Коли народ не має голосу, це відчувається навіть тоді, коли співають гімн.
Архів
Свійський бузько-чорногуз PDF Друк
П'ятниця, 11 червня 2010, 11:11

У сім’ї Лещуків з Антонівки уже рік живе ловець мишей… лелека.

На подвір’ї Лещуків гамірно і весело: кудкудакають кури, гелгочуть гуси, мукає теля, про щось голосять качки, а ще гордо походжає славний лелека-чорногуз. Він небагатослівний, зате від смачненького шматочка м’яса ніколи не відмовляється і постійно нагадує господарям, що це його коронна страва. Як же потрапив цей легендарний птах у сімейство свійських і чому уже рік почуває себе тут, як у своїй тарілці і так люб’язно прив’язався до свого рятівника-вихователя 26-річного Григорія?

 

Поміж густим різнотрав’ям розгулював наш герой. Він вирішив ненадовго відлучитися від своїх нових товаришів. Мовляв, самотужки підшукаю собі їжу, а то щось уже смокче у животі. Господарі, як завжди, на роботі. Отож, не сидітиму без діла.

- А чи можна його зловити? - запитую у пані Ірини.

- Можна, можна. За рік, він уже не боїться людей, скоріш, напевно, самих же лелек, - жартує.

Та на руках «свійський» птах тріпоче щосили крильми, намагаючись вирватись із своєрідної пастки.

- Та він лише в сина Григорія смирненький, пеститься і чекає за це завжди якоїсь смачненької нагороди.

Прикро, що не було рятівника біля лелеки, адже ми б тоді самі у цьому переконалися.

Пані Ірина розповіла, що бузьки на їхньому подвір’ї – це звичне явище. Однак не серед гусей та качок, а на вершечку розлогого ясеня, що уже давно росте біля хати. Лише минулого року чомусь лелече подружжя не забажало бути багатодітним, тому й скинуло пташеня зі свого гнізда.

Григорій побачив, що на гіллі висить маленьке, ледь покрите пухом створіння, яке пищить і просить ласки. Всі спроби повернути лелеченя до гнізда були марними: батьки-лелеки не підпускали до гнізда й на метр. Допоміг у скрутній ситуації сусід, який, побачивши незвичну картину, порадив:

- Не роби цього, бо бузьки малюка все одно не приймуть, заклюють. Так вони часто роблять, коли немає пари або коли є якісь недоліки у здоров’ї птаха.

Та, за народними повір’ями, лелеки наділені природними інстинктами. Тому знають, що літо буде посушливе і велике сімейство не вдасться прогодувати!

Та Григорій не відмовився від лелеченяти. Помітив, що у бідненького крильце поранене, одразу надав потерпілому першу допомогу й підшукав нове «гніздо» - ящик. Накидав туди сіна, поставив на сонячному місці, щоб проміння лікувало.

Тільки матері та найближчим сусідам відомо скільки праці і терпіння чекало на молодого хлопця. Адже, будь-що лелека не їстиме. Кожен день доводилося копати хробачків, ловити жаб. От і насміхалися сусідські хлопці, бо ж не знали, чого це Григорій ганяє по полях і травах. Та коли дізналися, то трохи навіть почали заздрити і по-геройськи оцінили вчинок товариша. Адже лелеки не просто так обирають собі житло, а лише біля добрих людей гніздяться і приносять на крилах щасливу долю. Довелось хлопцеві також часто ходити на рибалку, щоб потішити лелеченя маленькими рибками. Бузьок ганяв за річковими дарами, як за м’ячем. А коли зловив і посмакував, то похитав головою, мовляв, дякую, було дуже смачно. Маленьке пташеня росло, і уже в осінню пору Григорій підкидав свого вихованця, щоб вчився літати. Та лелеченяті це не дуже вдавалося, адже за час, проведений серед свійської птиці і людей, аж ніяк не хотілося літати, лінивство опанувало ним. Та щось таки лелече залишилось…

Нині у Григорія подвійне щастя: у його господі і на ясені бузьки, і серед свійської птиці походжає молоденький годувальник.

- Він літає на поле, але не вище одного метра, - каже пані Ірина, - щоб пошукати усілякої їжі.

Як відомо, лелеки їдять ще й мишей, ховрахів, усіляких комах, а особливо водних, змій, вужів, і приносять користь рибному та сільському господарству.

Поганяє чорногуз по трав’яних полях, посмакує смаколиків і повертається до товаришів - курей, гусей, качок…

Коли господарі випустили лелеченя на подвір’я, воно не розгубилося, а от свійська птиця боялася крилатого. Та з часом його прийняли за свого і тепер дозволяють їсти з «однієї тарілки».

Жінка заганяє чорногуза з поля на подвір’я як і гусей чи курей.

- Ми звикли до нього, а він до нас, - продовжує п. Ірина. - Літати не хоче, бо, напевно, й не може, став важким, адже їсть те, що і свійська птиця. Ловить мишей, щурів, та останніх чомусь вагається проковтнути, лише задушить. У кота Мурка тепер є конкурент. Щоб, бува, часом вони не вступили у бійку, - бідкається жартома пані Ірина.

Спить лелека у стодолі і радіє життю. Син Григорій, дізнавшись, що приїжджали з газети, теж вийшов з нами на зв’язок.

- Мені не важко доглядати за цим птахом. Спочатку була неабияка цікавість: як ростиме, як сприйматиме нове оточення. Ми потоваришували з ним, щоранку він вітається до мене. Тільки прикро, що маю роботу в різних регіонах, по два місяці мене нема вдома. Вихованець відвикає, а потім, як завжди, леститься і просить смачненької рибини. Зимою лелека поводив себе якось вередливо, і піклуватися про нього потрібно було вдвічі більше, - зазначає хлопець. - Коли мене немає, то батьки доглядають, годують птаха, і їм це також приносить задоволення. Після того, як у нас живе це прекрасне створіння, господарство ще краще ведеться і на здоров’я ми не скаржимося.

Отож, правду кажуть люди: де лелека водиться, там і щастя родиться.

Ірина ШАХ.

 

Заборона коментувати статтю

Розцінки на рекламу

Публікації під рубрикою

«На правах політичної реклами»

«Політична реклама»

Номер на 8 сторінок:

1 ст. - 15 грн./см. кв.;

2, 3, 6, 7 ст. - 6,0 грн. /см. кв.;

4-5 ст. – 8,0 грн /см. кв.;

8 - ст. - 10 грн /см. кв.

Друк матеріалів виборчих комісій - згідно договору. .

31. 08. 2018 р.

Затверджую: Гол. Редактор А. Данилець.

Останні коментарі