Є тільки один засіб здивувати в Україні людей — заговорити чистою українською.
Особистості Ігор Костирко: «Я часто бачу Франка в собі, хоч це дуже голосно сказано»
Ігор Костирко: «Я часто бачу Франка в собі, хоч це дуже голосно сказано» PDF Друк

Прізвище Ігоря Костирка знає, мабуть, кожен мешканець району, якому більше 30. Був час, коли Ігор Григорович займав у районі найвищі посади, був головою райдержадміністрації, працював на керівних посадах на паперовому комбінаті, а ті, хто трохи старший, має стосунок до господарки району, пам’ятають ще, що він очолював агрокомбінат «Дністер».

Він один з тих небагатьох у районі, хто має науковий ступінь доктора економічних наук і сьогодні є професором ….З ним цікаво спілкуватися. Останнє інтерв’ю з п. Костирком було у нашому часописі більше ніж 10 років тому. Тим цікавішими будуть думки і погляди на події, які з того часу відбулися.

 

Корінний жидачівець, з діда-прадіда, як сам п. Ігор каже, продукт місцевого виробництва, закінчивши економічний факультет Львівського університету, молодий спеціаліст дуже не мудрував із вибором місця роботи, маючи під боком Жидачівський комбінат. Далі рік армії і знову паперовий комбінат. Там молодого і настирливого хлопчину помітили й запросили на роботу у відділ економіки і праці московського інституту, який працював при Міністерстві лісової і паперової промисловості. За 5 років роботи здобув серйозний досвід, і молодого фахівця кличуть у райплан заступником голови райвиконкому (головою була Д. Липова). А далі був агрокомбінат «Дністер» - директор з економіки і генеральний директор. Після розпуску агрокомбінату Ігор Григорович працював у селянському банку «Дністер», потім знову паперовий комбінат –фінансовим директором. У 2001 році з комбінату Костирко йде головою Жидачівської РДА. У 2005 він знову повертається на комбінат, працює ще два роки, після чого переходить у Дубляни на викладацьку роботу.

 

- Оглядаючись назад на ті посади і ділянки роботи, на яких Вам довелось працювати, скажіть, де Костирко сформувався як керівник, фахівець.

- На комбінаті. Коли я тільки прийшов на паперовий, усі посади економістів були зайняті, і мене відправляли в кожний цех на підміну-заміну. Я знав економіку кожного цеху. Тоді з частин мені легко було бачити ціле. Так доля розпорядилася, що тоді я пройшов цю трудову школу. І ще одне: я дуже задоволений вибором своєї професії, це моє, я маю розуміння того, що відбувається, як відбувається і як собі з цим дати раду. А це дуже важливо мати задоволення від того, що ти робиш. Дехто вважає, що економічні професії – це «сухі» професії, а мені вона дозволяла творити. Але, як я зрозумів, для того, щоб творити, треба бути на якомусь щаблі ієрархії. Друге – треба, щоб тобі довіряли. Пригадую кризу на паперовому комбінаті, коли грошей не було по півроку, суцільний бартер, рвуться зв’язки, тоді Титикало мені довіряв, і ми втримали підприємство. Було проведено реструктуризацію, створювались дочірні підприємства, що підтримували головне виробництво, яке було по вуха в боргах, без обігових коштів. Сьогодні, коли ми говоримо про цей період, то для одних це були дуже погані роки, а для мене, як економіста, у ситуації, коли в державі все переходило на ринкові рейки з планової економіки, це був дуже цікавий час.

- Скільки років Вам тоді було?

- Я з 1950, рахуйте, сорок з копійками. А до того наприкінці 80-х ми створили агрокомбінат «Дністер».

- Створення агрокомбінату - це чия ідея?

- Горбанюка, першого секретаря. Він прийшов до нас з Києва, де був секретарем ЦК компартії. Ентузіазму море, і йому хотілося показати роботу. А часи ви пам’ятаєте які були: перебудова, Горбачов. На Кубані створюється перший агрокомбінат «Кубань». Горбанюк то вишукав десь і вирішив тут теж таке зробити. Вийшла постанова Кабінету міністрів про створення чотирьох агрокомбінатів в Україні. Маючи добрі зв’язки у Києві, ми були тими одними з чотирьох.

- Важко було потрапити в цей, нинішніми словами, «інноваційний проект»?

- Ні. Всі побоювалися, це було щось нове, не зовсім зрозуміле.

- А як ви потрапили в агрокомбінат?

- Я працював в райплані, і ми з Горбанюком стикалися по роботі. За логікою, економічним директором комбінату мав бути хтось, хто працював у сфері сільського господарства. Але Горбанюк тоді дивився далі, йому треба було економістів, здатних мислити масштабно. У нас у райплані сходилися всі галузі: і сільське господарство, і промисловість, і будівництво, дороги, банки. А агрокомбінат і задумувався як багатогалузева структура. От він мені й запропонував.

Коли почали створювати «Дністер», до нас почали приїжджати з Києва науковці, фахівці, які підказували, вчили, допомагали. Тут на місці писали інструкції, як це має бути. Ніхто ж не знав, як то робити. Так я їздив в «Кубань», але одна справа бачити, як воно вже працює, а інша – створювати з нуля. Мало сказати – треба було з усіх підприємств і відомств перетягнути підприємства, які об’єднувалися в агрокомбінат. Попробуй було у Укоопспілки, яка була «монстром», забрати заготконтору. Банки впиралися, ніхто не хотів йти назустріч. Ми вирішили створити свій банк, бо навіщо проводити свої гроші через Ощадбанк, даючи йому заробляти на нас, коли така структура як ми може мати свій банк.

- Створити банк - це була чия ідея, Горбанюка?

- Ні. Банк - це була моя ідея. Тоді якраз почали відкриватися комерційні банки, і я запропонував, мене підтримали. Це було дуже важко зробити, надворі – радянський Союз, кінець 80-х. Ми поїхали з Павловським – бухгалтером агрокомбінату, повезли документи в Москву, в госбанк СРСР. Там теж: «Какой такой крестьянский банк, зачем?..». Але зареєстрували з надією, що ми скоро «помрем». Ситуація змінилася, Союз розпався і Україна отримала незалежність. Ми тоді приїхали до Києва перереєстровувати «Дністер». Пам’ятаю, приїхав у банк «Україна», зайшов до Ющенка (а він тоді керував «Україною»), пояснюю, що нам вигідніше і простіше робити розрахунки з суб’єктами господарювання через наш банк. А він: «Навіщо це вам, ви не знаєте, що це таке, господарюєте і господарюйте, а в банківську систему не лізьте»… Ну ми тоді Ющенка проігнорували і все-таки банк перереєстрували.

- Скажіть, агрокомбінат - це структура, яка могла жити, чи це був виклик часу і щось тимчасове?

- Цим шляхом пішли сьогодні всі агрохолдинги. Уявіть, всі стосунки суб’єктів господарювання сходяться в одному місці. Ми створили свою страхову компанія, яка займалася страхуванням ризиків у с/г виробництві, банк, інформаційний центр, де стікалася вся інформація, і багато чого іншого. Сьогодні, дивлячись на це, скажу - ми тоді випереджали час, і, можливо, це одна з причин, чому агрокомбінат не прижився. Не було середовища, ми були як острів.

- Ви об’єднали навколо агрокомбінату багато суб’єктів господарювання. Чи опиралися керівники, чи хотіли голови колгоспів вступати в агрокомбінат?

- Зовсім не упиралися і хотіли співпрацювати. Це був спосіб звільнитися від системи, і всім було цікаво. Розкривалися нові можливості. Як було, наприклад: колгосп заготовив капусту, здали в заготконтору райспоживспілки, приходить весна, списують «природні» втрати. А де заробити? Списують 25 % і роблять папери, що пішло на «корм худобі». Так було з м’ясом і всім решта. З створенням агрокомбінату ситуація змінилася. Ми всі були одне ціле. А як можна «заробляти» один на одному? Прибуток теж був спільний, і це зацікавлювало і виробників, і тих, хто збуває продукцію. Це закладався початковий механізм ринкових стосунків. Супротив був зі сторони управління сільського господарства, бо ми порушували «монополію», яка існувала. Супротив був з боку директорів переробних підприємств, бо вони мали свої міністерства і відомства, які не хотіли їх відпускати. Але Горбанюк «пер», у Києві нас підтримували, і ми працювали.

- До якого часу функціонував «Дністер»? Коли почався розпад?

- Десь до 1991. Створилася Україна, до влади на місцях прийшли місцеві люди, і у них було бачення, що то породження «тоталітарної системи», а значить, воно не має права на життя. Нова влада не мала впливу на голів колгоспів, а ми мали. Це чисто політична причина розпаду. Економічно там нічого не було такого, щоб це все ламати. Зібрали збори, підняли руки - і все.

- Часто собі задаю запитання, чи була можливість зберегти ту досить міцну і ефективну господарку, яка створилася за радянської системи. На вашу думку – могли зберегти?

- Могли гіпотетично, якби ті, хто прийшов, не на місцевому, на загальнодержавному рівні дбали про Україну. Дивіться, що вони думали, коли ламали систему: заберемо колишніх, а далі воно якось буде, бо до цього часу було… Кравчук. Він міг прийняти політичні рішення, щоб цього не допустити? Знаючи характер Леоніда Макаровича – ні. А вже безпосередні, господарські рішення, які призвели до руйнації системи, - це був наслідок відсутності політичного рішення зберегти. Як прориває дамбу – дуже важко зупинити потік води. Не було тих, хто управляв процесом, і це був стихійний хаос.

Усвідомлено робилося у сусідів, у Польщі. Бальцерович розумів це, і поляки управляли процесом. А стартували з позицій у кілька разів гірших, ніж українські… Людей не було, які б мислили по-іншому. Не було бачення, що робити. Просто йшли за течією. Все пішло стихійно, а потім еволюційно. Чому сьогодні маємо величезні агрохолдинги – не було політики з боку держави, не було обмежень і законів, які б регулювали ринок і не дозволяли його монополізувати. Натомість створилися величезні структури, які вже самі почали впливати на політиків і політику шляхом великих грошей.

- За чим жалієте, що було хорошого з того, що знищилося?

- Є дві речі, які, на мою думку, треба було робити інакше: багато було людей, яких новій українській владі, що прийшла у 1991, треба було «прихилити» до себе. Всі ж були за Україну. Це ж місцеві люди. А тоді поділили на «колишніх» і «нових». Всіх колишніх треба «нагнати»?!. Цього не треба було робити. Принаймні не поголовно. Бо нових ще не було. Тим самим було загублено багато кадрів, які могли ефективно працювати на добробут України. Може, вони не були би такими «показними патріотами», але на державу вони б працювали добре. І друга помилка в тому, що, не розуміючи, що господарка сама по собі, вони спробували впливати на неї шляхом нав’язування «кадрів», які були деколи зовсім не до господарки. На мою думку, якщо б сьогодні був збережений агрокомбінат, ситуація у районі і з районом виглядала б цілком по-іншому.

- Побутує думка, що Костирко розробив схему приватизації комбінату. Як воно було насправді?

- Я би так не сказав. Комбінат був стратегічним державним підприємством. Увага до підприємства була з самої гори. Як я вже казав, у 90-х для підприємства настали важкі часи. Треба було щось робити, змінювати, бо в іншому випадку комбінат міг чекати крах, як це відбулось з багатьма потужними підприємствами держави. Інвестор не міг прийти, бо на стратегічних підприємствах це заборонялося, а самим вийти із кризи ми не могли. Треба було позбавлятися статусу, і було прийнято рішення йти на приватизацію. Тоді віце-прем’єром був наш Пинзеник, який пішов нам назустріч. Він посприяв тому, що постановою Кабміну було виведено комбінат із списку стратегічних і включено у список на приватизацію. Думаю, що це треба було зробити ще раніше.

- 2001-й рік, Ви фінансовий директор. На комбінаті нові власники. Керівника підприємства Михайла Титикала «попросили». Пригадується, тоді розгорівся скандал між ЖЦПК і «Дунапаком» через відкриття гофроцеху. Кажуть, нові власники в особі Рубана тоді «зробили» Вас головою РДА, щоб цей конфлікт локалізувати. Як все було насправді?

- Така історія мала місце, і, можливо, мене призначили головою РДА, щоб вплинути на ситуацію. Цей конфлікт - то є наслідок конкурентної боротьби. Позиції «Дунапаку» на той момент виглядали сильнішими, бо це новітнє підприємство, з іноземними інвестиціями, західними технологіями. А це краща якість продукції, зменшення затрат. Для нас це була загроза втратити виробництво гофротари на паперовому комбінаті, а значить, вивільнення людей. Там був серйозний конфлікт, був задіяний посол Угорщини, це вже був київський рівень. Треба було щось робити. І хоч роль місцевої адміністрації є побічною у цій конкретній ситуації, бо від наших рішень нічого не залежало, але, щоб якимось чином конфлікт «загасити», мені запропонували посаду голови РДА. Я погодився.

- Робота у держорганах. Ви були «держслужбовцем» ще в радянській системі. Як вам працювалося на посаді голови?

- Я вважаю, що то була звичайна робота, яку треба було робити, коли ти хочеш щось робити. Бо як не хочеш – будеш сидіти, проводити наради, час від часу їздити по району, щоб тебе бачили. Робили те, що могли. Для мене було важливим, щоб та інституція працювала для району. Так співпало, що в той момент можна було щось зробити. Доступ до губернатора був, бо були добрі стосунки. Пригадую, тоді міністр Кирпа мав серйозні позиції, ми вийшли на нього і врешті закінчили довгобуд –жидачівський міст. Користали де могли, їздили, на місці не сиділи. Оголосили, що будуть розподіляти автобуси - «Школярики», і ми вже у Львові з листом серед перших. Люди працювали, кожен на своєму місці, а я тільки спонукав людей до праці.

- Для Вас робота в держорганах щось принесла?

- У робочому плані ні, бо, як уже казав, пройшов добру школу до того. Навпаки, я боровся з недоліками державної машини, яка гальмувала розвиток.

У матеріальному плані 300% - нічого, бо все, що я маю і мав, здобув ще до того: акції паперового, сирзаводу, Кохавинки. Поширив хіба коло знайомств серед керівників.

- 2004-й рік. Помаранчева революція. Ви представник системи, яку вибудував Кучма. Після перемоги на всіх керівників «системи» посипалося. Натомість Ви відійшли досить спокійно, зважаючи навіть на те, що вас ліпили до СДПУ. Як так вийшло?

- Той період був складний. Невизначенням позицій, бо для мене завжди було і є наріжним, що це моя держава, а моя держава – це моя хата, де живу я і мої діти. Складно було в іншому, що люди на місцях здебільшого не розуміли причини цих процесів. А були люди, які керували процесами. Вони налаштовували проти нас.

Для мене це був об’єктивний процес, який давав шанс на зміни в державі, єдине, що я знав, а вони зі мною не погоджувалися, що лідер не той… Я говорив тоді: я - за, але не з тим чоловіком… Ющенко випадково потрапив у політику. Я казав це тоді і повторюю зараз. Сьогодні багато хто зі мною погоджується. Якби тоді хтось серйозний, з тою підтримкою, як у Ющенка, очолив країну, ми би уникли багатьох потрясінь і жили не так як нині. Зміна влади - це не зміна особи, це зміна способу мислення. А тоді я, на другий день після інавгурації Ющенка, поїхав до губернатора і написав заяву на звільнення, оскільки вважав і вважаю, що з новою командою мають приходити нові люди.

- Що мав зробити Ющенко, на Вашу думку?

- Головне. що не зробив, – не поміняв систему політичну. Треба було вернути владу людям. Люди цього хотіли. А це дуже просто: закон про відкликання депутатів, зняття недоторканності, Закон про імпічмент, виборність суддів. Цього не було зроблено тоді, цього не зроблено і нині, після другого Майдану. На всіх рівнях. Влада має знати, що вона виборна і підзвітна. Депутати мають боятися людей, служити їм, а не бізнес робити, прикриваючись мандатом і недоторканністю.

- На вашу думку, який політичний устрій найбільше підходить українцям, бо у нас прагнення до демократії йде поряд із потребою «німця з нагайкою»?..

- Демократія - це розуміння того, що ти мусиш виконувати Закон. Це захист меншості, а не воля більшості і нехтування думкою меншості. Досвід Януковича показав, до чого призводить нехтування думкою людей.

- Нинішній президент Порошенко зробив висновки? Чи туди ми рухаємося?

- Економічно – не туди. Політично – теж багато запитань. А з другого боку, з тої когорти, що нагорі, вибирати Президента нема з кого. Великий плюс Порошенку – міжнародні зусилля. Це правильно. У господарці – неправильно: далі комсомольці продовжують лінію комуністів. Принципових речей, які б міняли систему, не робиться. Зроби судову реформу і відміни недоторканність для всіх. Далі піде…

- Як вважаєте, децентралізація до чого призведе?

- Задум правильний. Недобре – не відбулася зміна психології і ментальності в головах людей. Сьогодні чую, що найбільше досягнення децентралізації це 50% додаткового бюджету. Ну дістали ви гроші, але розуміння того, що це наші гроші, громадські, ми всі разом маємо визначати через своїх представників депутатів, куди і на що їх витрачати, звітувати про витрати, бути відповідальними – цього ще немає. Який контингент залишився у наших селах? Пенсіонери. Де ті 25 – 40-річні, які мали б бути зацікавленими, куди і на що витрачаються громадські гроші? За кордоном або перебралися до міста. А це сприяє тому, що системна корупція пускає корені глибше, до територіальних громад.

Наука називає таку ситуацію - криза людського капіталу. А що робить держава, щоб зберегти людський капітал? Поки що нічого… І це серйозна загроза існуванню держави.

- Ви не бідна людина. У свій час мали бізнес. Займалися виробництвом. Сирзавод, пекарня. Що спонукало продати виробництво? Відсутність перспективи?

- На сирзаводі з’явився новий власник, який запропонував мені нормальну ціну, і я вклав кошти в «Оселю». По пекарні, головна причина - ми не змогли знайти керівника. А конкуренція у цій галузі серйозна – виживають ті, хто має мережу збуту. Ми програли конкуренцію. Тому пішли з цього ринку. Маю акції паперової фабрики в Кохавині. Там все добре, серйозний керівник Титикало, який інвестує у розвиток і працює на перспективу.

- Ви себе зреалізували як керівник, науковець, Людина? Якби Вам сьогодні ще запропонували піти у владу, Ви б погодилися?

- Так.

- А де Ви себе бачите?

- У парламенті. Я би ще хотів там попробувати. Є знання, є розуміння і бачення, як і що треба змінювати. Але нинішня система виборів така, що нормальна людина не потрапить туди, їм потрібні тільки ті, хто буде служити системі.

- Якщо б сьогодні Вам задали запитання: назвіть з кілька прізвищ людей в районі, які внесли лепту в життя району і є , як кажуть, знаковими і впізнаваними, - кого ви б віднесли до таких?

- Може будете здивовані, але я розпочав би з Петра Брича, не тому, що він багаторічний секретар райкому, а через те, що у нього, як у нікого, було розуміння людей. Він їх знав, вимагав, цінував. Це не кожному дано.

Напевно, такою знаковою фігурою є Титикало, чоловік, який дуже наполегливий і вміє досягати мети. Ревуцький Степан – чоловік, мудрий, розсудливий – нереалізований. Він прийшов у складний час і був стабілізатором між старим і новим. У господарці – це Іваніцкий Євстахій Прокопович, вроджений газда, поміркований чоловік. В освіті навіть не знаю хто. Можна сказати про Марію Турченяк, бо є речі, які робилися нею, і це відклалося на розвитку району. Хоч багато чого робилося неправильно.

- Ви на свій вік досить добре виглядаєте. Це харчування, спорт. Яке у Вас хобі?

- Здоровий спосіб життя. Багато ходжу пішки. Щодо хобі, то люблю читати. В основному економічну сучасну літературу.

- А художню?

- Пробував читати Дереша, Андруховича. Прочитав. Нещодавно перечитав «Борислав сміється» і сам дуже сміявся. Який Франко мудрий і недооцінений нами чоловік. То недолік не лише нашої системи, а й усіх систем, які не сприймають людей, що мислять скоріше, ніж сама система. То трагедія тих людей, бо їх не розуміють. Наскільки Франко випереджав час. Він говорив, а вони не розуміли, про що він говорить. Мало того, що не розуміли, а ще й палиці в колеса вставляли.

Я часто себе бачу у Франку, хоч це дуже голосно сказано.

Розмовляв Андрій ДАНИЛЕЦЬ.

 

Центр іноземної лінгвістики

Передплата

електронної версії часопису

1 місяць – 10 грн.,

3 місяці – 30 грн.,

6 місяців – 60 грн.,

12 місяців – 120 грн.

Замовляйте надсилайте на:

newtime1990@ukr.net

Останні коментарі