Любов до Батьківщини не знає кордонів.
Особистості Юрій Досяк в Репехові мріє відкрити реабілітаційний центр для учасників АТО
Юрій Досяк в Репехові мріє відкрити реабілітаційний центр для учасників АТО PDF Друк

Вирвався з Іловайського котла смерті, перебув 119 днів полону, а сьогодні взявся за відновлення дідівського обійстя у с. Репехові, на якому хоче започаткувати власну справу та допомагати побратимам і їхнім сім’ям.

Юрко Досяк, доволі успішний у Львові юрист та адвокат, громадський діяч, не зміг байдуже спостерігати за подіями, що відбуваються у його країні. Спершу на Майдані, згодом добровольцем у зоні АТО робив те, що мав робити справжній громадянин, воїн, – будував громадянське суспільство, захищав державність.

У 2014 році Юрій Досяк у складі добровольчого батальйону «Донбас» брав участь у боях за Мар’янку, Попасну, Лисичанськ.

29 серпня для Юрка особливий день. У 1984 році він з’явився на світ, а у 2014 році – чудом вижив з-під шквального розстрілу російських військових на виході з Іловайська. Про війну Юрко розповідає охоче. Не жартома називає літо 2014 найкращим у своєму житті, але не воліє, щоб щось схоже повторилось.

Юрко радо зустрів мене на подвір’ї, яке успадкував від своїх дідуся та бабусі. Великий двір, сад, в якому вже достигають сливи та груші, пасіка, хата. Незабаром тут кипітиме робота, а сьогодні чоловік охоче розповідає про свої плани та напередодні річниці трагедії під Іловайськом міркує, чи можна було її уникнути.

- Днями оприлюднили висновки розслідування Іловайської трагедії. Що ви скажете про це?

- Лейтмотив цих розслідувань - що винні російські війська. Воно то так. Але вже в 20 числах було відомо про те, що на територію зайшли російські війська, наше командування не могли не знати цього. Коли ми потрапили до росіян у полон і ночували на баштані біля Старобешева, то в полі стояло 18 самохідних артилерійських установок. Їх неможливо було не помітити, а ще були танки і багато всього.

Іловайськ – це великий транспортний вузол, тому його так важливо було взяти, це шлях підвозу боєприпасів до Донецька. Якщо б тоді втримали Іловайськ, ми вже в Донецьк були б зайшли. А так нас оточили з усіх боків, замкнули кільце.

Дві дороги ведуть з Іловайська. На той момент невідомо було, куди їхати: де ще наші, а де вже не наші. Колона шикувалась у Новопіллі, в загальному десь до тисячі людей. Автобуси, дві вантажні машини, легкові машини, мотоцикли, що тільки не було - такий собі цирк шапіто, а не військова колона, кілька танків і кілька БТРів. Власне вся зведена колона, яка виходила з Іловайська, - це батальйони «Донбас», «Дніпро», криворізький спецназ, 40-й батальйон. Пам’ятаю, дають команду, що батальйон «Донбас» останнім іде, навіть не сказали «замикаючим», а «останнім».

Тут починається мінометний обстріл. Колона хаотично починає рухатися по дорозі, розділяється на дві частини. Наша заходить у хутір Червоносільське, де всього 5-7 хат, на висоті над селом стоять російські війська, причому стоять вже десь днів зо три. Бо вже встигли танки по башню окопати, зробити позиції, пристріляти. Починається з усіх боків обстріл. Ми якось між тими хатами закріпилися і більше 30 годин вели бій. Підбили загалом біля 10 одиниць бронетехніки. І це пішки з РПГ. Стрілецька зброя була ефективною до певного моменту. Потім росіяни просто підтягнули «Нони» (самохідні артилерійські установки) і почали рівняти село із землею. Немає можливості відстрілюватись чи героїчно загинути. Було прийнято рішення здаватися у полон. Половина людей, які були в нашій колоні, так і залишилась там, хтось пропав безвісти. Офіційно подають тільки поза 150 осіб.

Це помилка командування. Могли всі сили стягнути в Іловайськ і тримати його не гірше ніж Донецький аеропорт. Тоді було б хоча зрозуміло, за що стільки людей загинуло.

31 серпня українських військовополонених, серед яких і Юрія Досяка, російські військові передали ДНРівцям. Довгих 4 місяці наші хлопці перебували в підвалі донецького СБУ. Напівголодні, без можливості зв’язатися з рідними, без жодної інформації ззовні. Лише двічі полоненим вдалося вийти на зв'язок із рідними і повідомити про те, що живі. У грудні 2014 року відбувся перший великий обмін полоненими. Після більше як півроку розлуки Юрко зміг обійняти своїх дружину та дітей. Тепер жартує, що був за кордоном, у ДНР.

- Літо 2014 року було найкраще літо в моєму житті. Не знаю. чи хотів би ще одне таке, але це реально було прекрасне, фантастичне літо. В одному місці були зібрані люди, об’єднані однією метою. Завжди нас переконували, що українці - це хліборобська нація, мирна і все таке. Я ж вважаю, що це наслідки совкової пропаганди, попри хліборобів серед українців завжди був клас воїнів. Досліджував свій родовід, і в кожному поколінні завжди хтось служив або у війську, або воював на війні чи перебував підпіллі.

На цій війні ми були з братом Мирославом. Але він їхав як лікар. Його не цікавила зброя, хоча йому автомат дали раніше, ніж мені. (Сміється). Приїхав добровольцем, хоча був визнаний непридатними до військової служби. Але тоді, в 2014 році, можна було різними правдами і неправдами попасти на війну. Це був такий дивний рік, коли на ВЛК (військово-лікраська комісія) ті, хто проходив комісію, погрожували лікарям, коли ті писали, що «непридатний». Всі хотіли на війну. Сьогодні такого нема і не знати, чи буде.

Після повернення з полону Юрій Досяк пробував далі займатися юриспруденцією, громадською діяльністю, балотувався у депутати до Львівської міської ради. Разом з однодумцями організували та запустили Центр надання послуг учасникам бойових дій. Та після того, як виник конфлікт з міською радою щодо того, хто має очолити цей центр, Юрко відійшов від справ. Сьогодні більше часу проводить у Репехові та поруч із сім’єю, обживає дідівське подвір’я й працює над втіленням ідеї про власний прибутковий бізнес.

- У якийсь момент настало певне розчарування в людях. Почав думати, чим займатися в подальшому. В той період, десь півроку до того, бабця померла. Подвір’я досить швидко почало приходити в запустіння. Почав частіше сюди приїжджати, не давав йому зарости хаморіттю. Спершу зародилася ідея робити тут невеличкий бізнес на виготовленні домашньої їжі. Почав ремонт разом із побратимом. Під час того, як став більше часу тут проводити, помітив, що мені легше. Львів - то досить специфічне місто, місто-карнавал. Виходиш із гарнізонного храму в центрі міста, де висять таблички з фотографіями загиблих, виходиш на вулицю - і потрапляєш у карнавал, альфаджас-фести. Це дуже сильно дратує. Від цього дуже сильно емоційно розхитуєшся, робишся дратівливим. Я не можу сказати, що в мене були якісь жахіття війни чи ще щось таке, бо я йшов туди вмотивовано. Натомість мене дратувало те, що відбувалося тут після повернення, коли розумієш, що переважній більшості людей байдуже, що триває війна.

Помітив, що тут, у селі, мені легше. Це є місце мого щасливого дитинства. Тоді подумав, якщо це допомагає мені, то, можливо, ще комусь стане в нагоді. Почав розробляти концепцію того, що можна тут зробити. Наприклад, пасіка тут завжди була. Пам’ятаю, дідо міг без рукавиць йшов до роя, і бджоли його не кусали (в Репехові та околицях Петра Досяка згадують як доброго ветеринара). Мені в дитинстві не дуже то все подобалось, завжди сміявся, коли мені казали про роботу в селі, на землі, бо моє ім’я з грецького – землероб. А тепер захотілося повернутися.

У приміщенні комори, планує Юрко, буде сироварня, а також ковбасна мануфактура, де готуватимуть сиров’ялене м'ясо, ковбаси, в саду збудує сушарку. Поки шукають гранти та пишуть заявки, самотужки з допомогою друзів, рідних робить ремонт приміщення. Також мріє про теплицю, де вирощуватиме зелень, салат, базилік, помідори для готування соусів та спецій. Коли бізнес вийде на самоокупність, планує відкрити тут хоча б 4-5 робочих місць та організувати центр для фізичного та душевного відновлення учасників АТО і їх сімей. Навіть назву для нього придумав - «Благодарний Еродій» за Григорієм Сковородою.

Також Юрій планує долучатись до життя в громаді. Його називають ідеалістом, романтиком. А хіба не такі змінюють світ на краще?!

Оксана ФРАНКІВ.

 

Центр іноземної лінгвістики

Передплата

електронної версії часопису

1 місяць – 10 грн.,

3 місяці – 30 грн.,

6 місяців – 60 грн.,

12 місяців – 120 грн.

Замовляйте надсилайте на:

newtime1990@ukr.net

Останні коментарі