Коли народ не має голосу, це відчувається навіть тоді, коли співають гімн.
Культура Закулісся народної культури
Закулісся народної культури PDF Друк

Ми звикли про культуру говорити або добре, або ніяк. Але високі, патетичні слова не можуть приховати те, що є насправді. Через тотальне недофінансування закладів культури, часто непрофесіоналізм і байдужість самих працівників у громадах клуби, чи тепер ми їх велично називаємо Народні, доми стоять пусткою, часто обшарпані й холодні.

 

Звісно, є приємні винятки, про які хочеться говорити, хочеться розповідати про людей та громади, яким не байдужий завтрашній день, їхні традиції та звичаї, надбання їхніх батьків. Тож у них варто черпати натхнення.

 

Андрій Фастнахт зустрічає мене на порозі клубу, якраз завершив вставляти шиби у побиті вікна й збирає інструменти. Він тут за директора Народного дому, а ще за художнього керівника, електрика, штукатура, покрівельника і ще бозна кого. Такий собі і швець, і жнець, і на дуді грець.

Будівля Народного дому в с. Млиниськах вражає своєю монументальністю як для звичайного сільського клубу. Такого приміщення ви, навіть якщо й шукатимете, навряд чи знайдете ще в нашому районі. Будівля і зовнішньо, й внутрішнім наповненням призначена для культури, мистецтва. Заходиш: величезне фойє, зліва - гардеробна, справа - малий зал для урочистих подій, трохи далі зал на 300 глядацьких місць. А сцена! Ця сцена з оркестровою ямою – це мрія кожного драматурга, збудована для справжніх театральних вистав, на ній мали б ставити українську та світову класику. Через коридор кінобудка, світлиця народного побуту, на другому поверсі теж безліч кімнат, одна з яких править за більярдну. В цій же будівлі велика, простора гімнастична зала.

Але все це безбожно пропадає, поволі руйнується. У глядацькому залі порізані вибитими шибами обтягнуті дерматином крісла. Ще в 90-х роках буревій видув величезні вікна (2х4 м), й уламками скла понівечено кілька рядів. Сяк-так вікна вдалося забити дошками, фанерою, крісла так і залишилися. Коштів, щоб їх відновити, не було. У кількох місцях протікає покрівля, найгірша ситуація у тій частині, де зараз знаходиться бібліотека.

Цьогоріч будівлі 30 років. Більше як 2000 кв. м і лише двоє осіб обслуговуючого персоналу – це власне директор Народного дому та прибиральниця. Щоправда, на початках 90-х років тут працювало троє: ще була посада й художнього керівника, яку в 1988 році зайняв щойно випускник Дрогобицького музучилища, за освітою вчитель музики Андрій Фастнахт. З того часу так і залишився тут працювати, останні кілька років – директором.

- Деякі кімнати не знали побілки ще від радянських часів. У гімнастичному залі ліхтарі розбиті, а ремонтувати коштів немає. Звісно, хочеться сказати, що все гаразд і культура на належному рівні. Але то далеко не так.

Раніше з дискотеки збирав кошти, за них робив побілку. Коли була можливість збирати кошти на спецфонді з дискотек, здавав у сільську раду по 4 тисячі гривень.

Зберіг що міг. Приміщення величезне, здане в експлуатацію у 1987 році. Здали в експлуатацію з умовою, що колгосп доробить. Так і лишилось. Як я таке величезне приміщення маю довести до пуття, коли виділяють копійки? Що можу тут сам зробити - те й роблю. Карооке влаштовував, концерти. Проект пробував писати, щоб кошти виділили на перекриття даху. Є приватні фірми, але до деяких і на поріг не підступиш. Скільки звертався і до одних, і до інших — безрезультатно. Замкнене коло.

Покрівля затікає. Стару дахівку з району сам возив і нею латав діри як міг, мені за то ніхто не платив. Попросив хлопців помогти, мусів їм заплатити знову ж із власних грошей. Лажу сам, підбиваю, латаю. Керівник відділу культури каже: «Ти чого лізеш, не дай Боже впадеш, хто буде відповідати?» А хто полізе? Чекати, поки завалиться як у Дев’ятниках? Скажіть, як робити, як вийти з положення?

Не раз беру свої гроші й несу, дещо сільська рада виділить, не коштами, а матеріалами, і то добре.

У залі урочистостей сам помалював стіни, вікна і двері вставила сільська рада десь два роки тому. Зі старих хат люди віддавали скло, то вставляв, де побиті шиби. Ринви покрали давно, задня стіна затікає. Кажуть, запустив. Інші дорікають: «О, він вдома поробив, а тут запустив, дітьми прикривається». Дайте мені чим робити, разом станемо і зробимо. А дітьми я ніколи не прикривався (п. Андрій 10 років разом із дружиною Світланою є батьками-вихователями у володимирцівському будинку сімейного типу для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування. - Авт), а хто не вірить, хай сам спробує.

Яким чином то маю втримати? Підвали тут величезні, тільки дощі - в них стоїть вода, мусів електрику вивести звідти. Тут мали працювати майстерні. Покійний вже Богдан Семенович Нагірняк, ще коли працював у будівельній організації, казав, що обслуговувати клуб мали 17 чоловік, а є один. Чудово розумію, та й інші мають розуміти, що клуб - то не церква, і не школа, ніхто сюди кошти не приносить. А догляду потребує, й одна чи дві людини самі тут ради не дадуть, потрібно спільно об’єднати зусилля.

- А як узимку? Як опалюєте? - запитую.

- Яке опалення? Котельня, що на території школи, мала обслуговувати і клуб. Перший і останній раз тут запалювали в 1990 чи 1991 році. 30 тисяч кубів газу спалено на місяць. Коли це побачили, злапалися за голову: хто буде таке утримувати. З того часу не опалюється.

Були часи, що працювали на 0,25 ставки, то тут робилося бозна-що, але добре, що не порозкрадали. Це досить ласе приміщення, гарне розташування в центрі села, поруч футбольне поле. Пробували зберегти приміщення. Їздив, добивався, запал був. Але скрізь одні обіцянки. 110 тисяч грн мали виділити з районного бюджету на перекриття даху, але коштів так і не дочекалися. За кошторисом у той час треба було 2 млн. грн, – розповідає директор Народного дому.

Попри всі господарські клопоти Андрій Фастнахт встигає ще й проводити репетиції. Концерти не так часто як би хотілось, але проводяться, Млиниська та громаду місцеві аматорські колективи представляють і на районних заходах, фестивалях. А це все теж чимала праця. Як художній керівник Андрій Фастнахт готує до виступів п’ять колективів: вокально-інструментальний, танцювальний, сімейний, художнього читання, дитячий.

- Легше взимку людей зібрати на репетиції, концерти. Темніє скоріше, люди не мають стільки роботи по господарству. Влітку важче. Буває, що в 22 чи в 23 год. приходять на репетицію. Підлаштовуюсь під людей. Якщо в мене робочі години до 22.00, то це не означає, що закрив клуб і пішов, ні, якщо є потреба, залишаюсь і довше, у вихідні працюю. Люди приходять, тому що вони цього хочуть, і підлаштовуюсь під них, бо вони це роблять з власного бажання.

Хотілося б і костюми придбати. А так, що своїми силами пристараємось, то і маємо. Тридцять років тому костюми придбано, але ж пройшло вже 30 років!

Сільською радою куплено більярдний стіл, нещодавно - дві колонки, підсилювач і пульт, штори на вікна.

Хочеться, щоб Народний дім став нарешті справді народним. Хочеться знайти порозуміння з керівниками як місцевої ради, так і підприємств, громадою, щоб спільно зберегти, оновити Народний дім, аби наше село процвітало.

Оксана ФРАНКІВ.

 

Центр іноземної лінгвістики

Передплата

електронної версії часопису

1 місяць – 10 грн.,

3 місяці – 30 грн.,

6 місяців – 60 грн.,

12 місяців – 120 грн.

Замовляйте надсилайте на:

newtime1990@ukr.net

Останні коментарі