М. Дмитрук: Коли нас призначали, президент сказав: «У вас є право на три дзвінки...». Частина II

Ми продовжуємо інтерв’ю в рубриці «Ті, кого народ наділив владою» з людьми, які у певні періоди були представниками виконавчої гілки влади у Жидачівському районі. До вашої уваги продовження розмови із Михайлом Дмитруком, який очолював свого часу Жидачівщину.

Перші проблеми почалися після святкування 50-річчя комбінату. Урочистості проходили у «Папірнику». Михайло Федорович на сцені, його всі вітають, а Бродський і «свита» сидять внизу, збоку, ніби не при ділах. Я бачу, у Бродського іскри з очей летять, його бісить. А то ж приїхала вся «паперова» Україна, вся паперова промисловість. Я після того підійшов до Титикала і кажу: Михайле Федоровичу, відчуваю, гроза насувається.

Так і сталося, звільнили вони Михайла Федоровича. Він пішов на «Дунапак». Окрім того, він тоді був третій чи який раз депутат обласної ради, очолював комісію з промисловості, а головою адміністрації на той час вже був Мирон Дмитрович Янків. Набирає мене по вертівці Янків і каже: «Михайле Юрійовичу, тут мільйонні інвестиції в євро має «Дунапак». Вони хочуть розширювати виробництво, потрібно прийняти рішення міської ради, щоб отримати дозвіл. Там планують не пропустити це рішення...»

Я задзвонив міському голові Михайлу Щуйку, зустрівся з депутатами, всі ніби були не проти. А Бродський створив вже тоді на комбінаті газету «Папірус», і там вони почали «мочити» губернатора, голову адміністрації. А ви ж знаєте, що акціонерами були Суркіс і Медведчук. А хто такий Медведчук?

Після того я дзвонив до Михайла Федоровича і кажу: ну дивіться, почалася війна, ви знаєте, хто сьогодні Медведчук – це голова адміністрації, знаєте, хто його брат у Львові (ред. – Сергій Медведчук був головою обласної податкової). Це вже політика. Янків мені так і сказав: не пройде рішення – можеш писати заяву.

– І що, як голосували депутати міськради?

– Всі проголосували «за», крім одного.

– Голова міськради?

– Ні, інший поважний депутат...

Дзвоню до Львова і кажу: Мироне Дмитровичу, пройшло рішення, все нормально. А він мені у відповідь: ти знаєш, може, й не треба було цього робити...

І вже скоро я відчув, що щось не так: приїжджаю до Львова на нараду, а голова адміністрації «відчитує» мене за показники по Жовківському району. В мене ж то цифри були ідеальні. Починається серйозний тиск і так далі. Тут бачу, вже забирають начальника податкової у Стрию Турчина, у нас – Короташа. Ми з Кухарем на колегії відстоюємо їх, це порядні хлопці, грамотні. Нам порядних не треба, кажуть... Поміняли.

У липні якесь було свято, і знаю, що в голови адміністрації зустріч з молоддю міста Львова. Я сідаю, їду на зустріч до Янківа. В неофіційній обстановці кажу: Мироне Дмитровичу, якщо треба, щоби я написав заяву, ви маєте щось проти по роботі, кажіть, я беру відпуск, пишу заяву. Я знаю, що є список голів, яких треба звільнити або перемістити. Кажіть, що мені робити. Він мені і каже: «Там звільниться місце у Дрогобичі, в Мостиськах, ще десь звільниться, або якщо затвердять голову антимонопольного комітету області начальником західної регіональної митниці, то можна б було тебе пропонувати. Я розумію, що тебе нема за що звільняти, але нині така політика, що треба поступити в партію. Чотири чоловіка вже написали заяву». Я заяви писати не буду, сказав Янківу, і зрозумів, що моя доля «вирішена»... Кажу: добре, Мироне Дмитровичу, я пишу заяву на відпуск. Скажете, що робити. Я поїхав в Ізмаїл на море на тиждень. Зв’язку немає, мобільні тоді лише входили в ужиток. От відпочиваю я, в п’ятницю після обіду набираю приймальню, мене з’єднують з Янківим, а він мало не криком: «Ви в неділю о другій годині маєте бути тут. Буде народний депутат. У Старому Самборі районна рада відправила голову адміністрації у відставку. Я там провів колегію, і ми вирішили, що, крім тебе, ніхто... Ви ще не звільнений з Жидачева?»

Кажу: ми так не домовлялися. Приїжджаю о другій годині, сидить Іван Гаврилюк – народний артист України. Він був пройшов народним депутатом по Старосамбірському округу. Кажу: ми так не домовлялися. А Янків мені: «Та що ти починаєш, вже до-кументи на тебе пішли»...

От я і поїхав у Старосамбірський район. За три місяці там відкрив кордон, і в цьому мені помогли хлопці з Ходорівщини...

– Як так, «відкрили кордон»?

– Тоді там будувався на кордоні «перехід». 15 років будували, вже поляки дали ноту, бо з їх сторони роботи зроблені. Я вник у питання, як завжди, паперова тяганина: треба пройти всі міністерства, підписати погодження. І тут зірки зійшлися: ще коли я був на Жидачівщині, у той час безкоштовно встановлювали лічильники і газ підводили до будинків. Дзвонить мені з Києва чоловік, представляється начальником відділу в Кабінеті міністрів і каже: «Мене звати Орест, в мене живе там теща в Ходорові. Я вас прошу мені допомогти, бо доїдає мене дружина, щоб газ підвести». Я кажу: які проблеми? Сідаю, їду, а то вже канава викопана, лишилося п’ять метрів підключити. Кажу до Чобича: завтра о 12.00 приїжджаю запалити тут газ... Запалили, дзвоню по вертівці, кажу: там ми вже газ підключили. Коли він це почув, каже: «Будь-які питання, що стосується мене, Кабінету міністрів, приїжджайте, допоможу...».Одним словом, він тоді з цими погодженнями в КМ поміг, все зробили, ми «кордон відкрили»...

– Про що жалкуєте, на кого, може ображаєтеся?

– Єдине, про що я жалію, що мало зробив для Ходорівщини, мене просто налаштовували проти Олега Коцовського. Олег патріот Ходорівщини, люди ще зрозуміють це.

– А хто налаштовував Вас проти?

– Були окремі люди, оточення... Десь на нарадах починалися всякі перепалки. Хоча при тому всьому вистачило розуму, що коли були там на «Троянді» на котельні проблеми, ми їхали, проводили разом наради, працювали. Але треба було трохи по-іншому це зробити і ми б були більше зробили для ходорівчан. Я це визнав, ми після того вже зустрічалися дуже багато, обговорювали, вияснювали, хто це робив, кому це було вигідно. Я також жива людина, якісь амбіції є, та й ще досить молодий був. Ми з Кухарем були наймолодші голови адміністрацій на той час.

– Скільки Вам років тоді, до речі, було?

– Майже 50. Коли мене представляли, одна жіночка казала: файний хлоп, але троха вже сивий...

– Добре, тепер скажіть, що вас пов’язує з Гладієм. Казали, родинні стосунки спочатку ваші, потім жінок. Врешті признайтеся, що Гладій «тягнув» Вас кар’єрно?

– Чесно – просто ми разом працювали. Він працював директором на свинофабриці, після того він прийшов у РАПО, я працював начальником управління сільського господарства, потім заступником. Знав мене чисто по роботі. Виробничі, ділові, людські стосунки у нас були, і більше нічого.

– Тобто Ви були в його кадровому резерві?

– Ну будемо так говорити. А тепер про Михайла Васильовича. Хочу сказати, що держава Україна, ми, земляки, надзвичайно недооцінили і недооцінюємо Михайла Васильовича Гладія. Тому що я був свідком цього. Він переконав президента, відомий указ вийшов про прискорення паювання землі. Він його тут переконував, він тут був, його команда. Йшло паювання, це був страшний супротив, це була критика, це було просто неможливо. Але це робилося, не було закону, були якісь інструкції Міністерства сільського господарства чи аграрної політики. У трьох районах немає, певно, села, де б я не був, щоб розбиралися з паюванням, і там було дуже багато ляпів, колізій. Він є батьком реформи землі. Це його заслуга...

– Хто його «з’їв»?

– Ніхто не «з’їв». Помінявся президент, він пішов. Сьогодні він перший віцепрезидент академії аграрних наук. Він для мене Герой України. Йому треба таке звання присвоїти. Чому? Біля семи мільйонів пайовиків. Я в тому числі. Середня земельна частка 2,3–2,5, де 3 га, на Жидачівщині 1,5-2 га. Сьогодні платять за один гектар приблизно п’ять тисяч – порахуйте, скільки для простих людей і для держави. Я так підрахував – це біля 4 млрд грн. Сьогодні нова влада хоче ті паї обкласти податками. Я їм кажу, жорстко кажу: хто повертається до села спиною, воно до нього дупою повернеться. Вони втратять ці голоси.

– Була інформація, що Ви мали змогу повернутися на Жидачівщину.

– Було, в 2010 році. Мені подзвонили. Я кажу: ну не зможу, це не моє. Ми з Сергієм Ковалем говорили, він порядний чоловік. І я кажу: ну, Сергію, я не можу через тебе переступити. Я такий.

– Глибоко в душі образа на когось залишилася?

– Ні. Я сьогодні дякую Богу, що попав на Жидачівщину, що в Стрию працював, що на Старосамбірщину попав. Всюди живуть працьовиті, хороші, порядні люди, спеціалісти. Я можу по прізвищах назвати і начальників, і керівники управлінь, і нинішнього народного депутата, на одних виборах я його серйозно підтримав.

– Якщо десь так подивитися вашими очима, людини, яка має серйозний досвід у багатьох галузях: якби прийшли інші люди до влади за Ющенка потім і після 2014 року, чи можна було би політику і нашу економіку скерувати й направити в якесь інше русло, більш близьке до про-стих людей?

– Кажуть, від особистостей багато залежить. Безперечно, хто керує – це має надзвичайно велике значення. Я не ображаюся на Віктора Андрійовича Ющенка, бо він нас позвільняв заднім числом і не по закону, оскільки ми всі «кучмісти». Але та війна між Юлею і Ющенком призвела до розчарування людей. Люди їм повірили. Я поважаю хлопців зі «Свободи», але у Франківську проєкт вдався, а у нас у Львові не вдався... Чому?

– Що чекає сьогоднішню владу?

– Я десь два тижні назад їздив до Ходорова. Коли я побачив дороги, які будують, коли я зайшов у Ходорів, де все міняють – воду, каналізацію, і коли роблять це, виявляється, від Ізварино, Кропивницького, Умані, це позитивно.

– Дороги ремонтують, а як щодо невдоволення людей їхньою політикою?

– Треба перезимувати, сьогодні прогноз – невдячна справа. Я подивлюся, що вони зроблять з тарифами, як з цього вийдуть. Це дуже важливо. Сьогодні потрібно не на рейтинги дивитися, треба брати антирейтинг. В одному турі президентом ніхто не стане. А в другий тур сьогодні з тих, хто є, єдиний, хто би міг пройти, – то Кличко.

– Чим Ви зараз займаєтесь?

– Я підприємець. Побратими обрали мене заступником голови Народного Руху. Буду допомагати, але сьогодні не бачу в партії, з ким можна би було йти у велику політику. У свій час ми дуже серйозно займалися проєктом Аграрної партії. Але перед виборами партію «рейдернули».

– Чи зможемо ми ще почути і побачити Дмитрука у владі?

– По-перше, треба дивитися у паспорт. Коли в нас створили Нежухівську громаду, я туди пройшов депутатом, став головою земельної комісії, там шість сіл об’єдналося, та зараз це все об’єднали, і, як на мене, це недобре. Важко управляти такою махіною. Час покаже. Поки що Стрийська громада, 43 села увійшли.

– Дострокові вибори будуть?

– До весни точно не будуть. Далі побачимо, бо до Верховної Ради можуть бути.

Андрій ДАНИЛЕЦЬ.

Відео

Презентація нового роману Роксолани Сьоми "Світи суміжні"

Виставка народного одягу Жидачівщини

Виставка "Жидачівщина в полум’ї революції та російсько-української війни"

Народний часопис Жидачівщини "Новий Час"

81700, Львівська обл., Жидачівський район, місто Жидачів, ВУЛИЦЯ ЧАЙКОВСЬКОГО, будинок 1

Тел./факс: 032-393-14-01,

068-506-23-83

Відділ реклами: 093-240-40-56

E-mail: info@newtime.lviv.ua

Головний редактор: Андрій Данилець

Редакційна колегія: А. Данилець, О. Франків

Завідувач відділу: Оксана Франків

Відповідальний секретар: Іван Кофлик

Оглядач: Марія Татчин