Любов до Батьківщини не знає кордонів.
Суспільство Чи вирішить проблеми районної медицини відставка головного лікаря?
Чи вирішить проблеми районної медицини відставка головного лікаря? PDF Друк

Наприкінці грудня у Жидачівській ЦРЛ сталася біда – померла породілля… Інформація про цей випадок пішла гуляти по Фейсбуку швидше, ніж медики дали офіційну інформацію. Більше того, жидачівську лікарню і лікарів звинуватили у тому, що вони спробували приховати факт смерті. Цю неперевірену інформацію навіть озвучив на апаратній нараді голова ОДА п. Синютка. І хоч у подальшому місцеві медики пробували всім довести, що ніякого приховування не було, і це доводили законною процедурою, яка описана у відповідних документах, інформаційний привід своє зробив: люди один одному переказували, що «жидачівські лікарі «зарізали» породіллю». Йшли персональні звинувачення на адресу конкретних лікарів, які активно лайкалися, коментувалися і перепощувалися у соціальних мережах. А медичний заклад ще й досі не оговтався від подій, які мали місце у 2017 році, коли у львівській лікарні помер хлопчина Роман Кулак, якому спочатку надавали допомогу у Жидачеві, і саме місцевих медиків звинуватили у його смерті, а тут знову смерть, і знову з вини лікарів…

Головний лікар Богдан Бойчук після цього написав заяву на звільнення. За його ж словами,«щоб лікарня не була заручником негативу, який у мережі останнім часом ллється на жидачівських ­медиків».

 

Настав час поговорити відверто про те, що нині діється у медицині Жидачівщини, і не лише. Менше всього сьогодні хочеться бути на місці головного лікаря Богдана Бойчука, бо він став заручником того, що відбувається в медицині в цілому. Більше двох років тому, після того, як Богдан Петрович повернувся з АТО, його з великою надією на відродження районної медицини призначили головним лікарем.

Жидачівська ЦРЛ нічим не відрізняється від багатьох інших районних лікарень на периферії області. Живемо ж бо в одній державі: одні й ті ж проблеми і біди: з фінансуванням, кадрами, «ніякою» матеріально-технічною базою і, як наслідок, постійним наріканням людей на якість медичного обслуговування. А коли врахувати, що, потрапивши до лікарні, все треба купити, а на харчування… аж по 4 гривні на день, то картина вимальовується далеко невесела.

Роками відсутні кошти на якісь капітальні ремонти, а щось невелике – то лише за «спонсорські та волонтерські» тримають ту «радянську спадщину на соплях».

Богдан Бойчук розпочав саме з наведення ладу: в палатах, відділеннях, будівлі лікарні. І в цьому плані за ці два роки, за словами тих же медиків та пацієнтів, зроблено більше, ніж за багато попередніх років. Тому для мене виглядало досить дивним, чому медики, врешті навіть пацієнти, читаючи у фейсбуці коментарі, «як все погано у їхньому закладі», не спромоглися відповісти або прокоментувати…

Думаю, «америк» не відкрию, коли скажу, що сьогоднішня українська медицина – залишки радянської системи охорони здоров’я (до речі, не найгіршої за організацією надання цієї допомоги) – ледь жевріє. Так, погоджуюсь, що технології у світовій медицині пішли далеко вперед і це прогресуюча галузь. Знаєте, за світ не буду говорити, але спущуся до самого низу, до того простого сільського чоловіка з пенсією 1700 грн, з яких півтори тисячі треба віддати за газ і світло. Бо саме вони є районними пацієнтами.

Все, що від колишньої медицини ще залишилося, стаття у Конституції про те, що ми нібито дотепер маємо право на безоплатну медицину. А ще – розпочата незрозуміла до кінця реформа, напівпридатні величезні приміщення, які сьогодні годі опалити, «швидкі», які після реформи доїжджають за годину на 10кілометрову відстань, і фактично залишкова за фактом система фінансування: на зарплату та енергоносії. І врешті виходить, що безоплатна медицина дається і людям, і державі дуже дорого, а іноді коштує життя… Хоч окремим функціонерам від медицини продовжується досить «кучеряве» життя. Але то не на нашому рівні, тому йдемо далі.

Медична реформа. Чого ходити кругами: вона незрозуміла до кінця самим медикам і чиновникам від медицини, не те, що простим смертним. Люди кажуть: «Попідписували ті договори із сімейними лікарями і що? Та нічо. Як було, так і є. Бо, не дай Боже, щось зі здоров’ям серйозніше – всі їдуть до Львова. Там хоч і дорого, але надія є»…

А в тих львівських шпиталях, забитих на поверхах «чиїмись» аптеками та кавовими апаратами (коли пройти поміж ті апарати важко здоровому, а не те, що хворому), ніхто не переймається запитанням: а кому та копійка капає і ллється?.. Не встигнеш лягти у палату, як вже пару сотень «добровільно» віддаєш на «розвиток» відділення без будь-яких чеків і квитанцій. Що, хтось заперечить? І роками цього ніхто не бачить ні в області, ні в державі.

А що на районному рівні? Всі чекають на «госпітальні округи», які невідомо коли і ким будуть малюватися. Розраховують, що у районі лишиться бодай кілька відділень, бо «сільським» до Львова не вистачає навіть на автобус. Хіба корови та хати продавати?.. Але де нині в селі ту корову знайти?

Зробили з лікарень комунальні неприбуткові підприємства… На початку 20 століття це називали набагато чесніше: «шпиталі», де люди могли дожити віку…

Хто сьогодні лишився працювати на периферії у районах: лікарі передпенсійного і пенсійного віку і кілька молодших, яким скоро «п’ятдесятка». А справді молоді чомусь не йдуть. Вони ладні їхати за кордон у ту ж Чехію і працювати медсестрами й санітарами з лікарськими дипломами.

Це дійсність, справжня дійсність. А якщо до цього ще й додати, що, потрапивши в лікарню, треба «дати» і санітарочці, аби подивилася та лишній раз протерла під ліжком, і сестричці, аби вколола неболяче, а вже доктору в порядку речей. Ніхто не вимагає, але куди подінешся – всі дають. Заклади стали «неприбутковими», а жити треба… Та й ми вже, чесно кажучи, з «розумінням» підходимо до цього, бо у Львові набагато дорожче…

Але вернемося до свого.

Як вище писалося, головний лікар Богдан Бойчук подав заяву про звільнення. Власне заяв було дві: перша тоді, коли стався випадок, а друга – у минулу п’ятницю. Слід зазначити, що після реформування ЦРЛ, коли лікарня стала неприбутковим комунальним підприємством, призначає і звільняє головного лікаря сесія Жидачівської районної ради. Саме голові районної ради і написав заяви Богдан Бойчук. Чому дві? Першу заяву було відкликано, оскільки проти звільнення головного лікаря із посади виступив трудовий колектив лікарні. Що відбулося минулого тижня і що або хто заставив Богдана Бойчука написати ще одну заяву, так і залишається невідомим. Але факт є факт, і у вівторок, 29 січня, зібралася позачергова сесія.

Головний лікар, вийшовши перед депутатами, озвучив свою позицію і мотив, чому він йде з посади. Головна думка: за все відповідає директор, і коли негатив на ньому – він має піти… Проте, у всьому виступі головного лікаря це «добровільне» відчувалося як вимушене. Це бачили і розуміли депутати, тому їх запитання до лікаря були в принципі спрямовані на те, щоб почути справжню причину відставки. Зокрема депутат Микола Шумельда цікавився, як колектив сприймає цю відставку, на що йому відповідав інший депутат Володимир Олексовський, який є лікарем ЦРЛ, що колектив проти. Заступник головного лікаря п.Майданський розповідав депутатам, скільки зроблено в лікарні за головування Бойчука. Депутат обласної ради лікар п. Овсянецький говорив про те, що з приходом на посаду Б. Бойчука з’явилася бодай якась перспектива для медицини району. Проблеми у галузі були і будуть. Як і помилки, в тому числі і лікарські. Але це не має бути приводом для того, щоб йти з посади. Адже за спиною великий колектив медиків. Щоправда, були й інші думки. Так, депутат Володимир Ревер акцентував на тому, що не потрібно робити депутатів заручниками ситуації: «Я вам говорив – не розкидайтеся заявами. Ніхто не заставляв вас їх писати. А події зі смертями, які мали місце з вини лікарів, показали, що не так райдужно у вас в лікарні».

Цікавились депутати і тим, скільки часу у разі звільнення буде тривати призначення нового керівника, чому питання про звільнення не обговорювалося на медичній профільній комісії.

У процесі всього обговорення цього питання безпосереднім учасником зібрання депутатів був Володимир Кулак – батько померлого хлопчика Ромчика. На цьому хочу зупинитися більш детально.

Володимир Кулак не змирився із втратою сина, в чому він звинувачує жидачівських лікарів, у тому числі головного лікаря. Уже близько двох років жидачівська медицина знаходиться «під мікроскопом» Володимира. Благо, соціальні мережі дають можливість поширення будь-якої інформації про будь що. Особистісна біда відкрила багато дверей для Володимира Кулака, починаючи від Президента Порошенка, міністра Супрун і закінчуючи кабінетом голови ОДА Олега Синютки. По відношенню до жидачівської медицини постать Володимира стала «синдромом Кулака» з «ефектом кулака». Думаю, маю право про це говорити, бо особисто знаю Володимира: так сталося, що разом виросли на Журавнівщині. Якщо чесно до кінця, то ні я, ні хтось інший на місці Володимира (не дай Боже ніколи і нікому) не знаю, як би поводився. Проте говорив і Володимиру, і залишуся при думці, що медицина – персональна відповідальність працівників за конкретні помилки. Так мало відбутися після смерті сина Володимира, так має статися і зараз. І ніхто не має права до висновку фахівців вирішувати ступінь винуватості чи невинуватості лікарні і жидачівських медиків в цілому. Йдеться про конкретний випадок і конкретних медиків. На те й було створено комісію фахівців.

У випадку зі смертю Володимирового сина треба сказати теж відверто: головний лікар проявив слабкість. Замість того, щоб виконати рішення комісії, він почав захищати лікарів. Це теж позиція, бо якщо керівник не захищає колектив – то це не керівник. Але «захищати» треба так, щоб в результаті була загальна користь для всіх. Конкретний випадок зі смертю Ромчика розв’язував керівнику руки, щоб почати наводити «порядок» у лікарні: бо люди все бачать, але висловлюються і «б’ють», тільки коли вже боляче. Хто би сьогодні не говорив, що так всюди, але куди діти факти вживання алкогольних напоїв медиками (і тепер спробуй довести, що з п’яним анестезіологом ніхто з лікарів не погодиться робити операцію, а «репутація» є…), дрібні «хабарі» (саме хабарі, бо ті 10–20 гривень, які ми «сунемо в кишеню», саме так трактуються у кримінальному кодексі). Та всі ми то дуже добре знаємо, бачимо, але говоримо лише тоді, коли вже стається біда. Тому, може, «ефект кулака» – саме те?

Щоправда, я не погоджуся із Володимиром, що ситуацію виправить відставка Бойчука. Думаю, що Володимир не гірше за нас всіх бачить і розуміє, оскільки так сталося, що стикнувся із медичною галуззю, яка ситуація в цілому. І правий Ярослав Овсянецький, який говорить, що жидачівська медицина не є останньою ні в районі, ні в області. Але вона може зникнути, коли її регулярно поливати брудом. Бо що тоді у нас в районі залишиться при формуванні тих же округів, коли тільки при згадці про медицину Жидачівщини у Львові дуже «морщаться».

Так. Тепер треба працювати над тим, щоб відмивати і відстоювати свою репутацію. Нас, журналістів, медики запитували, чому не пишемо про них хороше, адже є про що писати, багато зроблено, а всі тільки бачать бруд?.. Наша журналістська позиція: сьогодні тільки якісним виконанням своїх посадових обов’язків, людським ставленням до пацієнтів, згуртованістю ті, хто працює у цій галузі, зможуть щось змінити на краще. А написати – люди самі скажуть і напишуть.

І насамкінець про політику. Бо куди без неї, коли на носі вибори.

Те, що сьогодні керівників медичної галузі призначають депутати, – не є добре для простих людей. Бо там, де присутня політична складова, завжди обирають компромісний варіант. А компромісний – не найкращий. Якби Богдан Петрович був «компромісним», він би сидів на посаді тихенько, відправляв всіх до Львова, а там собі сушіть голову. Можливо б, і не було цих випадків, а якщо б і були трафунки із летальними наслідками (як це є у всіх медичних закладах області та держави), вони б розслідувалися, як це звично у медиків буває, без зайвого галасу. Бо коли медики стають «винуваті»? Коли до того, що сталося, прикута увага громадськості або журналістів.

В силу свого «вибухового» характеру, Богдан Петрович, нажив собі «ворогів» як на місцях, так і в області. Незручний і «не ручний» – це про нього...

Коли голова районної ради Ігор Кос ставив на голосування питання по головному лікарю, депутати мали вирішити: задовольнити чи не задовольнити. Як тільки розпочалася сесія, стало зрозумілим, враховуючи, що на неї прибуло тільки 20 депутатів із 36 і все на грані кворуму, що рішення не буде. Досить було комусь просто вийти із зали – і все. Що й сталося, бо після п’ятихвилинної перерви, яку запросив депутат Роман Баліцкий, у залі «зникли» 2 депутати з «Батьківщини» та УКРОРПу. А загалом на позачергову сесію прибули: 3 із 3 від «Батьківщини», 5 із 5 від «Самопомочі», 5 із 7 депутатів від «Громадянської позиції», 3 із 8 від БПП, три із 5 від УКРОПу, один із 4 від «Свободи» і жодного із трьох від «Галицької партії».

Не було поставлено на голосування і питання, яким депутати мали дозволити голові районної ради одноосібно приймати рішення про звільнення керівника. Врешті було вирішено перенести питання не четвер.

Коли ви читаєте цей номер – депутати знову обговорюють питання відставки головного лікаря. Чи вирішать вони його – не знаю, і скріш за все, думаю, що ні. Проте знаю точно, що яке б рішення не було прийнято, проблеми, які існують і які ще чекають на медиків району, точно не вирішаться. Акцентуючи на персоналіях, ми свідомо чи несвідомо відходимо в сторону від проблем, які потрібно вирішувати у районній медицині. Вирішувати на всіх рівнях, а не тикати з області пальцями на жидачівських медиків. Бо нині ситуація тут, а завтра, не дай Боже, у сусідів. І страшити районних медиків обласними комплексними перевірками не треба: нещодавно були. Ви, обласні очільники від влади і медицини, краще перевірте львівські лікарні. Слабо?

Андрій ДАНИЛЕЦЬ.

 

Розцінки на рекламу

Публікації під рубрикою

«На правах політичної реклами»

«Політична реклама»

Номер на 8 сторінок:

1 ст. - 15 грн./см. кв.;

2, 3, 6, 7 ст. - 6,0 грн. /см. кв.;

4-5 ст. – 8,0 грн /см. кв.;

8 - ст. - 10 грн /см. кв.

Друк матеріалів виборчих комісій - згідно договору. .

31. 08. 2018 р.

Затверджую: Гол. Редактор А. Данилець.

Останні коментарі