Є тільки один засіб здивувати в Україні людей — заговорити чистою українською.
Спорт Про те як бориницькі футболісти перемогли команду німецьких військових
Про те як бориницькі футболісти перемогли команду німецьких військових PDF Друк

За перших «совєтів» ліквідація всього українського набула системного та масового характеру. У цьому аспекті «визволителі» зі сходу суттєво перевершили своїх польських попередників. Але, ліквідувавши усі надбання, які створювалися десятиріччями, вони взамін нічого нового не запропонували. Про сільський футбол й мова не йде, більшовики не спромоглися до 1941 року навіть чемпіонат області провести, обмежившись декількома пропагандистськими матчами та неповноцінним кубком Львівщини, у якому взяли участь переважно команди з обласного центру.

 

Кардинально змінилася ситуація із приходом німців. Галичина, на відміну від решти території України, була включена до складу генерал-губернаторства з центром у Кракові. А українці отримали досить широкі можливості у багатьох сферах суспільного життя, зокрема у футболі. Достатньо сказати, що за три воєнні роки було проведено два повноцінних розіграші кубка краю, а у 1943 році - чемпіонат (крайова ліга). Але у цих турнірах брали участь переважно міські команди. Однак це не означає, що сільський футбол був у занепаді. Футбольні матчі стали звичним явищем і відбувалися практично кожного недільного дня. А за суперників місцевим командам досить часто ставали команди, складені з ... вояків німецьких та угорських військових підрозділів, серед яких не бракувало вправних футболістів. Зокрема такий футбольний матч відбувся 1943 року в селі Бориничі Жидачівського району (тоді Новострілищанський район). Там на залізничній станції два тижні стояв німецький бронепоїзд. Німці взнали, що в селі є футбольна команда, і запропонували зіграти. Матч завершився з рахунком 2:0 на користь місцевої команди. Обидва переможні голи у ворота суперника реалізував Маланчук Григорій Іванович 1923 року народження.

 

І не завжди двобої завершувалися на користь військових. Але трагедії з цього окупаційна влада не робила, а українці свої перемоги не героїзували. Так, як це зробили комуністи з так званим «матчем смерті», що відбувся у м. Києві під час війни.

Восени цього ж року Маланчук Григорій пішов на війну. Був сапером і дійшов аж до Берліна. Нагороджений орденом червоної зірки. У 1946 повернувся додому, одружився. Подальша його доля склалася трагічно. 1947 року за анонімкою сусіда був засуджений на 10 років і вивезений у Магадан. 1957 звільнився і приїхав до Львова, але КДБ дав йому 24 години, щоб покинути Україну. І знов повернувся у Магадан. Цього ж року до нього переїхала дружина Cтефанія. У них народилося двоє діток - син Богдан і дочка Галя. Помер у 1964 році. У 1991 році був реабілітований посмертно.

Про цей цікавий факт з історії села нам розповів Роман Маланчук, стрийко якого й забив ці переможні голи у ворота німців.

 

Пошук вакансій

Передплата

електронної версії часопису

1 місяць – 10 грн.,

3 місяці – 30 грн.,

6 місяців – 60 грн.,

12 місяців – 120 грн.

Замовляйте надсилайте на:

newtime1990@ukr.net

Останні коментарі