Є тільки один засіб здивувати в Україні людей — заговорити чистою українською.
Особистості Майстер карпатських краєвидів
Майстер карпатських краєвидів PDF Друк

(До 100-річчя від дня народження народного художника України Зеновія Кецала)

На цей раз розповідь про народного художник України Зеновія Кецала хотів би розпочати зі спогадів. Наша перша зустріч відбулася влітку 1994 року. Тоді пан Зеновій тільки-но відсвяткував своє славне 75-річчя. Переді мною стояв високий, кремезний чоловік, з пишною бородою, у своїй нерозлучній набакір посадженій беретці, з-під якої виблискували допитливі примружені очі. Тепло його широкої долоні відчуваю і досі. Враження було таке, що перед тобою пришелець з епохи Відродження на кшталт Леонардо да Вінчі чи Мікеланджело.

Тоді пан Зеновій був запрошений почесним гостем на Перший світовий конгрес українців, вихідців із Жидачівської землі, на який прибули гості з 9 країн світу. Виступив перед гостями і Зеновій Кецало. Розповідав про своє «табірне» життя у часи більшовицької неволі. Власне з цього часу і зав’язалась між нами міцна дружба, що тривала майже два десятиліття. А з 2003 року, коли я почав працювати у Львівській галереї мистецтв, майстерня Кецала стала моєю другою домівкою. У ній завжди було гамірно, весело і водночас затишно. Сюди сходились письменники й художники, відомі вчені Львова, студенти, авторитетні громадські, політичні діячі України. Якось по-особливому щиро і по-дитячому ніжно горнулась до пана Зеновія молодь. Він був для них і батьком, і дідусем, і другом, і вчителем. А згодом його почали називати лагідним галицьким словом «дзьідзьо». До нього йшли завжди мов на свято. Зеновій Євстахович був гострим дотепником, веселим жартуном і щирим, цікавим співбесідником. До кінця свого життя володів прекрасною пам`ятю, глибоким мисленням, мав богатирське здоров`я, і якби не прикрий випадок – несподівана травма (складний перелом ноги) за рік до свого 90-річчя, то він міг би дуже легко здолати 100-літній рубіж.

Не раз, сидячи довгими зимовими вечорами в його майстерні, зачаровувався його розповідями про мистецтво, історію, літературу, відкривав для себе секрети художньої творчості. І в кожній розмові він мусів сказати щось про Україну. Він жив Україною, переживав за її долю, ненавидів пристосуванців, крадіїв і дуже боявся, щоб Україна не втратила своєї державності. «Москаль,- любив казати пан Зеновій,- нам так легко України не віддасть». Люди його покоління, особливо ті, що пройшли через сталінсько-більшовицькі катівні, пізнали глибоко національну сутність «старшого» брата і тому так часто застерігали нас від байдужого, нерозсудливого ставлення до проблем національної безпеки, що власне і маємо сьогодні.

Понад усе любив пан Зеновій згадувати свої дитячі і юнацькі роки. З якимось особливим трепетом розповідав про дорогий серцю Ходорів, про своє навчання у Ходорівській приватній гімназії ім. Артура Гродгера. Батько хотів бачити сина священиком, але вроджена тяга до малювання була такою сильною, що хлопець, провчившись неповний рік, залишає гімназію і без спеціальної підготовки вступає у 1933 році до Львівської художньо-промислової школи. На той час усі викладачі цього навчального закладу були поляками. Невдовзі талановитий, наполегливий, працьовитий студент-українець з Ходорівщини здобув шану і повагу серед своїх однокурсників і викладачів. З великою любов`ю згадував пан Зеновій своїх перших вчителів Йозефа Старжинського, Йозефа Внука, який пізніше став ректором Варшавської академії мистецтв, Яна Казімєжа, Павла Гаєвського.

Після другого курсу навчання здібного студента Кецала запросили на практику до знаного професора архітектурного факультету Львівської політехніки Яна Генрика Розена, який прославився фресками під час реставрації Вірменського собору у Львові. Молодий художник допомагає відомому майстру - він розписує ікони до костелів у селах Лемківщини, Станіславівщини (Косові, Кутах), в селах Вислі та Ізуполі на Тернопіллі. Багаторічна практика в галузі сакрального мистецтва послужила згодом йому для успішного захисту дипломного проекту – монументальної композиції «Зняття Ісуса з хреста». Це був акварельний рисунок висотою 4 метри. Поціновувачі образотворчого мистецтва згодом назвуть його неперевершеним майстром акварелі.

Цікавими й незабутніми були також розповіді Зеновія Євстахійовича про студентське життя у Краківській академії красних мистецтв, до якої вступив одразу ж після закінчення Львівського художньо-промислового училища в 1938 році. Тоді на перший курс академії прийняли тільки двох українців. Українсько-польські відносини напередодні Другої світової війни були, м`яко кажучи, доволі напруженими. Українська молодь у Кракові гуртувалась тоді навколо «Студентської громади», до якої входили студенти-українці. Тут проводили свої лекції Богдан Лепкий, Володимир Кубійович. До речі, В. Кубійович викладав тоді географію у Краківському університеті.

Друга світова війна застала пана Зеновія у с. Кутах (нині Івано-Франківська область), де він, після завершення першого курсу, розмальовував церкву. Зібрався їхати в Краків, але довідався, що академію закрили. Сестра Іванна (була дружиною рідного брата Ірини Вільди - Бориса Макогона) порадила йти вчителювати. Спочатку він викладає креслення у вечірньому технікумі в м. Бібрці, а згодом працює вчителем креслення й малювання у трьох ходорівських школах – українській, польській і єврейській. «Я дуже хотів продовжити навчання, - згадував пан Зеновій, - і тому вирішив вступити до Київського художнього інституту». Навесні 1941 року поїхав до Києва. Успішно склав вступні іспити. Але замість виклику на навчання одержав повістку з`явитись у військкомат. 18 квітня 1941 року Кецала мобілізовано до лав радянської армії. По дорозі до Харкова побачив страшну картину - тисячі українців, поляків обдертих, голодних відправляли в Сибір на каторгу. Пригадував, як призовники кидали їм свої харчі і як лаялись на них конвоїри. Брудна лайка, плач матерів, дітей, стогін покалічених чоловіків – все це залишилось у пам`яті до кінця життя. Біля Білої Церкви мобілізованих «западенців» посадили в товарні вагони як арештантів і повезли на Урал. Службу в радянській армії художник Кецало розпочав у ранзі «дезертира», бо всіх вихідців Західної України більшовики оголосили зрадниками, роззброїли їх і передали до «стройбатів»(галичан почали брати на фронт аж у 1943 році). Зеновій Кецало опиняється на будівництві магнієвого заводу в Пермській області, в одному із стройбатів. Холод, голод, інфекції, промерзлі землянки спричиняли масову смертність. «Оскільки я,- згадував пан Зеновій, - навчався в Краківській академії і вивчав анатомію, то мене призначили на посаду гробаря. Жорстока іронія долі. .. Копав могили. Спочатку кожному окремо. Власноруч виготовляв хрести, розшукував прізвища померлих, щоб повісити табличку, а під час епідемій викопував великі братські могили і складав у них десятки невинно закатованих».

У серпні 1943 року Кецала заарештували. Звинуватили у зраді Батьківщини. Судили за двома статтями - 58.10 і 58.11. Пункти звинувачення назавжди закарбувались у його пам`яті: «Выходец из западных областей Украины; не верил Сообщениям Совинформбюро; клеветал на советский колхозный строй; делал антисоветские зарисовки; пытался дважды перейти на сторону противника; призывал окружающих к созданию Независимой Украины». Зі звинуваченням довго не погоджувався, але після тривалих катувань – підписав. Хотілось жити. Покарання відбував у різних зонах впродовж восьми років. Судили тільки тому, що був вихідцем із Західної України і навчався у Краківській академії.

У грудні 1951 року політичного в’язня Зеновія Кецала звільняють. Одержавши довгоочікуваний «папірець» про звільнення, він вирушає на рідну землю. Тягар політичного в’язня Кецала тягнувся за ним аж до кінця 1967 року. У цьому році художника реабілітували. Першим, хто зустрів його після ув’язнення, був його учень, нині теж уже покійний, художник Володимир Патик (лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка). Влаштуватись у Львові допомогли друзі. Тут починається найактивніший період його творчого життя. Незважаючи на переслідування й недовіру місцевих керівників, Кецало стає незаперечним лідером та авторитетом у середовищі творчої інтелігенції Львова. Він невтомно працює у різних техніках живопису, графіки, сакрального мистецтва. Наперекір офіційній радянській ідеології, художник їздить по селах Галичини й розмальовує церкви, повертає до життя унікальні твори мистецтва минулих століть. Його талант, працездатність відданість і служіння національній культурі не могли не помітити тодішні корифеї – Леопольд Левицький, Олена Кульчицька, Вітольд Монастирський, Григорій Смольський. Майже півстоліття Кецало постійний учасник художніх пленерів (творчих виїздів) у рідних Карпатах. Його без жодного сумніву можна назвати співцем Карпат, він залишив нам декілька сотень етюдів, великих полотен, замальовок, зберіг на своїх кртинах десятки дерев`яних гуцульських, бойківських церков. Карпати стали найбільшою закоханістю митця, він був неперевершеним майстром ліричного краєвиду. Через усю його творчість сонячною барвою світиться Рідна Україна, яку він по-синівськи ніжно й щиро любив, задля якої жив, боровся і творив.

Було б несправедливо оминути ще одну яскраву грань таланту пана Зеновія. Адже він є автором низки монументальних творів у техніках мозаїки, майоліки в інтер’єрах та екстер’єрах будівель, міст і сіл Львівщини, Тернопільщини, Івано-Франківщини, Волині, Криму, Молдови, Сибіру, Латвії. Кецало – учасник багатьох республіканських, всесоюзних та міжнародних виставок. Художник нагороджений трьома дипломами Спілки художників України, дипломом Академії мистецтв СРСР. У 1990 році Кецало одержує звання Заслуженого художника України, а в 1995 році – Народного художника України. Це далеко не весь перелік його здобутків та заслуг. Зеновій Кецало – художник рівня найвизначніших майстрів живопису свого часу.

У творчому доробку пана Кецала біля 442000 робіт різного жанру. Щедрий на вдачу і талант, він дарував їх сотнями друзям, знайомим, навчальним закладам, музеям. Цінний дар прийняв із рук художника дорогий серцю Ходорів. До речі, тодішній мер Ходорова, а нині голова об’єднаної територіальної громади пан О. Коцовський, багато років підтримував художника матеріально. Між ними була справжня щира дружба. Не забував Кецало і про древній Жидачів. Багато його графічних робіт і досі знаходиться у Жидачівській ЗОШ №2. Чимало його художніх полотен передала уже після смерті мистця дочка Оксана музею Мистецтва та історії Жидачівської землі, які тут знаходяться у постійній експозиції.

Коли у вічність відходять люди такого творчого масштабу як художник Зеновій Кецало, то траєкторія їхнього земного буття опоясує весь народ, його країну, формує національне й культурне обличчя держави. Серед когорти відомих, талановитих художників України другої половини XX – початку XXI ст. чільне місце належить і нашому землякові, уродженцю с. Добрівлян Зеновію Євстаховичу Кецалові. Помер художник 13 серпня 2010 року на 91-му році життя. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі в родинному склепі.

Хай святиться ім`я Його в пам`яті нашій вовіки-віків.

С. РЕВУЦЬКИЙ, завідувач музею заповідника Гетьмана України Івана Виговського.

http://newtime.lviv.ua/index.php/newtime-kultura/2965-2017-03-16-07-37-34

 

Розцінки на рекламу

Публікації під рубрикою

«На правах політичної реклами»

«Політична реклама»

Номер на 8 сторінок:

1 ст. - 15 грн./см. кв.;

2, 3, 6, 7 ст. - 6,0 грн. /см. кв.;

4-5 ст. – 8,0 грн /см. кв.;

8 - ст. - 10 грн /см. кв.

Друк матеріалів виборчих комісій - згідно договору. .

31. 08. 2018 р.

Затверджую: Гол. Редактор А. Данилець.

Останні коментарі