Прийомна сім'я, яка стала ближчою за рідну Друк

 

Вони називають своїх прийомних батьків мамою і татом. У цій родині, справді родині, непрості діти з такими ж непростими долями знайшли свою сім’ю і навіть трохи більше, те, чого не купиш за жодні гроші, те, чого не існує у багатьох сьогоднішніх навіть повноцінних сім’ях, - родинний затишок, де панує любов і порозуміння.

А напередодні Нового року і Різдва ще одна дуже приємна подія: спільними зусиллями органів влади та місцевого самоврядування їхньому сину Нестору придбали квартиру в Жидачеві. Ми хочемо розповісти цю неймовірну історію, історію про родину Фастнахтів, яка взяла на виховання дітей, які живуть у дитячому будинку сімейного типу, що у Володимирцях. Справді Різдвяна історія, ну майже казка…

Доля. Вона у кожного своя, і кажуть, що людина народжується, а їй вже все написано…

Чомусь так стається в житті, що одному доля пишеться добра, де у хороших і забезпечених сім’ях вони відчувають материнське і батьківське тепло, отримують якісну освіту йдуть у світи. А потім та ж доля може так повернути - і життя пішло під укіс…

А буває й по-іншому, коли, здавалося би, тобі та ж доля з самого початку дала випробування і хтось ще змалку відчув і голод, і холод, і ніколи мамина рука не погладила по голівці, коли було важко. Та що там погладила: била та мамина чи татова рука, у п’яних угарах серед ночі виганяла з хати, а ті голодні діти, ніким не доглянуті, могли жити разом із собакою в будці, бо псові час від часу все-таки давали їсти…

Чи усвідомлювала Млиниська дівчина Світлана Прокопишин, повертаючись зі Сполучених Штатів, де вона була на заробітках, що стане мамою для стількох дітей?

Те, що буде працювати з дітьми, знала точно, бо дуже любила доглядати за малечею і навіть колись хотіла вступити «вчитися на вчителя». Але тоді не склалося, і довелося стояти багато років за прилавком магазину. Одружилася з хорошим хлопцем Миколою Фастнахтом, музиканта за фахом та покликанням і справжнім господарем за складом характеру. Народилося двоє синів, проте важкі 90-ті заставили поїхати до брата, який вже в той час був у США на заробітки.

Заробітки… Це тільки тому, хто не був там і не пробував того «заробітчанського хліба», вони здаються манною небесною. Але Світлані поталанило на добрих людей за океаном. Доглядаючи їхніх дітей спочатку в одній, потім у другій сім’ї (а діти були в тому числі з аутизмом), вона не просто зарекомендувала себе з хорошого боку, її не хотіли відпускати. Але вдома діти, чоловік, і треба було повертатися.

Уже тоді у Світлани визріла думка доглядати за дітьми або організувати дитячий садок. І, можливо, після повернення ця мрія й збулася б, і це навіть сьогодні для села Млиниськ було би непогано, але доля вирішила по-іншому. Саме тоді з ініціативи Віктора Ющенка розпочалося створення дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ). Тоді ще мало хто розумів, що це дасть, було багато скептиків але була вказівка «зверху», що у кожному районі має бути ДБСТ.

Більше того, для організації будинків сімейного типу виділялися навіть кошти (до речі, немалі, і, як у нас завжди буває, освоювалися вони так, що чимало з того, що було зроблено, довелося доробляти і переробляти вже самим Фастнахтам) і йшов активний пошук сімей, які відважаться на те, щоб взяти у свою родину дітей.

Сім’я Фастнахтів відважилася. Сьогодні Світлана згадує, як було непросто переконати чоловіка переїжджати жити з Млиниськ до Володимирців, де саме й придбали на «фазенді» будинок, як переконувала вже дорослих синів, нащо це їй. Але сталося, як сталося. І 21 липня 2010 року, пригадує Світлана, створилася їх нова сім’я. Спочатку це було 6 дітей із Боринич і Бродівського району, які «вибрали» свою маму і тата. На запитання, як так «вибрали», Світлана розповідає, що все так і відбулося: коли вони приїхали в притулок, саме цих шестеро дітей захотіли поїхати жити до них.

Спочатку, пригадує Світлана, це було дуже непросто: у кожної дитини (це були діти, позбавлені материнського піклування) була своя окрема дитяча життєва історія і психологічна травма: вони не знали, як піти на унітаз, з подивом дивилися на те, як чистяться зуби…

- Наша Юліана мала 2 роки, а розвиток був як на 9 місяців. Про захворювання, які виявились у дітей, ми вже дізналися незабаром. Про що говорити, коли довелось зробити п’ять операцій нашим дітям. Найскладнішу – нашому Нестору.

Нестор «прийшов» у сім’ю Фастнахтів у грудні 2013 року. Хлопчина родом із Нових Стрілищ сім років виховувався у Бориславі в інтернаті. Про Нестора сімю Фастнахтів повідомила Надія Гавдик – керівник служби у справах дітей Жидачівської РДА. Йому виповнилося тільки тринадцять. У Нестора було прогресуюче захворювання: аутопатичний лівобічний прогресуючий сколіоз четвертого ступеня. Якщо простіше, то у хлопця був викривлений хребет, який з кожним роком все ставав більш вигнутим, і у дитини, кажучи простою мовою, розпочинав рости горб. Звісно, його треба було показати лікарям, прооперувати. Але цього зроблено не було, час був втрачений.

Коли Світлана вперше показала його доктору у Стрию Ігорю Курільцю, він «відчитав маму» за те, що так пізно прийшли. А коли дізнався, що це за дитина і як так сталося, пройнявся сумлінням і вирішив допомогти: зв’язався зі своїм товаришем із Франції Іваном Опанасовичем, і за зібрані «всім світом» гроші операцію зробили. А далі був майже рік реабілітації, коли Нестору довелося справді вчитися ходити…

Світлана і нині пригадує, як їхала до Києва, де з Франції передали металевий імплантант для Нестора, як везла ті кульки і боялася, щоб, не дай Боже, якась металева дрібничка не випала. А далі був майже рік реабілітації, коли Нестору довелося справді вчитися ходити… І які всі були раді, коли хлопець твердо став на ноги і, як у тій казці, з «гидкого каченяти» перетворився на справжнього легеня.

Проте доля цій дитині усміхнулася ще раз. Мало хто знає, а більшість і не задумується, як ці діти дають собі раду у дорослому житті. Перш за все, де їм жити, адже не все ж життя перебувати у прийомних батьків.

Світлана це добре розуміла, і з маленьких старалися разом із чоловіком, віддаючи тепло і ласку своїм дітям, вводити їх у непросте життя. Перш за все у сім`ї існує дисципліна в усьому: одяг у шафах, ліжка діти застеляють від маленького, особлива увага особистій гігієні. А ще Світлана сідає щомісяця зі своїми дітьми і розповідає їм про те, на що вона потратила гроші, які надає держава. Світлана вважає, що таким чином вона привчає своїх дітей до порядку у фінансах, щоб, вийшовши з-під материнського крила і втративши підтримку від держави, вони не опинилися один-на-один з дійсністю. Вона, спостерігаючи за своєю старшою…, якій вже 23, мимоволі ловить себе на думці, що та у своїх вчинках копіює її. І це дуже мамі приємно.

Якщо б спробувати написати про цю родину – їм потрібно присвячувати весь номер. Ми ж хотіли вам розповісти про маленьке добро, яке у свій час для цих дітей зробила сім’я Фастнахтів, і це добро сьогодні повертається у вигляді вдячності дітей своїм прийомним батькам. А ще пані Світлана дуже просила передати подяки.

«Наша сім’я щиро вдячна людям, які зробили нашого сина Нестора дуже щасливим. 20.11.2018 року у м. Жидачеві нашому прийомному синові було придбано квартиру. Дякуємо ЛОСуСД (начальнику служби Лису В. та заступнику Хлопецькому Р.), голові Новострілищанської ОТГ Козяр Г., соціальному працівникові Копичин О., усьому депутатському апарату Новострілищанської ОТГ і всім добрим людям, які проявили небайдужість до долі дитини. Для нашої великої сім’ї це яскравий приклад людяності і милосердя, порядності та доброти.

Здоров’я Вам, міцного, довголіття, мирного неба, Божої ласки та благословення.

Велика подяка від дітей директору центру СССМ Тетяні Карабін, яка разом із Сергійком Садовим завітали напередодні Миколая до Володимирців із солодощами та великим тортом «Різдвяна ялинка». Особлива дяка тим, хто готував такий прекрасний смаколик. І дуже приємно, що разом (учителі - діти - батьки) виховуємо у дітей небайдужість до чужої біди, милосердя, людяність. А тому вчасно посіяні зерна добра і дають добрі сходи. Низький уклін Вам, Валентино Павлівно! У Вас прекрасні діти, найкращий 7-Б клас. Міцного здоров’я Вам і Вашим діточкам. Радості, мирного неба, творчих задумів, Божого благословення.

Також ми висловлюємо щиру подяку голові РО «ВО «Батьківщина» В. В. Петрінцю та всім членам цієї партії, які щорічно провідують наш ДБСТ напередодні Дня св. Миколая. Щиро дякуємо за солодкі подарунки, товари першої необхідності та продукти, подаровані дітям з любов’ю.

Висловлюємо щиру подяку народному депутатові Коту А.Б. за щорічні солодкі подарунки для наших дітей.

Хочемо побажати Вам мирного ясного неба, сімейного тепла у Ваших оселях. Міцного здоров’я та довголіття, плідної праці на благо нашого народу та нашої України!

Діти та батьки-вихователі ДБСТ с. Володимирців.

Ми приєднуємося до цих щирих вітань. Робіть добро - і вам воздасться.

Андрій ДАНИЛЕЦЬ.