"Скиньте з Шевченка шапку. Та отого дурного кожуха. Відкрийте в нім академіка», - так казав, звертаючись до нас з вами, Іван Драч. Повністю погоджуюсь з Іваном Малковичем і його промовою на врученні Шевченківської премії в галузі літератури. «…Шевченко і модерний, і сучасний, а з нього постійно ліпили тільки селянського романтика і таврувальника панів, понижуючи образ національного генія до постаті бідного кобзаря, що печально пощипує струни кобзи чи бандури. Біда в тому, що в багатьох шкільних і студентських аудиторіях саме такий образ Шевченка переважає і досі - кріпак і селянський поет-мученик…

…Я мрію дожити до тих часів, коли дітям у школі перестануть сльозливо оповідати горепашного кріпака, який служив безправним, безсловесним попихачем у панів, а замінять парадигму і вестимуть натхненну мову про неймовірного хлопчика, що аж світився великим талантом, який без тата і мами, і без, здавалося, жодних шансів на успіх створив сам себе. І це його світіння бачили всі. І той свавільний п'яний дячок, з яким малий Тарас читає псалтиря над померлими - а читає він найкраще за всіх своїх ровесників, і навіть норовистий Павло Енгельгардт, до якого хлопчик приходить по дозвіл навчатися у хлипнівського маляра, бо з дитинства любить малювати вояків і коней, - це його найбільша пристрасть, і він вперто шукає вчителя. Енгельгардт швидко збагнув, що йому до рук потрапив справжній скарб, адже Тарас - найдотепніший, найспритніший, він усе робить заввиграшки, талановито, кращого за нього не знайти.

…І дітям, і студентам варто наголошувати, що сильна і дієва мрія відкриває нам усі шляхи, навіть, здавалося б, у найнесприятливішому середовищі. Однак для цього треба вперто і каторжно працювати. Тож приклад Шевченка має їх окрилювати, а не вганяти у безнадію.

…Наш з вами святий обов'язок - свідчити правду. А правда сьогодні така, що наша держава дуже недостатньо дбає про українську мову, що все починається і закінчується велемовними пустопорожніми фразами, що нас, носіїв української мови, ще й сьогодні багато хто з наших співгромадян трактує як дивакуватих аборигенів, що ми ще й досі як соняшник до сонця повертаємо голову на почуте українське слово, що й донині не скасовано горезвісний закон Ківалова, який ганьбить цілу націю.

…Може видозмінюватися прапор, герб і навіть, на превеликий наш жаль, територія, але, як цитувала Леся Українка слова ірландця Томаса Девіса, "нація повинна боронити мову більше, ніж свою територію. Втратити рідну мову і перейняти чужу - се найгірший знак підданства"…

Сильно. Послухайте виступ Малковича повністю. Адже нині, як не прикро, так рідко можна почути мудре слово людини, яка по праву називається «елітою»…