Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Дніпро стрічає юні таланти Жидачівщини

Вишивка –джерело невмирущої української історії, наша культурна спадщина, наш родинний оберіг, закодована у нитках наша доля. Жидачівська вишивка здавна славиться своїми орнаментикою та різнобарвністю кольорів, своїми узорами і технікою. Саме тому нашу регіональну вишивку визнали однією із кращих серед усіх робіт у відбірковому турі Всеукраїнського мистецько-просвітницького конкурсу-фестивалю «Моя Батьківщина. Пам’яті Михайла Бароянца». Тому я, як одна з учасниць гуртка «Українська народна вишивка» Піддністрянського НВК, а також учасниця цього конкурсу, хочу поділитися своїми враженнями про цю подію.

 

Отож, наш керівник гуртка Л. Хлопоніна-Зубрицька отримала запрошення від організаторів конкурсу приїхати на його фінал у м. Василівку Запорізької області.

5 серпня наша група у складі Іванни та Наталі Михальчаків, Галини Слівінської, Лілії Білоус і Наталі Клімкович та єдиного хлопця Андрія Мізунського при супроводі нашого керівника вирушили з Ходорівського залізничного вокзалу поїздом до Львова. Там до нас приєдналася ще одна майстриня вишивки - Оксана Цура, яка виявила бажання підтримати нас у цю відповідальну мить. А вже зі Львова ми всі разом подалися у далеку подорож до славного міста Запоріжжя. Звичайно, довга дорога, спекотний день і велике напруження перед конкурсом дуже втомили нас, але наполегливість завжди перемагає усі негоди. Щоб час не пройшов марно, Людмила Петрівна й Оксана Степанівна навчили дівчат робити мережки.

Оскільки ми їхали в гості до незнайомих людей, за нашими галицькими звичаями ми підготували для них невеличкі подарунки. Це були вишиті хрестиком і прикрашені різними видами мережки (зроблені нами уже в поїзді), іменні хустинки. На них ми вишили ініціали членів журі, що в подальшому стало великим сюрпризом для всіх…

У суботу, 6 серпня, ми прибули на головний вокзал Запоріжжя, де на нас уже чекав А. Шабатюк – директор туристичної бази «Дніпрянка», який погодився допомогти нам влаштувалися на проживання. Умови на цій базі були просто чудові. За таку щиру гостинність ми віддячили нашим традиційним оберегом – вишитою пташкою.

Наступного дня вирушили екскурсією по визначних місцях Запоріжжя. Поїхали на острів Хортиця. Були вражені цією величністю історичних цінностей українського народу часів козацької доби. Прогулювалися вулицями міста, на яких ще й досі зберігся якийсь невловимий дух минулих часів, а це немов розповідало нам нашу історію.

Нарешті ми прибули у місто Василівку, де саме і мав проходити конкурс-фестиваль. Нас ввічливо і по-родинному зустріла на вокзалі Лоліта Куртікян, керівник Вірменського товариства культурних зв’язків у Василівці. Ця приємна жінка провела нас до Василівської загальноосвітньої школи-інтернату, допомогла нам зареєструватися і поселитися. Здавалося б, приїхали чужі люди, з іншого регіону, нічого особливого тут не сталося. Але люди були такі гостинні і привітні, що ні в чому нам не відмовляли. Нам провели екскурсію містом, показали всі його визначні місця. Враження після цього залишилися просто неперевершені.

А вже в понеділок почався і сам конкурс. На нього приїхало безліч людей з різних куточків України. Просто дивує те, що в нашій державі росте стільки ще невідкритих молодих талантів, така значна частина світлого майбутнього України. Отож, захід почався з урочистого відкриття, з благословення вірменського настоятеля і вітальних слів представників місцевої влади. Нашому керівнику Людмилі Петрівні також надали слово, і вона за давнім нашим звичаєм привітала всіх із цим святом і побажала старою говіркою «Дай, Боже, щастя вам». Звичайно, ми не приїхали з порожніми руками. З собою ми привезли виставку вишитих рушників і виробів з бісеру, яку дуже ретельно і зацікавлено розглядали присутні. Було дуже приємно, коли до нас підходили незнайомі люди з проханням сфотографуватися з нами. Адже де ж іще можна побачити дівчат, які одягнені у вишиті блузки, гайлики, шалянові спідниці, а все це ще й доповнювалося українськими віночками і давніми коралями.

Пізніше розпочався майстер-клас. Дівчата із нашого гуртка навчали бажаючих вишивати хрестиком і плести бісером найпростіші фрагменти. І саме тут стався один невипадковий збіг. До однієї з наших дівчат підійшла жінка, яка хотіла навчитися вишивати. Іванка Михальчак радо почала навчати свою ученицю вишивати квітки на хусточці, а в самому кінці майстер-класу виявилось, що ця жінка – член журі, а та хусточка, яку вона вишивала, була приготована саме їй.

Щодо роботи членів журі, то вони працювали дуже ретельно і відповідально. Серед них були люди, яких знають не тільки в Україні, але й за кордоном. Це Олена Оганесян - куратор проекту «Параджанов-арт» і Андрій Алавердян - майстер спорту по теквондо рекордсмен «Книги рекордів України» як автор найменшого та найщільнішого в світі ворсового килима. Щоб описати цих людей повністю, мені просто не стає слів. Пані Олена стала для мене взірцем ідеалу жінки. Вона взяла на себе відповідальність за проведення конкурсу, всі проблеми вирішувала самостійно, не боячись втратити щось своє заради блага чужого. Слухаючи її виступи, просто неможливо було не заслухатися. Вони вражали своєю сутністю, цілісністю, своїм повчальним характером. А Андрій Алавердян вразив всіх своєю майстерністю фотографування. Вже опісля конкурсу ми підійшли до нього з проханням прокоментувати роботи учасників. І він так описав кожну з робіт, що в мене самої виникло бажання попробувати себе у фотографії.

Також нам провели чудову екскурсію до історико-архітектурного музею-заповідника «Садиба Попова», що є однією із значних пам’яток історії та культури на Півдні Україні. В. Мєшков детальну розповів про історію цієї визначної будівлі і показав нам найпотаємніші закутки цього загадкового місця.

Всі учасники нашого гуртка були нагороджені дипломами лауреата цього конкурсу, а керівник – подякою на плідну працю в розвитку культури та історії нашого краю. Також ми отримали почесний диплом від Менонітського центру м. Молочанська, який вручили нам гості зі Сполучених Штатів Америки. Це для нас велика честь, адже не кожен удостоєний цієї грамоти.

Отож, на цьому буду закінчувати свою довгу розповідь про нашу поїздку. Враження залишилися незабутні. Тепер я переконана, що наша Україна єдина в своєму роді. На ній живуть приємні, ввічливі, гостинні люди, які вражають своєю дружелюбністю. Конкурс показав нам безліч цікавих речей. Ми гідно представили свій регіон там, в центрі України. Тепер надіємося на запрошення в Київ на урочистості, присвячені святкуванню 1000-річчя від дня заснування Софії Київської.

P.S. Висловлюємо щиру подяку і низький уклін:

О. Оганесяну, Л. Куртікяну, А. Аванесяну, В. Мєшкову,А. Шабатюку, всім організаторам конкурсу-фестивалю, членам журі, органам місцевої влади міста Василівки, відділу освіти Жидачівської РДА Р. Свередюку, керівнику апарату РДА І. Процану, заступнику голови РДА О. Кизимі та голові БФ «Обдаровані діти Жидачівщини» О. Канівцю (за надання фінансової допомоги) і всім тим, хто допомагав нам у такій потрібній справі.

 

Наталя Михальчак,

учениця 11-го класу Піддністрянського НВК.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"