Коли народ не має голосу, це відчувається навіть тоді, коли співають гімн.
Суспільство «Ягільницька трагедія». І мертві заговорять
«Ягільницька трагедія». І мертві заговорять PDF Друк

Тоталітарні режими нацистської Німеччини, комуністичного Радянського Союзу знищили мільйони українців

75 років тому, 27 листопада 1942 року, німецькі окупанти розстріляли 60 в’язнів чортківської тюрми у полі між Чортковом та Ягільницею, що на Тернопільщині. Більшість з них були українськими патріотами, членами ОУН.

Протягом багатьох років тривали пошуки місця розстрілу. На початку жовтня 2017 року проведено розкопки на виявленому місці масового поховання.

 

Через 75 років з часу трагедії останки розстріляних поховано з усіма почестями та за християнським звичаєм. Чин поховання відбувся 19 листопада. У переддень труни з тлінними останками перебували у катедральному Соборі Петра і Павла у м. Чорткові, де відбулася панахида. Впродовж доби бажаючі мали змогу вклонитися праху загиблих.

19 листопада о 12 год. відбувся чин похорону. Від катедрального Собору Петра і Павла траурна процесія рухалася через площу Героїв Євромайдану, вулицею Степана Бандери до центрального міського кладовища, де поховали невинно убієнних.

27 листопада 1942 року неподалік Чорткова розстріляно 56 українців. Масовий розстріл ув’язнених під Ягільницею нацисти здійснили начебто як акт помсти за те, що 21 листопада член Проводу ОУН Дмитро Маївський під час облави у Львові застрелив офіцера СС Герхарда Шарффа.

За даними офіційного видання Проводу ОУН «Ідея і Чин», серед страчених були як члени ОУН, так і позаорганізаційні українці, серед них священик із с. Жаб’є о. Павло Витвицький.

Розстріляні:

Сатурський Степан, солтис

Мельничук Василь, магістр права

Сельський Роман, інженер

Сорук Микола

Содорук Володимир

Сливка Юра

Магера Богдан, учитель

др. Коссак Олекса, адвокат

Ліцовський Богдан

Тихович Володимир

Тулівський Степан

Парасюк Михайло

Григорович Дмитро, учитель

Левнцький Володимир

Юрах Василь, урядник

Закшевський Стах, учитель

Кушнірик Петро, рільник

Миськів Іван

Станиславів Михайло, директор друкарні

Копач Михайло, складач

Ходорівський Михайло, складач

Пришлюга Іван, складач

Бідованець Теодор, купець

Печерський Михайло, секретар громади

Ревуцький Осип, рільник

Ревуцький Микола, учитель

 

Терлицький Микола, рільник

Бабак Іван, крамар

Змисловий Петро, рільник

Кобелецький Іван, рільник

Гамаровський Микола, рільник

Патик Михайло, рільник

Мельникович Осип, солтис

Мельникович Михайло, рільник

Сілецький Михайло, рільник

Жовнірчук Микола, рільник

Чайка Осип, солтис

Немерівський Осип, рільник

Магур Василь, рільник

Борис Іван, рільник

Васишак Іван, купець

Гаргас Ілько, крамар

Шопт Михайло, рільник

Бурко Михайло, рільник

Сорока Петро, секретар громади

Борис Степан, солтис

Немерівський Степан, рільник

Панчишин Юрій, дяк

Гірняк, робітник

Мудрий Володимир, урядник

Петель Василь, інженер.

На третю добу після каральної акції за розпорядженням Чортківського осередку ОУН селяни з навколишніх сіл привезли на місце розстрілу по чотири підводи землі й насипали могилу, де встановили хрест. З часом точне місце масового поховання загубилося, проте пам'ять про трагедію залишилася. 29 листопада 1992 року поблизу Ягільниці споруджено й освячено пам'ятний металевий хрест. Неодноразово дослідниками робились спроби віднайти масове поховання. Цього року долею випадку вдалося знайти могилу, в якій всі ці роки спочивали останки убієнних.

Серед імен бачимо й семеро наших краян, уродженців та жителів с. Баківців Новострілищанської ОТГ: це Іван Баб’як, Микола Гамаровський, Петро Змислий, Іван Кобилецький, Йосиф Ревуцький, Микола Терлецький та Микола Ревуцький із с. Отиневич. Лише через 75 років родини загиблих дізналися, яка доля спіткала їхніх батьків, дідів. Через 75 років після мученицької смерті розстріляні під Ягільнецею говорять устами своїх живих нащадків.

Степану Петровичу Змислому було всього два роки ,як забрали його батька Петра. З розповідей матері чоловікові відомо, що в 1941 році в їхнє село приїхали німецькі військові, які викликали до сільської ради місцевих чоловіків. Петро Змислий якраз повертався з роботи додому й з цікавості зайшов подивитись, чого це з’їхалось стільки німаків. З того дня рідних він майже не бачив. Хіба через загратоване віконечко тюрем (в’язнів спершу забрали до тюрми в Ходорів, згодом перевезли на Бригідки в Дрогобич і далі в Чортків) час від часу міг бачити свою дружину та інших односельців, які намагалися передати хоч якийсь пакунок для ув’язнених. У той день, як забрали Петра Змислого, в Баківцях арештовано ще 10 чоловіків. Доля чотирьох з них досі невідома односельцям, серед них Івана Липи, троє Терлецьких. В один день арештовано 11 жителів Баківців, додому повернувся лише один - Надольський. Проте чоловік волів, а може не смів розповідати про те, чому та за що німці арештували його та односельців.

Петро Змислий (на фото) лишив осиротілими дружину та трьох дітей, старшому Богданові виповнилось якихось шість років, а найменшенька Марійка народилась за три тижні перед тим, як поблизу Ягольник нацисти розстріляли її батька.

- Мама не хотіла розказувати про ті часи. А від людей знав, що то ніби поляки, як їм казали мазури, видали, вони подали список наших людей. За що забрали тих хлопців, дотепер ніхто не знає. Тато був освіченим, багато читав, співав у сільському хорі, грав на скрипці, - згадує зі слів своєї матері Євдокії з роду Петричко про батька син Степан, який сьогодні з родиною живе у с. Репехові.

- Коли діда забрали, то бабця тільки раз змогла до нього зайти. А більше не пустили, лише до воріт тюрми. Передачі забрали, а її не пускали. Носила до тюрми полотняні бинти, бо хлопців дуже катували. В діда, розповідала цьоця Марійка, були до крові побиті пальці, то тими бинтами перемотували й змащували олією зранені руки. Дід Петро був дуже грамотним, начитаним, грав у сільському театрі, у виставі мав роль Петлюри, за що його в селі потім кликали «Петлюра». Вони мали трохи поля, не були багачами, але й не бідними, то дідо Петро казав до дружини: «Євдокіє, давай продамо трохи поля, бо в нас все одного його заберуть». Так і сталося пізніше. – доповнює слова Степана Петровича Змислого його невістка Катерина.

- Як нині пам’ятаю, я сиділа, а тато шив коням кантарі, зайшов Міхал і каже: «Ревуцький, збирайся до сільської ради». Тато мусів йти. Він був головою «Просвіти». Хто знав, що за ними шукають, ті повтікали, як Горішний, Скрута, - згадує 82-річна Наталія Йосипівна Скотаренко - донька Йосифа Ревуцького, якій тоді було всього шість років. - Тата як забрали, так як його й не бачила. Мама приїхала до Ходорова до тата в тюрму, то в нього всі руки були в ранах. Іванє хотіли привести до тата, щоб побачився з односельцями, то його на носилках принесли, бо мав ноги обварені. То, певно, Івана Липу до Чорткова не забрали, а в Ходорові в тюрмі так і лишився, - міркує жінка про те, чому серед знайдених у братській могилі поблизу Ягільниці немає їхнього односельця Івана Липи. - Дзюба, Василь Скрут, сини священика Марущака Стефко і Владко, Іван Липа, Богдан Терлецький - ті хлопці були в «Просвіті», організовували ОУН. Головою «Просвіти» вибрали мого тата, він часто їздив до Львова по літературу. Але не було де сходитись. У нас в хаті п’ятеро дітей, місця нема. Якось вони всі порадилися і вирішили будувати клуб, клуб - то по-руски, а тоді то була хата-читальня. Всі, хто мав коні, фірами дружно звозили камінь, цеглу. Той клуб, що в нас є, то вони так файно вибудували. Як тата забрали, мама їздили його провідувати, з нею їздив о. Марущак, він клопотав, щоб ув’язнених відпустили. Їх вже мали звільнити, - згадує Наталя Йосипівна події 75-річної давності.

Про те, що батька розстріляли й він лежить братській могилі десь між Ягільницею та Чортковим, Наталя Йосипівна Скотаренко (на фото із портретом своїх батьків) знала всі ці роки. Одного разу на Зелені свята разом з іншими їздила на те місце, де, за переказами селян, було розстріляно їхніх родичів.

«Лісосмуга, в землі вибетонувано клапоть землі, встановлено хрест, на якому 56 імен виписані. Зійшла згори надів, а на полі колосся шумит: шу-шу-шу, ніби хтось перешіптується, аж дотепер проймає дивне відчуття», - ділиться спогадами Наталя Йосипівна.

У 1941 році посеред уроку в сільській школі нацистські окупанти арештували й жителя Баківців, уродженця с. Отиневич Миколу Ревуцького (двоюрідного брата Йосифа Ревуцького). Він лише встиг сказати своїм учням: «Діти, я до вас скоро повернуся». Але не судилося. Разом з іншими п’ятьма односельцями його розстріляли 27 листопада 1942 року. Долі ще чотирьох жителів села досі залишаються невідомими…

26 листопада в церкві с. Баківців спільно молилися за душі невинно убієнних односельчан та жертв тоталітарних режимів.

Оксана ФРАНКІВ.

 

Центр іноземної лінгвістики

Передплата

електронної версії часопису

1 місяць – 10 грн.,

3 місяці – 30 грн.,

6 місяців – 60 грн.,

12 місяців – 120 грн.

Замовляйте надсилайте на:

newtime1990@ukr.net

Останні коментарі