Передплата друкованого видання на 2020 рік

Індекс видання: 30496

Часопис "НОВИЙ ЧАС"

Тематика: Громадсько-політичні та літературно-художні видання

Мінімальний строк передплати: 1 міс.

Передплатити

Нечитаний Шевченко

Сьогодні не потрібно вчергове говорити про світову славу й велич Тараса Шевченка, його пророчі послання рідному народові. Нарешті варто уже максимально наблизити його заповіти до реалій нашого часу. Коли спитаємо у себе, громади, державної влади: чи справді сповідуємо у щоденному житті і вчинках полишений нам Шевченків кодекс національної єдності, моралі, честі, гідності, любові й ненависті, жертовності й правди? Чи й надалі будемо вдавати із себе «гідних нащадків батька Тараса», рік у рік прикриваючись ритуальним поклонінням генію.

Теперішнє прочитання Т. Шевченка, на жаль, ще залишається в основі своїй «радянським». І, як стверджують сучасні дослідники (справжніх глибоких досліджень не так і багато), творчість Шевченка - «це не художня література, це сакральні тексти, у яких закладено основи українського національного світогляду, самоорганізації і самоствердження української нації в історичній перспективі». Те, що зробив геній Шевченка, цього не зробив жоден представник жодного іншого народу. І через це постать Тараса Шевченка «богорівна».

За свій короткий – 47 років – вік Шевченко встиг створити понад 240 поезій, 20 поем, драму «Назар Стодоля», 9 повістей! У спадщині Кобзаря великий за обсягом щоденник, 250 аркушів, понад 835 живописних полотен і портретів, рисунків, офортів, ескізів, акварелей…

Відомо, що Т. Шевченку встановлено найбільше пам’ятників у світі (1384) на всіх континентах, що більш ніж у чотири рази перевищує кількість пам’ятників навіть російському генію О. Пушкіну.

27 червня 1964 року, коли у Вашингтоні 34-й Президент США Д. Ейзенхауер відкрив пам’ятник Шевченкові, вважається українським днем.

А чи звертає сучасний читач на листопадово-грудневий 1845 року період творчості Тараса Шевченка? Жоден інший період життя й творчості Шевченка-поета, Шевченка-художника не має такої консолідуючої націю сили. Дивлячись на цей період художнього осмислення тогочасної дійсності генієм Шевченка, варто зрозуміти, що «ніхто так широко й глибоко не осмислив багатовікових стражденних взаємин, ніхто не спромігся на такий вичерпний історично-правдивий висновок в оцінці «вічного братерства» українців і московітів», як це зробив український геній.

У 2005 році жоден з творів цього геніального циклу не було допущено до електронних ЗМІ. Не було мовлено по радіо жодного словечка й про самого Шевченка як незламного борця-патріота, як Першого Будівничого України Української («В своїй хаті своя правда, і сила, і воля»).

І в 2015 році було не до Шевченка. Бізнес-патріотизм новітніх націонал-феодалів узяв гору над усіма іншими інтересами: державницькими, національними, культурними. На всіх каналах все мовчали. Про Шевченка не мовиться ні словечка.

А от поява «Кобзаря» весною 1840 року в Санкт-Петербурзі для багатьох людей відразу стала подією на все життя. І та подія з роками зростала все більше разом з іменем Тараса Шевченка, якого називали Кобзарем. «Рідко у світовій літературі можна знайти першу книжечку (у сучасних виданнях – 20 сторінок тексту!), яка пробудила націю, повернула її історичну пам'ять, оживила самосвідомість і будила її у наступних поколіннях».

Сучасний зарубіжний шевченкознавець Г. Грабович повторює: «не робіть із нього ікони». Але дозволимо собі процитувати інших авторитетів, і нехай читач сам зробить висновки про Шевченкову сакральність. А Грабовича за таке його застереження щодо поета домінують сучасні «академіки» на премію ім. Шевченка. «Кобзар» - не книга, «Кобзар» - Конституція України», - висловився Юрій Іллєнко. «Кобзар» - книга, яку народ український поставив на перше місце серед успадкованих із минулих національних духовних скарбів», - казав Олесь Гончар. «Про Шевченка, - говорив 9 березня 1950 р. в Торонто Дмитро Донцов, - треба нині не на святах промовляти, а кричати на вуличних перехрестях. Він (Шевченко. - Авт.) твердо тямив, що – «коли б не похилилися раби», то не стояло б над Невою отих осквернених палат деспотів… Тих, що кували кайдани, - проклинав. Тих, що їх несли покірно, - жалів. Тих, що їх рвали, – любив!» Вже давно «іконострастує» (термін, вжитий І. Салигою) Іван Дзюба, - Тарас Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія його всеприсутності, всезрозумілості і всезнання про нього». Шевченко як явище велике й вічно живе – невичерпний, нескінченний і незупинний.

Тарас Шевченко як віруючий християнин також не уникнув критики за особливість своєї віри в Бога. Так, не відповідає дійсності образ Шевченка-християнина, який нарікає, плаче, благає у Бога поліпшення долі свого народу і своєї особистої долі. Змальовано його нібито рабське упокорення, фанатична віра. Наругою виглядають спроби деяких представників УПЦ трактувати Шевченка як «богохульника». Невідповідним є також представлення Шевченка і як атеїста. А це робили і роблять комуністи, які теж хотіли «притулитися» до Шевченка і нав’язати йому свої погляди на релігію.

Але задумаймося над тим, що пишуть істинні поціновувачі Шевченкового генія: «Бог для Шевченка – Батько, і то Батько рідний. І він до Нього всякі претензії несе і скеровує, як люблячий син до батька. Ці Шевченкові звернення власне синівські, хоч і роздратовані, хоч і неспокійні, але завжди оправдані тяжкою дійсністю… «Кобзар» - це чиста книга гарячих слів, тяжкого горя та смертельної печалі, а то й чорної розпуки». (Митрополит Іларіон). «Шанобливе синівське ставлення Шевченка до трьох осіб одноістотної й нероздільної Трійці. до Богородиці і святих, повага до ікон і особисте малювання ікон, численні рисунки на релігійні теми – все віддзеркалює його християнський світогляд, його віру в Бога. Треба відкинути неправдивий підхід, ніби в поета був неправославний погляд на Діву Марію. Шевченко не богословствував, а просто благоговів перед нею як Матір’ю – і то Матір’ю втіленого Бога, Ісуса Христа». (Дмитро Степовик).

Чи знаємо ми такого Шевченка? Чи вивчають і роздумують над геніальним словом у школі школярі? Вчать, але не так, і мало. Ще декілька десятків років на вивчення творчості Т. Шевченка було більше 40 годи, а зараз удвічі менше. Сучасна школа, на жаль, виховує «нечитальників», аніж шанувальників великого Вчителя і його мови.

Неукраїнська держава нічого не робить, щоб дух українства через Шевченкові заповіти ставав би для української людини тим духом, який охопив народ, як той вогонь з Холодного Яру і сформував його та показав всьому світові як націю, достойну величного імені українського апостола добра.

Негучно влада відзначила 200-ліття від Дня народження Т. Шевченка. За напучуванням «батьків отечества чужого» роблять творчість Шевченка неактуальною, щоб Шевченкове слово не будило свідомість українців. Аби виростало більше невігласів, що не знають свого родства, не мають національних рис. Усе це стримує розвиток української нації, а в майбутньому загрожує перетворенню України в маргінальну державу.

На шостому з’їзді радикальної партії в Галичині (1897 р.) у Львові, обстоюючи українське питання, перешкодою для яких були рідні манкурти та колоніальний уряд, І. Франко промовив фразу: «Хай живуть наші вороги, бо через них ми міцніємо!» Хай бояться наші вороги Тарасових слів:

О Нероне!

Нероне лютий! Божий суд,

Правдивий, наглий, серед шляху

Тебе осудить…

І. ОЛЬШАНЕЦЬКИЙ.


Надрукувати  

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"