біля будинку Михайла Глинки. Господар запросив їх до хати. Залишивши вартового, боївка зайшла до господи погрітися. За двадцять хвилин хлопці попрямувала до іншої хати. Перед подвір’ям, ставши лавою, закликали найстаршого господаря. Коли вийшов сивочолий чоловік, молоді хлопці привітали його гаслом: «Слава Україні!». На очах у старенького заблищали сльози. Він потиснув кожному руку і обняв. Відповівши «Героям слава!», сказав: «І я колись воював за Україну. І ви воюйте, не дайтеся в руки чужинців». Заспівавши разом пісню «Десь там далеко на Волині», ми попрощалися і попрямували до місця криївки, де у 1944 році загинуло 17 підпільників. Помолившись за душі померлих, боївка пішла далі в ліс, розділившись на дві окремі групи. За інформацією місцевих мешканців, у лісі бачили незнайомих повстанців, вони із місцевими жителями на спілкування не йшли, тому наша боївка вирішила перевірити подану інформацію. За півгодини прочісування лісу почулися перші постріли - це група Шугая натрапила на спецгрупу ВВ НКВД, перевдягнуту у відділ УПА. Із іншого боку наспіває повстанська боївка Ворона, і разом вони оточують противника та знищують ворога.

Бій закінчився, коли в лісі стемніло. Місцем збору учасників тактично-патріотичного заходу був Кологорівській ліс, де сьогодні стоїть пам’ятний хрест. Він поставлений у пам'ять про те, що в 1944 році на цьому місці загинув цілий відділ УПА із 40 бійців, (відділ зрадив сексот). Молоді учасники походу там зупинились, розпаливши вогонь, щоб зігрітись, а по закінченні тактичних занять зібрались в одну лаву молитись за душі людей, які із зброєю в руках прагнули вирвати незалежність України в 40-50-х роках ХХ століття. По молитві пішли темним лісом у напрямку славного повстанського села Дев’ятник, де за часів визвольних змагань знаходилась одна з трьох друкарень крайового проводу УПА під назвою «Зелений Гай». Пройшовши Дев’ятники, попрямували дорогою до Юшківців, де й заночували.

Юшківці зустріли нас освітленими вулицями і привітними людьми, а біля стін колишньої сільської школи, в якій у тридцяті роки ХХ ст. вчила грамоти дітей Слава Стецько, нашу боївку зустріли великим казаном теплого борщу, який для нас приготувала сім’я українських патріотів Володимира і Наталі Мелехів. За це помучені цілоденним переходом хлопці були дуже вдячні.

Розташувавшись у приміщенні школи (а тепер музею ім. Ярослави Стецько) та виставивши вартових, відпочивали. Перший день тактичного переходу було завершено.

У неділю всі бажаючі учасники тактично-вишкільного переходу пішли до церкви на Божественну Літургію, а по її закінченні парох о. Олег відслужив панахиду за повстанцями, в пам’ять яких ми й здійснили свій перехід. Подаємо коротку розповідь про них.

Йосип Позичанюк – “Шаблюк”, “Шугай”, “Євшан”, “Стожар”, “Устим”, “Чубенко”, “Рубайгада” (народився 1911 р. біля Дашіва Липовецького р-ну Вінницької обл.) – провідний член ОУН. Вчився у Ніжинському педінституті, 1939 р. скерований на роботу до Львова, член ЦК комсомолу України, мав організувати комсомол у Львівській області, але долучився до підпілля ОУН. Учасник похідних груп на Схід України (1941), арештований у Києві. В’язень тюрем у Львові, Кракові. Звільнений і висланий на примусову працю до Німеччини. Втік, повернувся в Україну, вступив в УПА. Публіцист, письменник, автор численних видань ОУН, редактор підпільних газет “За самостійну Україну”, “За Українську Державу” та ін., учасник ІІІ НВЗ ОУН, обраний членом Головної ради. Державний секретар інформації і пропаганди в УДП (1941). Член УГВР та Шеф бюро інформації. Загинув у сутичці з ВВ НКВД 22.12.1944 біля с. Юшківців Жидачівського р-ну Львівської обл., де й похований.

Богдан Вільшинський – “Орел”, “Яструб” (12.06.1910, Сколе Львівської обл.). Член ОУН, політичний в’язень польських тюрем у 1930, 1933-35, 1939 роках. З 1939 по 1941 рр. перебував за межами України. У 1942-44 рр. обласний військовий референт ОУН Дрогобицької області, організатор відділів УНС та командир сотні УПА. Загинув у сутичці з ВВ НКВД 22.12.1944 біля с. Юшківці, де і похований.

Кость Цмоць – “Модест”, “Юра”, “Град” (народився 10.2.1914 у с. Верхнє Синьовидне Сколівського р-ну) – член ОУН з 1932. Окружний провідник ОУН Стрийщини (1939-1941), двічі потрапляв до рук НКВД, але зумів втекти з тюрем Стрия, Дрогобича. Співробітник референтури Служби Безпеки крайового проводу ОУН на ЗУЗ. Обласний референт СБ Дрогобиччини 1941-43. Командир особливої групи СБ Р-33. Організатор і виконавець визволення із німецької тюрми Олекси Гасина (Дрогобич), Дмитра Грицая і Ярослава Старуха (Львів). У 1943 розмістив і відповідав за безпеку радіостанції “Самостійна Україна” в с. Ямельниці Сколівського р-ну Львівської обл. В 1944 одержав наказ виїхати на Захід, але залишився в Україні для визвольної боротьби, вислав тільки дружину (сестра Василя Біласа) з сином. Загинув у сутичці з ВВ НКВД – 22.12.1944 біля с. Юшківців, де і похований.

Після закінчення панахиди члени “Товариства пошуку жертв війни ”Пам’ять” запросили через місцеве громадське радіо юшківчан у приміщення музею для знайомства з учасниками тактичного походу і на презентацію документально-художнього фільму про СБ ОУН «Зачинені двері». Священик Юшківців і жителі села просили, щоб ми приходили до них не тільки взимку, але й улітку, а також щоб залучали до таких походів і місцеву молодь.

Так завершився наш перший, але далеко не останній військово-тактичний похід до місця поховання Йосипа Позичанюка, Богдана Вільшинського, Костянтина Цмоця.

Особливо хочу подякувати пану Володимиру Лагоцькому, який запросив реконструкторів, нагодував і відігрів боївку, організуваши нічліг похідної групи.


Володимир ГАВРОН,

голова Жидачівської боївка ГО «Товариство пошуку жертв війни «Пам'ять».


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"