Церква в Пчанах мала бути мурованою Друк
Понеділок, 11 липня 2011, 16:49

До 100-річчя церкви

12 липня жителі села Пчан відзначатимуть особливу подію – сторіччя своєї святині. Основні урочистості відбуватимуться 12 липня на празник Верховних Апостолів Петра і Павла, на честь яких і названо церкву.

 

Напередодні святкування ми зустрілися із адміністратором храму о. Василем Попиком, який опікується святинею, дбає про розвиток парафії та духовний ріст парафіян вже понад два роки. Він розповів нам про основні віхи з історії села та церкви.

 

Також багато цікавих історичних фактів можна почерпнути із книги «Літопис парафії у складі сіл Цуцилівці (Вільхівці), Пчани та Волиця-Гніздичівська від найдавніших часів до 1939 року», яку написав та видав львівський краєзнавець Василь Лаба за сприяння о. Василя та небайдужих жителів села.

Пчани розташовані над річкою Тейсарівка, лівою притокою ріки Стрий, за 11 км на південний захід від Жидачева. Село поділене на чотири частини: Нове Село, Старе Село, Липина, Кольонії. Пчани - одне з великих сіл району, його площа 221,9 га, проживає тут 662 чоловік.

Якщо трішки зазирнути в історію, то дізнаємось, що перша згадка про поселення відноситься до середини XV- поч. XVI ст. (1443 або 1515 рік). Воно переживало різні етапи свого розвитку. Його жителі були глибоко віруючі й національно свідомі. Селяни не стояли осторонь найважливіших подій, брали безпосередню участь у відроджені української державності. На згадку про славних синів рідного краю вдячні нащадки встановили символічні хрести – кам’яний хрест односельцям, які воювали у лавах Українських Січових Стрільців, та березовий хрест – в пам'ять про воїнів УПА.

Що ж до історії самої церкви, то її будівництво розпочалося у 1911 році неподалік від старого храму. Коли була споруджена старша церковця, на жаль, не відомо, але простояла вона акурат до початку будови нової. Церковні книги, що бережно зберігаються у храмі, серед них: «Тріодь пістна» (Почаїв, 1744 рік), Євангеліє (Почаїв, 1759 рік), дають нам зрозуміти, що поки почалося будівництво нового храму, щонайменше 150 років селяни молились у старій церкві. Землі для храму пожертвувала жителька села Марія Кончаковська. Померла вона в 1873 році, але згадується, що записала свої землі «Ріписька» та «за Пасікою» церкві.

20 липня 1889 року в церкві був зроблений правий бічний престол, який згодом перенесли до нового храму. В 1895 році придбано до церкви переносний образ Богородиці, гроші на який поофірували Сень Бачин, Дмитро Стриганин та Гнат Кобрин, про що є відповідний напис на образі.

Лише 22 лютого 1903 року місцевий церковний комітет ухвалив збудувати в селі замість, як подає краєзнавець, «дуже старої церкви» нову, до того ж муровану. Але при умові, що вартість будови не має перевищувати 20 тисяч корон (австрійських грошей, що були в обігу до 1918 р.). Планувалося цю суму розкласти на 6 років, а саме будівництво розпочати в 1903 році. Основну і чи не найбільшу пожертву на будівництво храму планував надати місцевий пан А. Мнішек Тхожніцький. Він мав намір дати понад 1/6 коштів, а ще всю цеглу на будівництво. Проте з невідомих причин цього не сталося. Церкву розпочали будувати значно пізніше, й дерев’яну. Старий храм, ймовірно, стояв ще кілька років, принаймні його планували відремонтувати і «тримати для ужитку» до 1908 року.

Згодом нова церква була збудована неподалік старої. Сьогодні про стару святиню нагадує встановлений на місці вівтаря кам’яних хрест із написом: «Крест сей поставлений жертвами парохіян села Пчани для звеличення місця, на котрім через многі літа приносилася безкровна жертва за старанєм о. Марияна Цурковського в 1919 р.».

Церква апостолів Петра і Павла постала за якихось три роки (1911-1913). У 1911 році її відвідав Митрополит Андрей Шептицький, залишивши на пам'ять про свій візит напис на Євангеліє. Як зауважує о. Василь Попик, у А. Шептицького була одна характерна особливість - Митрополит підписував кожну церковну книгу. До храму Митрополит навідувався двічі – другого разу в травні 1912 року.

Довший час, незважаючи на те, що в селі була церква, селяни не мали постійного пароха. Сама парафія була приєднана до Цуцилівської. Проте вже з 1920 року рішенням консисторії офіційно в Пчанах утворили окрему експозитуру. Тобто, як пише краєзнавець, у селі мав бути окремий священик. Про те, як важко було пчанівцям без свого пароха, описано в листі, надісланому Митрополитові Шептицькому: «Ваша Ексцеленціє! Підписані громадяни села Пчани повіту Жидачівського просять Вашу Ексцеленцію о наданє нам священика, бо вже 2 роки як від нас від’їхав священик, а доїжджає тимчасово о. Скоробагатий з Цуциловець, котрий жалується, що єму затяжко сповняти обов’язки в двох парафіях. Рівно ж і для нас се не вигідно, бо Цуциловці від нас віддалені 3 км, а часом случаються конечні потреби священика, а єго на час нема…»

А ось ще один уривок листа: «…Таж наше село Пчани вже давно було відлучене від села Цуциловець. То чому ж той ксьондз цуциловецький до нас приїжджає, бо більше як 10 літ люди чекають на свого ксьондза, та й не можуть ся дочекати. Чи нема ксьондзів більше? Чи що? Правда, він до нас щонеділі приїжджає, але все в полудне, о год 11-ій або пів 12-тої, і то більше Служба Божа читана як співана, і більше відправи нема. Вечірні, ранішнього Богослужіння, молебню до Серця Ісусового, маївки, то мало коли є в нас. А страстей Христових у великий піст в четвер, то в нас єще не було за о. Скоробагатого. То наші діти, молодіж наша, не будуть о тім чути ніколи?..»

Громада, яка старалася про церкву, відсутність пароха дуже болісно переносила. А загалом у Пчанах душпастирювали о. Андрій Малиновський (у 1767 р), о. Іван Царевич (у 1827). о. Іван Дорожинський (1832-1853), о. Купріян Прокопович (1853-1888), о. Филимон Авдиковський (1888-1905), о. Іван Чарторинський (1905), о. Й. Мартинець (1905-1917), о. Василь Хлипавка (1917-1918), о. Мар’ян Цурковський (1919-1923), о. Антін Костирка (1923-1926), о. Іван Скоробагатий (1928-1950), о. Роман Троян (1939-1946), о. Тереняк (1953-1956), о. Микола Волошин (1956-1967), о. Виговський (1967-1969), о. Мирон Настьошин (1969-1979), о. Іван Мигаль (1979-1990), о. Іван Сивак (1990-1998), о. Ігор Задерецький (1998-2007), о. Петро Пиріг (2007-2009). Як бачимо, церква діяла протягом радянського періоду, щоправда, вже як православна (1946-1950 роки). Жодного дня церква не була закрита. В лоно Української Греко-Католицької Церкви повернулася на зорі незалежності України в 1990 році.

Церква споконвіків була й залишається осередком духовності, просвітництва, живим організмом, центром духовного всесвіту людини. Сьогодні, як і колись, при церкві в с. Пчанах засновуються спільноти. Раніше діяли Братство найсвятіших Тайн, Апостольської молитви, Маріїнський Союз. Сьогодні продовжує традицію новий священик, згуртовуючи вірних у спільноти «Діти світла», «Жива вервиця», «Матері в молитві». Цікава традиція впроваджена й підтримується при церкві – діти, йдучи на молитву, несуть із собою живі квіти. Після молебня ці квіти кладуть до підніжжя Матері Божої. Цього року 26 квітня біля церкви встановлено та освячено фігуру Матері Божої, а 14 травня відправлено перший молебень.

Адміністратор храму бережно ставиться до історії села, його святинь, одна до одної збираючи скупі відомості про історію цілої парафії, відновлюючи призабуті пам’ятки, хрести. В цьому йому допомагають вірні.

Оксана ФРАНКІВ.