Є тільки один засіб здивувати в Україні людей — заговорити чистою українською.
Культура Закулісся народної культури
Закулісся народної культури PDF Друк

Ми звикли про культуру говорити або добре, або ніяк. Але високі, патетичні слова не можуть приховати те, що є насправді. Через тотальне недофінансування закладів культури, часто непрофесіоналізм і байдужість самих працівників у громадах клуби, чи тепер ми їх велично називаємо Народні, доми стоять пусткою, часто обшарпані й холодні.

 

Звісно, є приємні винятки, про які хочеться говорити, хочеться розповідати про людей та громади, яким не байдужий завтрашній день, їхні традиції та звичаї, надбання їхніх батьків. Тож у них варто черпати натхнення.

 

Андрій Фастнахт зустрічає мене на порозі клубу, якраз завершив вставляти шиби у побиті вікна й збирає інструменти. Він тут за директора Народного дому, а ще за художнього керівника, електрика, штукатура, покрівельника і ще бозна кого. Такий собі і швець, і жнець, і на дуді грець.

Будівля Народного дому в с. Млиниськах вражає своєю монументальністю як для звичайного сільського клубу. Такого приміщення ви, навіть якщо й шукатимете, навряд чи знайдете ще в нашому районі. Будівля і зовнішньо, й внутрішнім наповненням призначена для культури, мистецтва. Заходиш: величезне фойє, зліва - гардеробна, справа - малий зал для урочистих подій, трохи далі зал на 300 глядацьких місць. А сцена! Ця сцена з оркестровою ямою – це мрія кожного драматурга, збудована для справжніх театральних вистав, на ній мали б ставити українську та світову класику. Через коридор кінобудка, світлиця народного побуту, на другому поверсі теж безліч кімнат, одна з яких править за більярдну. В цій же будівлі велика, простора гімнастична зала.

Але все це безбожно пропадає, поволі руйнується. У глядацькому залі порізані вибитими шибами обтягнуті дерматином крісла. Ще в 90-х роках буревій видув величезні вікна (2х4 м), й уламками скла понівечено кілька рядів. Сяк-так вікна вдалося забити дошками, фанерою, крісла так і залишилися. Коштів, щоб їх відновити, не було. У кількох місцях протікає покрівля, найгірша ситуація у тій частині, де зараз знаходиться бібліотека.

Цьогоріч будівлі 30 років. Більше як 2000 кв. м і лише двоє осіб обслуговуючого персоналу – це власне директор Народного дому та прибиральниця. Щоправда, на початках 90-х років тут працювало троє: ще була посада й художнього керівника, яку в 1988 році зайняв щойно випускник Дрогобицького музучилища, за освітою вчитель музики Андрій Фастнахт. З того часу так і залишився тут працювати, останні кілька років – директором.

- Деякі кімнати не знали побілки ще від радянських часів. У гімнастичному залі ліхтарі розбиті, а ремонтувати коштів немає. Звісно, хочеться сказати, що все гаразд і культура на належному рівні. Але то далеко не так.

Раніше з дискотеки збирав кошти, за них робив побілку. Коли була можливість збирати кошти на спецфонді з дискотек, здавав у сільську раду по 4 тисячі гривень.

Зберіг що міг. Приміщення величезне, здане в експлуатацію у 1987 році. Здали в експлуатацію з умовою, що колгосп доробить. Так і лишилось. Як я таке величезне приміщення маю довести до пуття, коли виділяють копійки? Що можу тут сам зробити - те й роблю. Карооке влаштовував, концерти. Проект пробував писати, щоб кошти виділили на перекриття даху. Є приватні фірми, але до деяких і на поріг не підступиш. Скільки звертався і до одних, і до інших — безрезультатно. Замкнене коло.

Покрівля затікає. Стару дахівку з району сам возив і нею латав діри як міг, мені за то ніхто не платив. Попросив хлопців помогти, мусів їм заплатити знову ж із власних грошей. Лажу сам, підбиваю, латаю. Керівник відділу культури каже: «Ти чого лізеш, не дай Боже впадеш, хто буде відповідати?» А хто полізе? Чекати, поки завалиться як у Дев’ятниках? Скажіть, як робити, як вийти з положення?

Не раз беру свої гроші й несу, дещо сільська рада виділить, не коштами, а матеріалами, і то добре.

У залі урочистостей сам помалював стіни, вікна і двері вставила сільська рада десь два роки тому. Зі старих хат люди віддавали скло, то вставляв, де побиті шиби. Ринви покрали давно, задня стіна затікає. Кажуть, запустив. Інші дорікають: «О, він вдома поробив, а тут запустив, дітьми прикривається». Дайте мені чим робити, разом станемо і зробимо. А дітьми я ніколи не прикривався (п. Андрій 10 років разом із дружиною Світланою є батьками-вихователями у володимирцівському будинку сімейного типу для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування. - Авт), а хто не вірить, хай сам спробує.

Яким чином то маю втримати? Підвали тут величезні, тільки дощі - в них стоїть вода, мусів електрику вивести звідти. Тут мали працювати майстерні. Покійний вже Богдан Семенович Нагірняк, ще коли працював у будівельній організації, казав, що обслуговувати клуб мали 17 чоловік, а є один. Чудово розумію, та й інші мають розуміти, що клуб - то не церква, і не школа, ніхто сюди кошти не приносить. А догляду потребує, й одна чи дві людини самі тут ради не дадуть, потрібно спільно об’єднати зусилля.

- А як узимку? Як опалюєте? - запитую.

- Яке опалення? Котельня, що на території школи, мала обслуговувати і клуб. Перший і останній раз тут запалювали в 1990 чи 1991 році. 30 тисяч кубів газу спалено на місяць. Коли це побачили, злапалися за голову: хто буде таке утримувати. З того часу не опалюється.

Були часи, що працювали на 0,25 ставки, то тут робилося бозна-що, але добре, що не порозкрадали. Це досить ласе приміщення, гарне розташування в центрі села, поруч футбольне поле. Пробували зберегти приміщення. Їздив, добивався, запал був. Але скрізь одні обіцянки. 110 тисяч грн мали виділити з районного бюджету на перекриття даху, але коштів так і не дочекалися. За кошторисом у той час треба було 2 млн. грн, – розповідає директор Народного дому.

Попри всі господарські клопоти Андрій Фастнахт встигає ще й проводити репетиції. Концерти не так часто як би хотілось, але проводяться, Млиниська та громаду місцеві аматорські колективи представляють і на районних заходах, фестивалях. А це все теж чимала праця. Як художній керівник Андрій Фастнахт готує до виступів п’ять колективів: вокально-інструментальний, танцювальний, сімейний, художнього читання, дитячий.

- Легше взимку людей зібрати на репетиції, концерти. Темніє скоріше, люди не мають стільки роботи по господарству. Влітку важче. Буває, що в 22 чи в 23 год. приходять на репетицію. Підлаштовуюсь під людей. Якщо в мене робочі години до 22.00, то це не означає, що закрив клуб і пішов, ні, якщо є потреба, залишаюсь і довше, у вихідні працюю. Люди приходять, тому що вони цього хочуть, і підлаштовуюсь під них, бо вони це роблять з власного бажання.

Хотілося б і костюми придбати. А так, що своїми силами пристараємось, то і маємо. Тридцять років тому костюми придбано, але ж пройшло вже 30 років!

Сільською радою куплено більярдний стіл, нещодавно - дві колонки, підсилювач і пульт, штори на вікна.

Хочеться, щоб Народний дім став нарешті справді народним. Хочеться знайти порозуміння з керівниками як місцевої ради, так і підприємств, громадою, щоб спільно зберегти, оновити Народний дім, аби наше село процвітало.

Оксана ФРАНКІВ.

 

Передплата

електронної версії часопису

1 місяць – 10 грн.,

3 місяці – 30 грн.,

6 місяців – 60 грн.,

12 місяців – 120 грн.

Замовляйте надсилайте на:

newtime1990@ukr.net

Останні коментарі