Коли народ не має голосу, це відчувається навіть тоді, коли співають гімн.
Влада Намагаємось створювати для людей умови, щоб їм було краще, ніж дома…
Намагаємось створювати для людей умови, щоб їм було краще, ніж дома… PDF Друк

Напередодні Дня працівників соціальної сфери ми зустрілися з Олегом Липовим - завідувачем стаціонарного відділення Терцентру у Нових Стрілищах.

 

Якби Олегу Миколайовичу Липовому, сину колишньої «грози району» голови виконкому Дарії Липової, хтось сказав, що він буде завідувачем стаціонарного відділення Жидачівського терцентру, він і сам би, напевне, не повірив. Але життя – воно непередбачуване, і так сталося, що колишній голова баковецької ССП «За волю» сьогодні працює тут, у Нових Стрілищах.

Як сьогодні працюється у непростих умовах, як живуть його підопічні і чим живуть. Про це наша розмова з керівником.

- Як сталося, що ви працюєте у Нових Стрілищах?

- Народився я у Баківцях. Все життя працював у сільському господарстві. Розпочинав із помічника комбайнера, потім закінчив сільськогосподарський технікум, інститут, працював на різних посадах у колгоспі, а у 1989 році став керівником ССП «За волю», яка потім у 2000-му стала ТзОВ «Колос» і дожила до 2007 року.

- А що сталося?

- У господарстві пройшло розпаювання земель. Жидачівська РДА запропонувала мені перейти на роботу завідувачем стаціонарним відділенням Терцентру у Нових Стрілищах.

- І ви от так зразу вирішили змінити фах?

- Ну певні вагання були, але стаціонарне відділення Терцентру - це не медична установа, як дехто вважає, а робота керівника цього закладу - це фактично підтримання господарки на належному рівні. Що, що, а працювати з людьми, господарювати вмів кожен керівник господарства...

- Давайте поговоримо про ваш заклад. Який контингент людей у вас перебуває, скільки пацієнтів, скільки персоналу і яку роботу ви фактично виконуєте?

- Наш заклад досить специфічний. Нині тут перебуває 31 людина. Найстаршій підопічній – 97, а наймолодшій – 47 років. В основному це пенсіонери та інваліди з дитинства. Персонал закладу працює цілодобово і нараховує 21 людину.

- Що найважче у вашій роботі, бо то робота з непростою категорією людей?

- Підхід до людей. Це найважче. Ви добре зауважили, що це непроста категорія людей. Вік, інвалідність, характер. Адже це в основному люди старшого віку. Зрозуміти, почути, послухати, допомогти - це наша робота. І, безперечно, бажано би більшого фінансування, бо хочемо створити людям домашні умови.

- Чому рідні і близькі хочуть, щоб їх родичі перебували саме у вашому закладі? Невже дома гірше?

- Не повірите, але у декого дома гірше. У нас краще і проживання, і харчування, і догляд. У закладі створено умови, коли людям комфортно. А що вдома: родичі, як правило, завжди не мають часу, і фактично така людина перетворюється інколи на «обузу». Буває, люди на кілька днів повертаються додому і вже дома «дістають» рідних: везіть мене назад до Стрілищ, бо мені там ліпше…

- Сьогодні, коли надворі похолодало, які умови у вашому закладі?

- У нас тепло, опалюємо котлом, у кімнатах по троє людей, є телевізор, зручні ліжка. Працює душова, є ванни. І що найголовніше – у нас добре харчування, а це нині дуже важливо.

- Люди, які у вас перебувають, платять за це?

- Так, 75% пенсії вони перераховують на Терцентр.

- Як вирішується питання харчування?

- Згідно з договорами ми маємо підприємців, які надають нам продукцію. Це місцеві фермери, такі як Володимир Ревер, який поставляє овочі. У нас все свіженьке, бо не набираємо багато наперед, а в міру використання вони доставляють нам продукти дуже хорошої якості.

- Чому, на вашу думку, кількість людей, які бажають перебувати у вашому закладі, щороку збільшується?

- У нас ще недавно було 15 людей, а сьогодні відділення переповнене. Цьому є пояснення: економічний стан у державі і немаловажно - умови перебування у нас значно кращі, ніж вдома. Повірте, я був у не одного нашого пацієнта вдома…

А ще, сьогодні все частіше для дітей їх старі батьки стають тягарем. Що б ми не говорили, так є. І тих, хто хоче відправити батьків з дому, стає все більше…

- У зв’язку з процесами децентралізації йде мова про відкриття аналогічних вашому відділень у громадах. Економічно це доцільно чи краще все-таки робити один центр і його добре фінансувати?

- Це вирішуватиме громада. Кажу тільки, що з кожним роком кількість людей, які потребують нашої допомоги, зростає і зростатиме й надалі. Треба рахувати видатки, що ми й робимо разом із керівником Терцентру Ігорем Процаном. Не штука хотіти мати. Зробити можна, але чи спроможна буде громада утримувати цей заклад? На мою думку, для невеликих громад краще, коли буде централізований заклад, як наш, а вони виділятимуть кошти на утримання. Їх голова не болітиме, і відповідальності жодної. Бо відповідальність у нас велика, зважаючи на контингент. А у нас відділення готове, поремонтоване: ми перекрили дах, утеплили, зробили ремонти у палатах, окультурили територію, зробили ізолятор.

- Для реабілітації своїх підопічних які культурні програми ви організовуєте, може, кудись возите пацієнтів на екскурсії, чим вони займаються і чи створено умови для самозайнятості?

- Повторюсь, що серед наших підопічних є люди з особливими потребами, в основному старшого покоління. Транспорту, щоб возити на екскурсії, у нас немає. З організацією культурного дозвілля нам допомагає школа, діти є частими нашими гостями, приходять з культурною програмою, і ми, і наші підопічні їм завжди раді.

Чим люди займаються: хтось малює, хтось читає, вишиває, шашки, доміно грають, зробили капличку і люди мають можливість помолитися та побути з Богом, а у дворі поставили альтанку. Стараємося створювати ті умови, на які люди заслуговують. Ми потрібні їм, а вони нам, бо це наше місце праці. От так разом і живемо.

Розмовляв Андрій Данилець.

 

Передплата

електронної версії часопису

1 місяць – 10 грн.,

3 місяці – 30 грн.,

6 місяців – 60 грн.,

12 місяців – 120 грн.

Замовляйте надсилайте на:

newtime1990@ukr.net

Останні коментарі