Хтось називає це генетичним кодом, хтось традицією, набутою впродовж тисячоліть, але та наша вишита сорочка, одягнута здебільшого на свято, якимись невидимими фібрами пробирає до глибини душі, і людина перетворюється на очах. Раптом із сірої, непомітної для оточуючих колег по роботі жінки якось незрозуміло як проявляється чарівна особистість, а чоловіки, одягнувши сорочку, стають впевненішими і охайнішими.

А в душі з’являється оте, що нині називається національною ідентичністю. І хто б що не казав, які б аналогії не проводив з традиціями інших народів, ота українська, наша, вишита мамою чи жінкою сорочка дає це відчуття приналежності до великої, талановитої, щедрої і миролюбної нації українців.

Тільки одне не тішить, що останнім часом ми все частіше носимо сорочки, вишиті бездушною машиною. Красиво, та не те. Жінки і матері, вишивайте своїм чоловікам і дітям. Від цього любов і повага в сім’ї тільки прибудуть.

Андрій Давилець.

На фото: у День вишиванки держслужбовці РДА та районної ради були як ніколи святковими.