Любов до Батьківщини не знає кордонів.
Особистості Ходити по землі може кожен. Працювати на ній - тільки сильні духом і люблячі землю люди
Ходити по землі може кожен. Працювати на ній - тільки сильні духом і люблячі землю люди PDF Друк

Сьогодні у сільському господарстві можуть вижити тільки сильні за характером ґазди, які навчилися господарювати, освоюють нові технології, планують виробництво, знаходять ринки збуту для своєї продукції і живуть із вірою в те, що та наша держава, якщо навіть і не поможе, бодай не вставлятиме палиці в колеса.

 

Сподіваються в основному на Бога і самих себе й понад усе люблять роботу на землі. Чи легкий той хліб, сільськогосподарський? А ви спробуйте: 3-6 годин у кращому випадку сну, а далі денно і ночно треба працювати, без вихідних і святкових, без відпусток і лікарняних.

Багато з тих, хто починав фермерувати на початку 90-х, кинули цю затію, бо не витримали. Залишилися тільки сильні характером, віддані роботі. Одним з них є Богдан Денькович. Указом Президента напередодні Дня працівника сільського господарства Богдану Степановичу присвоєно звання Заслуженого працівника сільського господарства. Що можна сказати: заслужено заслужений.

Він народився у карпатському селі Задільсько на Сколівщині. У сімї Деньковичів було десятеро дітей: 8 братів і дві сестри. Як каже сам Богдан, батьки були простими робочими людьми і працювали в колгоспі.

Можливо, задатки характеру п. Богдана формувалися саме тоді, у дитинстві, бо, як кажуть, у горах легко дихати, жити важко… Навіть до школи треба було щодня долати п’ять кілометрів. І хоч вчився Богдан Денькович добре, в сімї, де 12 душ, не це було головне, бо на 10-12 штук худоби, яку тримали батьки (а з чого жити?), треба було добре наробитися. На відміну від нинішніх дітей, ті діти вже у 4-5 класах вважалися дорослими і нрівні з дорослими трудилися коло тієї немалої господарки.

Батькам і вчителям школи Степанович дякує понині, бо якщо перші заклали розуміння, що для того, щоб щось мати, треба багато працювати, то другі, вчителі, дали розуміння, що просто працею досягнути успіху важко, треба вчитися. Ось так, після школи він і подався у Вишнянський радгосп-технікум. Навчання подобалося, бо це було «його», тому не дивно, що, отримавши «червоний» диплом, він пішов далі, вступивши до Львівської академії ветмедицини.

90-ті непрості роки: господарства розпадаються, якоїсь державної політики нема. У таких умовах довелося розпочинати працювати у Бузькому районі ветлікарем.

- А як, Богдане Степановичу, склалося, що Ви опинилися у нашому районі?

- Спочатку на Стрийщині, бо так вийшло, що у Лисятичах після розподілу, у господарстві працювала агрономом моя дружина. Довелося і мені перебиратися туди. Там побудував хату і залишилися донині.

У 90-тих займався заготівлею худоби, вивчив і Стрийщини, і Жидачівщину як свої п’ять пальців. У сусідньому господарстві, яке знаходилося у Пчанах, була господарка колишнього колгоспу. Ну як господарка, все, як і всюди, було доведено «до ручки», але, як кажуть, ще було вкупі. Тоді у 1997 році я й вирішив започаткувати фермерство: викупив у Пчанах цілісний майновий комплекс, розрахувався з людьми і потрохи почав працювати.

- З чого розпочали? Що було на господарстві?

- Розвалені стайні і два трактори, на які один з одного знімали запчастини. Розпочав господарювати на 400 гектарах. Сьогодні обробляю 1300 га.

- Сьогодні Ваше господарство одне з небагатьох навіть в області, де поряд із рослинництвом розвивається і тваринництво, що немаловажно – дійне стадо. Як вдалося відродити тваринництво?

- Я ж казав, що десять років працював заготівельником. Добре розумів, що для того, щоб мати можливість займатися рослинництвом, треба обов’язково мати тваринництво. Все розпочалося з перших трьох телят, які придбав у людей. А далі пішло. Це були телята, куплені у людей, але худоба була «сентиментал». Згодом купив 50 голів племінної худоби у Лозинського. Отак із громадської худоби і розпочалось моє тваринництво. Сьогодні у господарстві діють племзавод по волинській м’ясній худобі і племрепродуктор по молочній - «сентиментал», а ще насіннєве господарство.

- І на сьогодні скільки голів ВРХ у господарстві?

- 1300 голів худоби. Молочне стадо зараз збільшую до 270 і 125 корів м’ясного стада. Решта – молодняк.

- Розвивати тваринництво у нинішніх економічних умовах вигідно?

- Я скажу так: є майбутнє у землі, коли є тваринництво, бо хто б що мені не говорив, органіка мусить бути. Ну і тваринництво - це живі обігові гроші, яких так не вистачає у рослинницькій галузі.

- Які ціни на тваринницьку продукцію, враховуючи, що ціна на свинину і курятину піднялася суттєво?

- На яловичину теж виросла. До 70 грн жива вага. Але якби держава вчасно повертала ПДВ?!. А те, що свине м'ясо дорожче від яловичини, це неправильно, бо свиня годується 6 місяців, а щоб вигодувати бичка, треба півтори року… Та я думаю, що ситуація зміниться. Сьогодні практично впав індивідуальний сектор. Одиниці ще в селі тримають худобу.

- Чому люди у приватних господарствах відмовляються від худоби?

- Тут немає нічого дивного. Змінився уклад життя. Корова прив’язує руки до хати. А сьогодні з цього жити не будеш. Молоді кажуть, що це невигідно, а старші вже просто не можуть. Коли я прийшов на господарку у Пчани, паслося 220 штук людської худоби, нині – 24. Корова скоро буде рідкісною твариною. Виживуть невеликі фермерські господарства від 10 корів. Якщо держава знову ж таки обернеться обличчям.

- Тваринництво - це попри продукцію ще й органіка. Сьогодні, коли всі хочуть «чистої» їжі без пестицидів і ГМО, скільки органіки вноситься у грунт у Вашому господарстві і який ефект це дає?

- 150 гектарів, з розрахунку 10 тонн на гектар. У мене розроблено план-схему полів, проведено аналіз грунтів, і де є потреба, там і вносимо органіку.

- Скільки в середньому корова дає молока?

- 20 літрів. У мене практично зараз йде розтел, а корови будуть доятись взимку. Так сплановано, бо взимку ціна нормальна.

- Два роки тому до Вас приїжджало керівництво області на чолі з головою ОДА Олегом Синюткою, коли ви відкривали молочну ферму. Сьогодні добудовується ще одна. Я бачив, вона ще більша від попередньої. Молочний напрямок будете розвивати?

- Безперечно. Молочне стадо з відкриттям нової ферми збільшую до 270 голів. Умови утримання - це величезна справа. Якщо вони будуть добрими – буде приріст, а значить, і дохід. А для цього потрібно робити не просто реконструкцію, потрібно будувати нове, сучасне технологічне. Ви ж бачили, в яких умовах перебувають наші корови, телятка: тепло, просторо, світло, гаряча вода, чистенько.

- Матеріально-технічна база. Ви розпочинали з двох тракторів. Якщо говорити про техніку, що у Вас сьогодні є?

- Вся техніка, що мені потрібна: 2 голландські комбайни, 8 сучасних тракторів, нещодавно купили новий за 4 мільйони. Мені вистачає. Помагаю дрібнішим фермерам.

- Що цього року, окрім нового трактора, вдалося придбати чи збудувати?

- Дві сінажні ями, силосну яму об’ємом 3000 тонн кожна. З нового року молочне стадо не буде випасатися. Це невигідно. Якщо на корову треба 50 соток на випас, то на гектарі я можу тримати три корови… А з гектара посіву я візьму у рослинництві значно більше. І по друге – нема людей пасти корови. Платимо, годуємо, а людей немає… Я планую купити 2-3 хати у селі і запрошу кілька молодих сімей з наших карпатських країв. Іншого виходу немає. А ті будуть працювати, бо життя у горах важке.

- Скільки сьогодні людей працює у господарстві?

- 37 чоловік. Люди нині - це велика проблема. Людей не вистачає. І, як не парадоксально, люди не хочуть працювати навіть за пристойну зарплату. Ті, що здібні до роботи, виїхали за кордон або знайшли себе вже в чомусь, а ті, що лишилися, – це або тунеядці, а ще гірше, любителі випити. Зарплата у нас від 5000 грн. Нині за ці гроші на «Ліоні» треба добре наробитися. А людей нема.

- Окрім людей, яка ще проблема в галузі?

- Нестача обігових коштів і затримки з поверненням ПДВ. Це взаємопов’язано. От у серпні ми через збій у комп’ютерній системі невчасно здали звіт, і держава не повернула нам 1млн. 300 тис. грн. ПДВ. Добре, наша вина, що невчасно, але візьміть штраф, може хоч частину, але не всі кошти. Бо це фактично зарплата людям за 3-4 місяці.

- З боку держави яка підтримка?

- Тільки відшкодування по кредитах, не більше 200 тис. грн у рік. Обіцяли під будівництво дотацію – три роки нема нічого.

- На вашу думку, якою мала б бути державна підтримка сільгоспвиробника?

- Щоб заохотити, треба давати дотацію на умовну голову ВРХ, як це було, приміром, п’ять років тому. Здав штуку – півтори тисячі дотації. Сьогодні цього немає. Нині пора вже зрозуміти, що приватний сектор у молочно-тваринному виробництві втрачено назавжди. Майбутнє за фермерськими господарствами, а їх розвиток потребує державної підтримки.

- Чи плануєте збільшувати площі під сільськогосподарські угіддя?

- Ні. Ще 200 гектарів пасовиськ планую доорати, і все? 1500 гектарів досить для такої господарки, як у мене. Я за 5 років жодного разу не був у відпустці. Робочий день розпочинається о 4-5 годині і до пізньої ночі. Це неправильно. Яке б здоров’я не було – людина теж має ресурс. Мені скоро 50. Треба трохи починати думати про себе.

- Як співпрацюється з владою?

- Є повне порозуміння. Чесно плачу податки і допомагаю чим можу громаді. Дороги місцеві ремонтуємо, школа, церква.

- Майбутнє сільськогосподарського виробництва в чому?

- У ринках збуту. Треба старатися йти до покупця напряму без посередників. Тоді і продукція буде якіснішою, і дешевшою. Якщо посередники в мене беруть худобу по 53 грн, то продають по 70. Як кажуть, на пустому місці, без затрат вони на кожному кіло заробили 17 грн, на одній штуці - 9 тисяч. Хіба це справедливо? Ну і треба все ж таки розвивати переробку. Планую ставити апарати в районі і напряму продавати своє молоко людям. Ви подивіться, сьогодні перероблене молоко у магазині коштує більше 20 гривень за літр. А в мене закуповують по 10 грн.

- Чи зміниться ця ситуація найближчим часом?

- Поки що йде все в гіршу сторону.

На мою думку, в сільському господарстві майбутнє не за крупнотоварним виробництвом. Холдинги приїхали, посіяли, потім зібрали і поїхали. Їх нічого більше не цікавить. А як жити людям на місцях, куди і до кого прийде місцева влада за допомогою? До мене. І я поможу, бо я тут, на місці, і нікуди не поїду. Якщо б держава сьогодні «включила передачу», з розумінням підійшла до підтримки аграріїв, тих, хто місцевий і виробляє продукцію, а не просто експортує і є перекупником, за 5 років нас не можна було б впізнати. Ми будемо в п’ятірці країн по виробництву сільгосппродукції. Нині до мене приїжджають іспанці і хочуть купувати худобу. Де ми, а де Іспанія, і їм це вигідно. А чому нам в Україні невигідно?

- Який цьогорічний розрахунок по паях із людьми?

- 5% на вибір. Хто гроші бере, хто зерно, з ким розплачуємося послугами. До свят даємо муку, звертаються люди - ми йдемо назустріч.

- Галицький уклад споконвіку був таким, що батько хотів продовження своєї справи і, як правило, бачив то в дітях. Денькович молодший продовжить справу тата?

- Думаю, що так. Донька у мене лікар, син має фінансову освіту. Думаю, що з часом він продовжить мою справу.

- Ви задоволені тим, як склалося життя?

- Так. Я роблю роботу, яка мені до вподоби. Я зранку встаю і хочу працювати. А коли поле зеленіє, а на фермі корови і телята ситі й доглянуті – то справжнє задоволення.

- Яка у Вас мрія?

- Я вважаю, що за своє життя, дякуючи Господу, я досяг всього, що запланував. Мрія? Напевно, зробити до кінця так, як я розумію господарку, добудувати відгодівельний комплекс і організувати переробку продукції. Нині до мене приїжджають з Франції, Канади, Іспанії люди, треба, щоб господарка виглядала достойно, бо це імідж, і тоді з тобою хочуть працювати. Я кажу, що працювати в сільському господарстві, тим більше на себе, можуть не більше 3 відсотків людей. До того треба вродитися. Вчитися - це одне. Треба мати до того хист. В іншому випадку – це мука і себе, і людей, і худоби. Ну і, безперечно, треба мати здоров’я.

- Як склалася доля братів і сестер?

- Всі восьмеро отримали вищу освіту. Восьмеро, бо двоє померло. Всі собі в житті дали раду. Ми дружні. У Самборі брат власник базару, наймолодший - священик на Луганщині, один живе в Росії, сестра – головний бухгалтер у будівельній фірмі, друга –вчителька, ще один брат лікар, інший ветлікар. Батьків вже немає, а ми двічі на рік з’їжджаємося до батьківської хати, щоб побачитися.

- Люди, які допомогли стати Вам тим, яким Ви нині є. Були такі?

- Так. Я маю справжніх друзів. Кажуть, «не май сто рублів, а май 100 друзів». Треба мати і 100 рублів, але справжні друзі важать набагато більше. Нема трактора – є трактор, нема солярки – є солярка. Я не кажу, що це просто так, але коли є ті, хто виручає, коли треба, - це дорогого коштує. Я їх дуже ціную і сам стараюся бути надійним другом.

- Яке у Вас хобі, на відпочинок часу нема, але чи встигаєте щось, крім роботи?

- Для мене моя господарка - це хобі. Справді, часу дуже бракує. Люблю полювання, їжджу до себе в Карпати. Читаю в основному літературу аграрного спрямування. Без цього нині вести господарку неможливо. Технології йдуть вперед шаленими темпами.

- Яку рису в своєму характері ви б виділили як таку, що допомогла і допомагає у Вашій нелегкій роботі?

- Як би це не звучало – впертість. Я по-доброму впертий чоловік. Не вийшло нині – завтра вийде. Я йду до кінця. І тому мені вдається. А маю я, мають мої діти, родина і люди. Так влаштоване життя.

Цей рік для господарки Деньковича був досить врожайним. Пшениця дала по 88 центнерів, овес – 50, озимий ячмінь – 65, ярий– 50. Врожайність сої склала -3,5 ц, кукурудзи – 13, ріпаку 4 центнера з гектара.

Андрій ДАНИЛЕЦЬ.

 

Центр іноземної лінгвістики

Передплата

електронної версії часопису

1 місяць – 10 грн.,

3 місяці – 30 грн.,

6 місяців – 60 грн.,

12 місяців – 120 грн.

Замовляйте надсилайте на:

newtime1990@ukr.net

Останні коментарі