Любов до Батьківщини не знає кордонів.
Особистості
Особистості
25 років служіння Богу і Людям PDF Друк

Чверть століття тому на парафію у село Заріччя прийшов отець Михайло Микитчин. Хто знає ту непросту буденну роботу священика, щоденну і, здебільшого, непомітну, але таку потрібну і важливу? Священичі будні для простих людей уособлюються раптом із недільними літургіями, хрестинами чи похоронами. А як воно є насправді? І чи легка та ноша, бо інколи можна почути «жаль» від когось, що не пішов вчитися на священика…

Спілкуючись з мешканцями села Заріччя, ми почули дуже багато слів подяки на адресу свого «найліпшого» отця. І ця людська любов і повага набагато більше розповідає про цього священика. Отець Михайло не любить багато говорити про себе. Напевно, більше, ніж знає дружина, їмость, а тим більше катехит, п. Леся Микитчин про служіння свого чоловіка не знає ніхто.

 

 
Така армія нам потрібна PDF Друк

«Якщо тобі двадцять і більше, ти не знаєш куди себе подіти, життя так осточортіло, що «тягне на подвиги», - тобі пряма дорога до армії. Такі хлопці там потрібні. Бути воїном – для вибраних!»

Два Мар’яни. Одному 39, другому 27. Цього тижня вони завітали до редакції «НЧ». Наші земляки вже два роки служать в українському війську. Нещодавно підписали контракт з армією, бо вже не бачать себе десь інде.

Слухаючи їх, розумієш - вроджені воїни. На таких тримається армія, на таких, справжніх, заглядаються дівчата: підтягнуті, спортивні, з жорсткими чоловічими рисами, без «понтів». А в глибині відчувається сила, твердість, обов’язок перед батьківщиною і любов до рідних, які чекають їх вдома.

 
Сьогоднішній фермер сподівається на те, щоб здоров’я не підвело… PDF Друк

Про цього фермера і його господарство «Новий час» вже неодноразово писав. Майже рік тому господарство відвідав голова Львівської ОДА Олег Синютка, який перерізав стрічку, і керівники області могли спостерігати, як в Жидачівському районі, попри загальну нестабільну економічну ситуацію в державі, люди, які вміють і хочуть працювати, відкривають нову тваринницьку ферму європейського зразка.

 
Євстахій Іваніцький: "Якщо дивитися на тодішній час сьогоднішніми очима, то тоді було просто" PDF Друк

Задум зробити інтерв’ю з Євстахієм Іваніцьким виник кілька місяців тому, саме після ювілею п. Євстахія. Людина добре відома в районі, особливо для тих, хто працював у сільському господарстві, а на Ходорівщині та Новострілищанщині Євстахія Прокоповича знає більшість мешканців. Як нині живеться пенсіонерам-аграрникам, які, як виявляється, ще не покинули господарку, що болить і чим дихають вони в прямому і переносному значенні?

Саме про це ми спілкувалися з п. Євстахієм, коли зустрілися в Отиневичах у його «Млині» на березі озера. В сім’ї Іваніцьких було четверо дітей. Батько працював мельником на млині, а мама в колгоспі. Вже згодом Євстахій Прокопович, у пам'ять про батька, викупив напіврозвалений той старий млин і на цьому місці, збудував кафе-ресторан, який і назвав «Млин».

Слухаючи за горнятком кави розповіді про «ті» часи, про збудоване, зроблене, придбане, а згодом занедбане, розвалене і недоглянуте, у словах цієї людини я зауважив глибокий біль, але не розчарування. Біль не за тими часами, а скоріше за тим, що ми, українці, створивши такі блага для самих себе, не зуміли їх зберегти і нині тужимося, щоб знову досягнути того рівня, який вже давно у нас був.

Говорили про родину, про здоров’я, зачепили тему свиноферми у Дулібах.

 
Життєві стежки Василя Тріща такі ж різнобарвні, як і фарби, якими він малює PDF Друк

Василь Тріщ народився в Омську. Його батьків у 1947 «привезли» туди, як і тисячі інших українських родин «пособніков …». Проте хлопець отримав художню освіту, закінчивши художньо-графічний факультет Омського педучилища.

Життєві стежки п. Василя такі ж різнобарвні, як і фарби, які супроводжують його по житті. У Ленінграді в аспірантурі він навчався в одному потоці із солістом ДТТ Юрієм Шевчуком. Був час, коли, вже переїхавши в Україну, він працював у Калуші проектантом і художнім дизайнером «кафе шок», де «закази» робили «львівські бандити». Потім була Німеччина, де Василь реставрував антикварні меблі, далі - Португалія, і художник з України навіть виставлявся у галереї у Лісабоні. А сьогодні Василь Тріщ проживає у Старому Селі на Журавнівщині і мріє про відкриття художнього класу, де навчатиме дітей малювати.

 

 
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>

Сторінка 7 з 51

Передплата

електронної версії часопису

1 місяць – 10 грн.,

3 місяці – 30 грн.,

6 місяців – 60 грн.,

12 місяців – 120 грн.

Замовляйте надсилайте на:

newtime1990@ukr.net

Останні коментарі